Двадцятирічний період перебування Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини (1919–1939), мабуть, є єдиним винятком майже повноцінного представлення краю в загальній історії України учням 10-класу. Однак, лише майже. Одразу в трьох шкільних підручниках авторства Федора Турченка, Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала, Надії Гупан та Ольги Пометун, Закарпаття вперше представлено окремим розділом чи параграфом. За обсягом вони майже дорівнюють всім попереднім сюжетним вставкам («обрізкам із відрізків») з історії Закарпаття починаючи від Королівської стоянки раннього палеоантропа і до розпаду Австро-Угорщини. Та було б усе гаразд, якби не було так кепсько із змістом викладеного фактичного матеріалу...
Сьогодні в ужгородському альпінарії вже давно немає чаплі, завдяки якій він дістав свою другу неофіційну назву. Однак на історичних фото міста птаха збереглася. Кілька років назад в альпінарії відновили струмок з озерцем, про який ідеться в описі цього місця від 1978 року.
Інтерв’ю з істориком Василем Кобалем в двох частинах ( «Чому закарпатці не окремий народ, а Лаборець, Корятович і будителі – не герої» та « Про історичний парадокс Карпатської України, назви закарпатців і життя до І Світової війни») викликали значний резонанс серед наших читачів.
Претенденти на Мукачівський єпископський престол отримували висвячення у Львівських уніатських архієреїв, вихідці з угорської Русі навчалися в Києво-Могилянській академії, а першим претендентом на відновлену/засновану пізніше Галицьку митрополію (1807–1808) ще в 1770-х рр. був Мукачівський єпископ Андрій Бачинський. Але всього цього немає у шкільних підручниках. Важливу для Закарпаття епоху радянські історики-пропагандисти називають «антифеодальними і визвольними рухами» - зауважує у статті декан історичного факультету УжНУ Володимир Фенич.