image

145 тисяч експонатів і понад 100 тисяч туристів, - чим живе найбільший закарпатський музей

 

Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького має що показати туристам і водночас приховує чимало цікавого у власних фондах. Незважаючи на успішні кількісні показники, у музею є і проблеми – з приміщеннями, обладнанням, експонатами. 

На 70 році життя музей отримав ім’я відомого закарпатського історика Тиводара Легоцького. Сталося це завдяки іншому закарпатському історику і краєзнавцю, керівнику археологічного відділу музею – Йосипу Кобалю. Він знає про музей не з розповідей – 30 років життя віддав цій роботі. Відтак у першій частині інтерв’ю з істориком читайте про те, як він прийшов у музей, побував за кордоном завдяки музейним старожитностям, а також те, чим запам’яталися музейні 90-ті.

Сьогодні пропонуємо вам розмову про цінні музейні експонати, а також об’єктивні і суб’єктивні фактори, які впливають на життя установи.

Майже 3 тисячі квадратних метрів для музейних експонатів

SAM_2331

- Скільки загалом експонатів є в музеї?

- Сьогодні у музеї зберігається близько 133 тисяч експонатів основного фонду. Крім цього, є допоміжний фонд, відтак загальна кількість експонатів становить майже 145 тисяч. За цим показником наш музей не пасе задніх серед обласних музеїв України. Крім археологічної колекції, у нас дуже важливі й цінні історичні реліквії. Це, наприклад, архівні матеріали баронів Перені, архів Петра Сови, дуже вартісна збірка стародруків і рукописних книг, наприклад, знамените «Королівське Євангеліє» або «Біблія» Івана Федорова; відома орнітологічна збірка Олександра Грабара тощо.

Із цих експонатів близько 5 тисяч виставлені у 35 експозиційних залах. Загальна площа становить близько 3 тисяч квадратних метрів. Це одна з найбільших музейних експозицій на Закарпатті. Коли приходять туристи – їм є що показати. Крім того, наукові працівники музею систематично роблять тимчасові виставки, присвячені історичним діячам, певним подіям, темам.

- Звідки надходили експонати?

- Експонати надходили у музей з різних місць у різний час від різних установ та людей. Основу зібрань склали фонди колишнього Земського музею в Ужгороді, який існував у чехословацький період. Далі матеріали колишнього музею ім. Легоцького у Мукачеві. Закупка експонатів від приватних осіб і колекціонерів, дарунки від окремих осіб та установ, конфісковані на митниці органами внутрішніх справ предмети, а також матеріали ліквідованих музейних закладів, наприклад, музею атеїзму. 

Кам’яна середньовічна стіна під загрозою

DSC_9581

- Із якими найбільшими проблемами стикається установа?

- Незважаючи на те,  що музей щороку відвідує 120-130 тисяч туристів і він заробляє понад 2 мільйони за рік, проблеми все ж є, їх можна поділити на дві групи: об’єктивні і суб’єктивні.

Об’єктивні менше залежать від людського фактору, це передусім стан будівель. Покрівля вимагає значних капітальних вкладень, багато залів затікають, руйнується не тільки реставровані зали  - присвячені Карпатській Україні, але й фрески середини ХІХ століття у замковій каплиці.

Іншою проблемою є початок руйнування зовнішніх мурів замку. Наприклад, кам’яна стіна мосту перед центральним входом почала просідати, дугоподібно викривилася та нахилилася вже так, що плющ не витримує і відривається від неї. Існує реальна загроза того, що в майбутньому стіна може впасти.

- З чим це пов’язано?

- На мою думку, до цього призвело те, що кілька років поспіль у рів замку відводили дощові води замкових споруд і території.  Це і могло спричинити руйнацію не тільки мосту, але й мурів замку.

Друга група – проблеми, які мають переважно суб’єктивний характер і частково пов’язані з людським фактором.

Музейні фонди знаходяться у приміщеннях, непристосованих для зберігання таких реліквій

IMG_2616

- У контексті суб’єктивних проблем однією з найважливіших є фондові колекції музею. Що цінного вони зберігають?

