Андрій Бачинський: Просвітитель, який відчинив закарпатцям двері до Європи

Доктор теології, видатний культурний, освітній діяч, бібліофіл Андрій Бачинський мав настільки глибокий потяг до знань, що зібрав бібліотеку з понад 7 тисяч книг і добився того, аби діти греко-католицьких священиків могли отримувати ґрунтовну освіту на території сучасного Закарпаття, а затим і в Європі.

Андрій Бачинський органічно вписався в європейську епоху Просвітництва і, без перебільшення, першим навстіж відчинив двері для українців Закарпаття у Західну Європу. Тому відзначення його заслуг перед краєм, людьми, які тут живуть, а також збереження пам’яті про нього важливі не тільки для Закарпаття, а й для всієї України. Його діяльність і життя можуть бути прикладом служіння загальному благу для сучасних представників церковної і світської влади.

Про роль єпископа в історії Закарпаття і загальноєвропейському контексті говоримо з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем.

Доктор теології із Ужанщини 

- Звідки Андрій Бачинський родом? Ким були його батьки?

- За даними історичних праць, Андрій Бачинський народився у родині греко-католицького священика у селі Бенятин колишнього Ужанського комітату (нині територія Словаччини). Правда, у відомого історика Михайла Лучкая фігурує також інформація про те, що його батько був державним нотарем у цьому ж селі. Тому ці дані, як і багато інших, які стосуються його біографії, потребують глибоких досліджень. До речі, і дата народження єпископа теж не достатньо вивчена. У більшості праць подано. Що Андрій Бачинський народився 14 листопада 1732 року. Тобто, цього року, у листопаді повинен відзначатися 285-а річниця з дня народження. Однак у відомого закарпатського поета й філософа Василя Довговича дата народження мукачівського єпископа – це 1729 рік. Коли відзначали 50-річчя з дня його смерті, у 1759 році, то автор статті про Бачинського подав дату 1731 рік.  Таким чином, існує, як мінімум, три різні дати його народження. Вважається, що родина Бачинських походила з дворян, які прийшли в Угорське королівство з території Галичини, із села Бачина (територія сучасної Польщі).

- Де здобував освіту майбутній єпископ?

- Початкову освіту отримав у батьківській хаті, а потім навчався у гімназії єзуїтів в Ужгороді. Ця гімназія знаходилася у сквері перед нинішньою резиденцією Мукачівського греко-католицького єпископа.

На той час єзуїти мали одну з кращих освітніх систем у Європі, і Бачинський отримав тут дуже ґрунтовні знання. Його здібності й хорошу пам’ять швидко помітили, й після закінчення гімназії він продовжує навчання з філософії та теології у сучасному місті Трнава (Словаччина), де здобув наукове звання доктора теології. У Трнаві він показав ґрунтовні знання, тож йому дозволили ще перед закінченням теологічних курсів працювати приватним учителем в одного з найзаможніших людей графа Мойлата. Це було потрібно Бачинському і для того, аби мати змогу купувати книги, які дуже любив, а вони на той час були дорогими.

Андрій Бачинський, Марія Терезія і незалежність Мукачівської греко-католицької єпархії

- Коли розпочинається релігійна діяльність Бачинського?

- Після закінчення теології Бачинський потрапляє у сучасне місто Гойдудорог (Угорщина) помічним священиком, а через деякий час стає і повноцінним священиком, а потім і архідияконом Саболчського комітату. З цього часу розпочинається його церковна і певною мірою політична кар’єра.

У 1765-1767 роках в комітаті Саболч і навколишніх землях проявився  схизматицький рух, і частина греко-католицьких вірників, підбурювана православними греками, почала повертатися у грецьку віру. Цей рух вплинув на тодішнє австрійське політичне керівництво, яке зрозуміло, що настав час зміцнити греко-католицьку Мукачівську єпархію. Оскільки йшлося приблизно про 800 тисяч осіб, втрата яких мала би негативні політичні наслідки. Саме з цього часу у самій Мукачівській єпархії було вирішено добиватися її незалежності від Егерських католицьких єпископів, щоб піднести авторитет греко-католицьких єпископів і таким чином вплинути як на священиків, так і вірників єпархії.

- Чому це було потрібно?

- Річ у тім, що ще в ХІІІ столітті угорські королі віддали землі, які тепер належать Закарпаттю, під церковну юрисдикцію Егерських католицьких єпископів. Вони, зокрема, отримали виключне право збирати на цих землях у церковну десятину. Після того, як протягом XIV-XVI століття на територію сучасного Закарпаття масово переселилися з Галичини тамтешні жителі – рутени, то католицькі єпископи вимагали собі право збирати десятину і з них. Згодом у 1646 році в Ужгороді була підписана церковна унія, і в нашому краї з’явилися греко-католицькі вірники, однак супроти умов унії, місцеві єпископи незабаром стали підпорядковані егерським католицьким єпископам і стали фактично їхніми заступниками.

