Двін виготовив закарпатський майстер Ференц Еґрі (угор. Ferenc Egry) — власник підприємства з виготовлення дзвонів у селі Малі Геївці (нині Ужгородський район). Його продукція реалізовувалась не тільки на локальному рівні, але і на ринках усієї Східної Європи. Географія та об'єми виробництва вражають. Тільки для Мукачівської єпархії було відлито дзвони для 184 храмів.

Стаття Олександра Духновича у 31 номері "Зорі Галицької" від 1949 року спростовує вислови про право на автономію закарпатських русинів, і тим паче міркування "будителя" про русинів як окремий народ. 

15 серпня 1925 року був створений новий спортивний клуб «Русь» (Ужгород). Справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. 

Панське казино Березького комітату з'явилось у кінці XIX століття. Будівля вважалася однією з найрозкішніших у місті. Саме тут колись проходили всі урочисті заходи Берегова. Після цього споруда слугувала бібліотекою, а сьогодні є рестораном "Золотий павич". 

"Завдячуючи українській радянській та пострадянській історіографії про «землю з багатьма іменами» тепер знають не більше аніж із тієї відомої радянської бувальщини про відсутність новин у «Правді», а правди в «Новинах». Закарпаття – центр чи периферія Європи, так і не збагне яке «почесне» місце посідає в українській історії – маргінальне чи змаргалізоване", - вважає декан історичного факультету Володимир Фенич.

Із 1919 по 1939 роки Закарпаття, із його тодішньою назвою Підкарпатська Русь, перебувало у складі Чехословаччини. Чеське панування на Закарпаття позначилося рядом реформ, більшість яких мала позитивні наслідки. Політично-культурний розвиток Закарпаття 1920—39 pp. відбувався між чехо-словацьким централізмом і місцевим автономізмом. За цей час у краї змінюються і вигляди міст, зокрема, Ужгорода. 

Попри позитивні наслідки від приєднання Закарпаття до Української республіки СРСР (наприклад, заснування Ужгородського державного університету та ін.), в шкільних підручниках з історії України ані словом не згадано про негативні наслідки від реалізації чергового кремлівського проекту «по збиранню руських земель»...

  Двадцятирічний період перебування Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини (1919–1939), мабуть, є єдиним винятком майже повноцінного представлення краю в загальній історії України учням 10-класу. Однак, лише майже. Одразу в трьох шкільних підручниках авторства Федора Турченка, Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала, Надії Гупан та Ольги Пометун, Закарпаття вперше представлено окремим розділом чи параграфом. За обсягом вони майже дорівнюють всім попереднім сюжетним вставкам («обрізкам із відрізків») з історії Закарпаття починаючи від Королівської стоянки раннього палеоантропа і до розпаду Австро-Угорщини. Та було б усе гаразд, якби не було так кепсько із змістом викладеного фактичного матеріалу...

Сьогодні в ужгородському альпінарії вже давно немає чаплі, завдяки якій він  дістав свою другу неофіційну назву. Однак на історичних фото міста птаха збереглася. Кілька років назад в альпінарії відновили струмок з озерцем, про який ідеться в описі цього місця від 1978 року. 

Інтерв’ю з істориком Василем Кобалем в двох частинах ( «Чому закарпатці не окремий народ, а Лаборець, Корятович і будителі – не герої» та « Про історичний парадокс Карпатської України, назви закарпатців і життя до І Світової війни») викликали значний резонанс серед наших читачів.  

  Претенденти на Мукачівський єпископський престол отримували висвячення у Львівських уніатських архієреїв, вихідці з угорської Русі навчалися в Києво-Могилянській академії, а першим претендентом на відновлену/засновану пізніше Галицьку митрополію (1807–1808) ще в 1770-х рр. був Мукачівський єпископ Андрій Бачинський. Але всього цього немає у шкільних підручниках. Важливу для Закарпаття епоху радянські історики-пропагандисти називають «антифеодальними і визвольними рухами» - зауважує у статті декан історичного факультету УжНУ Володимир Фенич.