- Музей, як ми вже говорили, має дуже ціні зібрання, які формувалися з середини 19 століття. Це найбільше зібрання рухомих пам’яток природи, історії та культури Закарпаття, які охоплюють період від мільйона років до сьогодення. Звичайно, вони потребують відповідного догляду, вивчення, збереження, публікації й охорони.

Слід констатувати, що фондові зібрання постійно зростають кількісно, але умови їх збереження, підтримання їхнього зовнішнього вигляду за 30 років майже не змінилися. Значна частина фондів знаходиться у підвальних приміщеннях, абсолютно не пристосованих до їхнього збереження. За згаданий період не закуплено сучасного обладнання для зберігання цих безцінних експонатів.

У музеї колись існувала реставраційна майстерня. Сьогодні її немає, і реставрація та реконструкція музейних експонатів проходить у кімнаті, де немає навіть води. Сотні експонатів не можна реставрувати і зберегти від руйнування. Невідреставровані предмети не можна експонувати, а це обмежує наші можливості, наприклад, у виставковій діяльності. Коли наші експонати знаходилися у Венеції, то це були єдині із багатьох тисяч виставлених предметів, які не були відреставровані. 

Щодо фондів Закарпатського краєзнавчого музею, тут потрібні нові, добре пристосовані приміщення з відповідними умовами зберігання експонатів, а також закупка сучасного обладнання для зберігання різних предметів, збільшення кількості працівників.

Археологічна експозиція, відкрита у 2003 році не може бути продовжена через необлаштованість приміщень

1

- Які проблеми мають експозиції?

- Після розпаду СРСР було вирішено переробити експозицію музею. Якщо тоді це було актуально, то демонтаж експозицій археологічної й історії Середньовіччя був необгрунтований. До речі, ці зали досі залишаються пустими і перетворені на склад.

Незважаючи на несприятливі фінансові умови, з кінця 90-х років експозиційна робота розвивалася і сьогодні експозиціями заповнено 35 залів замку.  Проте слід сказати, що зробити цілісну і завершену експозицію музею не дозволяє саме невпорядкованість залів західного крила першого поверху палацу.

Питання про пристосування їх до експозицій неодноразово виникало. Воно не потребує великих фінансових витрат, але завжди відкладалося на невизначений термін. Тут ще варто додати, що з 2003 року робилися спроби віддати у довгострокову оренду саме це крило замку. Наприклад, археологічна експозиція, відкрита у 2003 році не може бути продовжена саме через необлаштованість загаданих залів. Більше того, уже кілька років у залах археологічної експозиції немає музейного доглядача. До речі, з доглядачами теж проблема, адже їх кількість не відповідає потребам експозиції. До прикладу, виставка, присвячена Революції Гідності та АТО теж закрита і відривається лише на вимогу. Причина одна і та ж – немає доглядача.

У дирекції була ідея, щоб забрати з музею природничу колекцію і передати її УжНУ. Тільки позиція науково-методичної ради завадила здійснити цей крок. Сьогодні це найстаріша експозиція музею, яка потребує осучаснення та перебудови.

Із загальної суми коштів, які заробляє музей, на його основну діяльність виділяється менше відсотка

13782227_819539704846985_2266614972371391238_n

- А як із новітніми технологіями у музеї?

- На жаль, у цьому плані музей дуже відстає не тільки від зарубіжних, а й багатьох вітчизняних музеїв. Максимальним «досягненням» у галузі ІТ-технологій є кількадестятирічні великі магнітофони в експозиції музичних інструментів Закарпаття. Жодних інших сучасних засобів передачі й показу інформації в експозиціях немає. Для того, щоб це здійснити, у музею є інтелектуальні та матеріальні ресурси, потрібно лише бажання.

- Що досліджують у музеї?

- Згідно із законом, а також музейним статутом, одним із основних напрямків діяльності музеїв є науково-дослідна робота: опис, вивчення й публікація музейних експонатів, колекцій. Із 90-х років музей видає збірник, де публікуються результати дослідних робіт. На жаль, цьогорічний збірник не побачив світ, хоч фінансово це мізерні витрати у порівнянні з коштами, які заробляє музей.  