Ця ситуація призвела до того, що то тут, то там у змішаних етнічних населених пунктах виникали конфлікти між католицькими і греко-католицькими священиками через десятину, хрещення, похорон. Доходило навіть до рукоприкладства. Після подій 1765 року протистояння ще більше загострилося.

У 1769 році тодішній мукачівський греко-католицький єпископ Іван Брадач зі своїми найближчими соратниками, зокрема, Андрієм Бачинським відвідали місто Егер, і зустрілися з керівництвом Егерської єпархії. Егерський єпископ вимагав від Брадача складання присяги вірності, але той відмовився. Конфлікт завершився відходом цієї делегації з Егера і прийняттям рішення звернутися до імператриці Марії Терезії по допомогу. З цією метою у Відень направили Андрія Бачинського як найбільш освіченого, підготовленого серед греко-католиків. 1 квітня 1770 року він зустрівся з імператрицею, провів переговори з придворними міністрами, й Марія Терезія прийняла принципове рішення про підтримку незалежності й канонізації Мукачівської греко-католицької єпархії.

Звичайно, угорські католицькі ієрархи робили опір таким діям як в Угорщині, так і в Римі, але імператриці була непохитною. Їй вдалося переконати і Папу Римського Климента XIV про необхідність незалежності Мукачівської греко-католицької єпархії. 

Того ж року наш край відвідував майбутній австрійський імператор Йосип ІІ – син Марії Терезії. Він побував у Мукачеві, зокрема, у Василіанському монастирі на Чернечій горі, де був присутній на літургії. Його перекладачем і своєрідним гідом був Андрій Бачинський.

- Чому імператриця вирішила підтримати незалежність Мукачівської єпархії?

- Питання церковної незалежності Мукачівської єпархії було пов’язано не тільки з релігійними міркуваннями. Воно стосувалося і політики, адже греко-католики проживали на той час у 13 комітатах Угорщини. Це більш ніж 800 парафій і сотні тисяч людей. Переважна частина з них проживала безпосередньо на кордоні Угорщини з Галичиною та Буковиною, тобто на прикордонних територіях. З протилежного боку Карпат проживали мільйони таких же греко-католиків того ж народу. Тож було не все одно, яка релігійна і політична ситуація складеться у цьому регіоні. Варто додати, що схизматицькі рухи в цей час проявлялися не тільки в Угорщині, а й у Буковині. Тому для Відня було важливо, щоб на цих територіях був спокій, а народ, який тут проживав, був лояльний до влади імператора.

Угорська католицька церква пропонувала посилити контроль над мукачівськими єпископами, і в такий спосіб утримувати населення єпархії у лоні католицької церкви. Натомість представники мукачівського греко-католицького кліру вважали, що бажаного результату можна досягти шляхом піднесення авторитету греко-католицьких ієрархів в очах вірників. А це можна було зробити тільки через унезалежнення Мукачівської єпархії. Тому Відень підтримав саме це другий варіант вирішення цього питання.

Насправді ця боротьба за незалежність Мукачівської греко-католицької єпархії була формою національної боротьби, яка проявилася у такій релігійній формі.

«Золотий вік» Мукачівської греко-католицької єпархії 

- Коли Бачинський стає єпископом? Якими були його найперші кроки на цій посаді?

- Після смерті Івана Брадача Мукачівським єпископом став Андрій Бачинський. Це відбулося у 1772 році. Офіційне затвердження його на цій посаді Папою Римським Климентом XIV відбулося у 1773 році. З цього часу і до самої смерті у 1809 році він вміло і з великим успіхом керував Мукачівською греко-католицькою єпархією. Не дивно, що сучасники називали цей період в історії єпархії «золотим віком».

По-перше, єпархія дійсно стала самостійною, незалежною церковною одиницею. По-друге, Бачинський добився від імператриці, а пізніше й інших австрійських імператорів матеріальної і моральної підтримки єпархії. Він входив до таємних радників імператорського двору.

Пізніше він першим із мукачівських єпископів став членом сенату державних зборів. І частина його найближчого оточення отримала доступ до угорського парламенту, змогла захищати матеріальні, духовні права вірників єпархії.

Наскільки близькими були зв’язки Бачинського з імператорським двором у Відні, свідчать такі факти, що його офіційне посвячення у єпископи відбувалося у двірцевій каплиці у Відні у присутності Марії Терезії і найвищого керівництва Австрійської імперії. Про цей історичний момент зберігся невеличкий малюнок олівцем, який за даними Михайла Лучкая зберігався в єпархіальному архіві.  