- Крім науково-дослідної роботи, чим ще займається установа?

- Структурно музей складається із відділів, які охоплюють основні напрямки його діяльності: вивчення природи, історії та культури Закарпаття. Відповідно до цього працівники займаються збором експонатів і комплектацією фондів. Частину з них вони збирають безпосередньо у польових умовах, а іншу музей закуповує від громадян чи організацій. На цю дуже важливу для функціонування музею справу виділяється надзвичайно незначна сума грошей – 10-15 тисяч на рік. Тобто із загальної суми грошей, які заробляє музей, на його основну діяльність (збір експонатів, науково-дослідна робота) виділяється менше відсотка коштів.

Водночас левова частина грошей йде на потребу господарської діяльності, закупку різних матеріалів, палива й частково фінансування штатних одиниць та преміювання працівників колективу. Все це теж дуже важливо, але виглядає абсолютно неприродно, що зароблені колективом музею кошти (спецрахунок) переважно спрямовуються на підтримання і розвиток музейної інфраструктури, що насправді повинна робити держава. Досить сказати, що за останні 10 років колектив вклав в інфраструктуру музею більше коштів, ніж скільки виділила на це держава. При цьому працівники отримують мізерні зарплати.

2

- Майже в усіх закордонних музейних закладах є сфера діяльності, пов’язана з обслуговуванням туристів: кафе, ресторани, сувенірні магазини тощо. Чи не шкодять такі заклади роботі музею?

- Дійсно, всюди за кордоном існує така практика,  і всі ці заклади повинні приносити додаткові кошти для музею. У нашому музеї теж є різні зони, пов’язані з його діяльністю. До однієї з них належить інфраструктура, що стосується обслуговування туристів. Тут функціонують тераса, ресторан, дегустаційний зал, сувенірна лавка. Це дуже гарні, з високою якістю обслуговування та хорошою кухнею заклади такого типу, які сьогодні повністю задовольняють потреби туристів та відвідувачів. Але проблема існує: режим роботи музею і закладів обслуговування туристів не співпадають. Тобто на території музею після його закриття абсолютно легально може перебувати багато людей. У таких випадках важливе чітке визначення компетенції музею і комерційної структури.  

- Чи можливо це законодавчо врегулювати?

- Звичайно. Це питання врегульовано. Не має значення, хто виступає у якості власника цих закладів громадського харчування і в якості керівника музею, бо дозвіл на таку діяльність повинен надавати управління культури ОДА та Міністерство культури України. Якщо ці органи державної влади надали дозвіл, то претензій до власників немає.  Річ у тім, що засновником музею є обласна рада. Будівля є пам’яткою національного значення і як така є власністю держави і знаходиться лише в оперативному управління обласної ради. Крім того, зібрання музею складають невід’ємну частину музейного фонду України і теж знаходяться у державній власності.

Таким чином, проводити на території будь-яку діяльність, яка несумісна із задекларованими у Законі, різних рішеннях та документах можна лише якщо вищі органи це дозволяють. І тут все залежить від культурної політики обласних органів та Міністерства культури, а не від директора чи орендаря.  

За останні 20 років за межами області відбулася тільки одна виставка закарпатського музею

3

- Скільки працівників є у музеї?

- Сьогодні у колективі є понад 80 осіб. Із них наукові працівники – близько 30 осіб, інші – допоміжний музейний персонал, доглядачі залів, адміністрація та працівники технічних відділів. Після скорочень кінця 90-х – початку 2000-х років у наукових відділах музею залишилося по 3-5 осіб. Кількість наукових працівників знизилася до мінімуму. Це призвело до того, що навантаження на окремих наукових працівників різко зросло. Виходячи з вимог Міністерства культури, що за одним науковим працівником закріплюється 5 тисяч експонатів, склався і дисбаланс у цій сфері, бо на однакову кількість працівників різних відділів припадає неоднакова кількість експонатів. Але структура музею повинна відображати структуру його фондів і це є визначальним при створенні наукових відділів. Ми єдиний музей області, де немає заступника директора з наукової роботи, до функцій якого входить формування фондів, керування науково-дослідною та експозиційною роботою, підбір наукових кадрів.  

Значною проблемою є старіння колективу. Сьогодні тільки два відділи не мають у своєму складі пенсіонерів: відділ археології і відділ історії. Однією з головних причин є низька зарплата працівників музею – близько 2,5 тисяч гривень для старшого наукового працівника і завідувача відділу.

Якщо до цього додати те, що в музеї вже багато років відсутня повноцінна профспілкова робота (на жаль, обласна профспілка працівників культури давно усунулася від профспілкової організації музею), діяльність ради трудового колективу, то складається несприятлива ситуація не тільки з кількістю наукових працівників, які можуть вливати на роботу музею, а й із музейним самоуправлінням. Чисто формально може виникнути ситуація, коли доленосні рішення, які стосуватимуться роботи музею, його майбутнього, вирішуватимуть не 30 наукових працівників, а допоміжний музейний персонал.   

- Як щодо зв’язків з українськими та закордонними музеями?

- Незважаючи на те, що музей знаходиться в області, яка межує із чотирма країнами ЄС, він як установа майже не має зв’язків з іншими закладами такого типу. Це при тому, що ми є членами Асоціації музеїв Карпатського Єврорегіону, але практичне значення для нашої діяльності це не має.

Працівники музею, звичайно, підтримують різноманітні контакти з науковцями України і зарубіжних країн. Однак сам музей, наприклад, не бере участі у грантових програмах і в виставковій діяльності. Досить сказати, що за останні 20 років за межами області відбулася тільки одна виставка музею.

Про «конкурс» на посаду директора музею

- Сьогодні вперше в області проводяться вибори директорів музеїв на конкурсній основі. Яка ваша думка щодо цього процесу і чи висували ви власну кандидатуру?

- Конкурсний відбір керівників державних установ є надзвичайно позитивним. За кордоном це робиться вже не перше десятиліття і дає дуже хороші результати. Але у нас, на жаль, за формою конкурс нібито відповідає європейським зразкам, а за змістом ні.

У європейських країнах директорів музеїв вибирають на загальнодержавних конкурсах при комісії із музейних фахівців, а також за чіткими, всім зрозумілими і публічними критеріями. Наприклад, у Німеччині керівником державної установи не може бути людина пенсійного віку. Цим забезпечується природний процес заміщення і спадкоємності кадрів.  Важливою є вимога базової освіти.

Керівником, наприклад, краєзнавчого закладу може бути людина, яка має  природничу, етнографічну, історичну базову освіту і, звичайно, це повинен бути науковець зі званням, публікаціями, знанням мов і наявністю широких міжнародних зв’язків. Директором етнографічного музею повинен бути етнограф, а художнього – мистецтвознавець тощо. Образно кажучи, у Європі директори – переважно науковці, а в нас донедавна - переважно господарники, тому співпраця часто не вдається. Долю директорів музеїв вирішують представники органів влади і громадських організацій.

Щодо моєї кандидатури, я думав над цим питанням, але зрештою вирішив не подавати свою кандидатуру. На це є багато причин, серед них і те, що я вже не є «молодий і перспективний», а також знаючи систему відбору, було зрозуміло, що жодних шансів бути обраним не маю. Людина, яка очолює такий заклад, повинна вміти співпрацювати і з органами влади. А в мене і тут виникли би певні труднощі.   

Рис.1 Тиводар Легоцький

- Чому саме ім’я Тиводара Легоцького присвоїли Закарпатському краєзнавчому музею?

- У 2015 році музей відзначив 70-річчя заснування. З моєї ініціативи при підтримці колективу науковців і дирекції музей отримав ім’я відомого закарпатського краєзнавця Тиводара Легоцького. Це ім’я і традиції музею повинні були захистити його від будь-яких зазіхань  на перетворення у заклад для заробляння грошей і зробити з нього у перспективі справжній музей європейського зразка – скарбницю історії і культури нашого краю. Будемо сподіватися, що так і станеться.

 

Розмовляла Наталія Толочко

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com