Він, як єпископ, отримав тоді від Марії Терезії коштовні церковні клейноди, необхідні для єпископської діяльності: митра, посох, хрест, перстень, дорогий одяг, а також карету на чотирьох коней. Крім того, Марія Терезія надала йому абатство Топольца біля Мішкольца (Угорщина), грошову допомогу. А для представників кліру стипендії на навчання дітей-священиків, пенсії для вдів і сиріт священиків. Для єпархії імператриця передала також колишню колегію єзуїтів з гімназією і церквою, Ужгородський замок для духовної семінарії, і ще значну кількість земельних наділів для нормального функціонування єпархії. Після цього,  з грудня 1778 року, в Ужгородському замку відкрилася духовна семінарія – перший вищий навчальний заклад на території сучасного Закарпаття. А в 1780 році Бачинський переїхав з Мукачева до Ужгорода. Тоді ж була освячена, як кафедральна, церква єзуїтів.

- За які справи єпископа називають просвітителем, освітнім і культурним діячем?

- Бачинський турбувався не лише за матеріальний стан кліру, а й за піднесення духовності священиків і свого народу. Він добився того, щоб землевласники виділяли земельні наділи для будівництва церков, парафій і церковних шкіл. Для багатьох учнів духовної семінарії відкрилися двері у навчальні заклади Трнави, Буди, Відня, Риму. Їх забезпечували стипендіями і всім необхідним для навчання. Так діти священиків із далекого краю на берегах Тиси потрапляли до вишів різних країн Європи, й повернувшись, приносили сюди не тільки глибокі знання, а й відповідну культуру, менталітет, поширювали його серед місцевого населення. Чудовим прикладом цього є наш відомий церковний історик Михайло Лучкай.

Найяскравішим проявом просвітницької діяльності Бачинського була бібліотека й архів, які він заснував при Мукачівській єпархії у власній резиденції. Бачинський був великим бібліофілом. Сучасники відзначають його гострий розум, надзвичайну пам’ять, любов до читання. Він не тільки збирав книги, переважно купував їх за власний рахунок, але й вивчав. На багатьох книгах, зібраних ним, донині збереглися його короткі надписи – які стосуються часу купівлі книги, того, коли він її прочитав, а також короткі зауваження до змісту. Це багатюще джерело з історії нашого краю.

- Чи збереглася ця бібліотека?

- Так, вся бібліотека майже в первісному вигляді збереглася до наших днів. У період його життя вона нараховувала понад 7 тисяч екземплярів. Якщо порівняти з іншими книгозбірнями того часу, то ця бібліотека, як на свій час,  була дуже великою (для порівняння – університетська бібліотека у Трнаві нараховувала тоді ж близько 17 тисяч томів), слугувала своєрідним факелом знань у цьому віддаленому куточку Австрійської імперії. При чому, тут були книги різного змісту – релігійні, наукові, господарські, медичні, юридичні. Значна частина книг надзвичайно цінна, зокрема, інкунабули, рукописи і рідкісні пале типи. Крім цього, він зібрав також архів Мукачівської єпархії. На жаль, з приходом радянської влади всі ці багатства від єпархії конфіскували.

«Говорив коротко, але змістовно»

- Яким описують сучасники Андрія Бачинського? Чи є такі свідчення?

- Після смерті Бачинського у 1809 році, з’явилося чимало публікацій, присвячених його постаті, історичному значенню. Одна з найперших належить відомому поету, філософу, першому члену-кореспонденту Академії наук Угорщини Василю Довговичу. У статті він описує не тільки заслуги Бачинського, а його людські якості. Звідси ми дізнаємося, що Бачинський був середнього росту. Мав орлиний погляд, не міг вимовляти з дитинства букву «р». Не любив тих, які його хвалили, або лестили йому. Говорив коротко, але змістовно. Дуже любив, коли до нього в гості приходили начитані люди. Як пише Довгович, таких він зустрічав зі сльозами на очах, і проводжав також. Звичайно, приймав усіх. У резиденцію єпископа приходили учні, сироти, бідні люди, солдати, - всі знаходили тут матеріальну підтримку чи духовну втіху. Він не жалів власних коштів на загальне благо, дотримувався принципу, що дарувати багатство, яке у вас є, треба не тоді, коли ви вже не можете забрати його з собою в могилу, а тоді, коли в цьому є потреба. Про це свідчить і той факт, що на час його смерті, на пишні похорони у нього не було грошей. Спочатку його поховали у звичайній дерев’яній труні. Тільки у січні 1810 року відбулися більш урочисті похорони. Бачинський був першим єпископом, якого поховали у крипті Хрествовоздвиженського кафедрального собору в Ужгороді.

Андрій Бачинський має значення не тільки для Закарпаття. Це історична постать загальноукраїнського масштабу, людина, яка відкрила для нас Західну Європу, і за своїм статусом знаходилася на рівні із найбільш заможними дворянськими родинами Угорщини. Його життя – приклад того, що історія нашого краю загалом – це значною мірою не тільки частина історії Угорщини, а й всієї Австрійської імперії.

 

Наталія Толочко