image

Чому Закарпаття - "країна ведмедів" у підручниках

"Завдячуючи українській радянській та пострадянській історіографії про «землю з багатьма іменами» тепер знають не більше аніж із тієї відомої радянської бувальщини про відсутність новин у «Правді», а правди в «Новинах». Закарпаття – центр чи периферія Європи, так і не збагне яке «почесне» місце посідає в українській історії – маргінальне чи змаргалізоване", - вважає декан історичного факультету Володимир Фенич.

Для нашого сайту він написав чималу за обсягом статтю про помилки у шкільних підручниках з історії. У першій частині його статті читайте  про назву Закарпаття,  королівську стоянку, князя Корятовича, період історії краю за часів Богдана Хмельницького, а також інші історичні перипетії. У другій - про те,  ч  ому в шкільних підручниках історія Закарпаття перекручена.Третя частина стосувалася  доби Карпатської України і життя Закарпаття у ХХ столітті, а четверта - про Закарпаття у складі Чехословаччини і Радянської України. Сьогодні пропонуємо вам завершальну частину аналізу підручників, а також помилкові твердження у них про наш край. 

У результаті подібних «вправлянь з історією по-українськи» 1, Україна (і світ) отримали цілком спотворений історичний образ «країни ведмедів» 2 – Закарпаття. Іншого означення/дилеми, принаймні той виклад фактичного матеріалу сюжетів-вставок, який представлений в шкільних підручниках з історії України від 7-го до 11-го класу, підстав робити не дає 4. На історію «землі з багатьма іменами» сучасна українська історична дидактика (власне, як і майже вся вітчизняна історіографія) все ще споглядає очима секретаря Закарпатського обкому Компартії України не закарпатського походження. У передмові до збірки творів зарубіжних письменників, що побачила світ в Ужгороді 1982 р. під промовистою для тих часів назвою «Забута земля», Микола Семенюк писав: «в 30-і роки нашого, ХХ століття, Закарпаття все ще було землею без імені, де живі заздрили мертвим, а мертві були щасливим, що не живуть» 5. На це професор-історик Іван Гранчак у 1985 р. написав: «щоб не заплутатись у такій кількості назв, окремі ідеологи панівних класів називали Закарпаття «краєм без імені» 6. Вірний ідеалам Жовтневої революції ленінець Іван Михайлович мабуть під «панівними класами» мав на увазі і комуністів та їх багатомільйонну партію.

1

Насправді, як ми вже переконалися, і як про це писав у 1932 р. Іван Ольбрахт, «Та земля ще й досі не має імені. Або, краще сказати, є їх надто багато для того, щоб мати». Як комуніст, він дав пояснення останнім двом: «Комуністи та українці національної орієнтації, виходячи із народної спільності тутешніх племен з українцями радянськими, галицькими і румунськими, називають її Закарпатська Україна, або, оберігаючи себе від переслідувань за недозволену агітацію, просто – Закарпаття». Однак, завершується цей опис, власне, народною назвою, що походить від самих карпатських русинів: «Народ називає цю [свою] землю Підкарпаттям» 7. Тож, оминаючи безглузде порівняння про «заздрість» мертвим живими, мимоволі напрошується висновок: «безіменною землею» в очах радянського комуніста Семенюка тисячолітня «земля з багатьма іменами», з яких сам народ називав її «Підкарпаттям», стала лише тому (і мабуть для того), щоб «виправити» його (карпатських русинів) «забобони», охрестити за «правильним» радянським обрядом і дати їй/йому «справжнє» від народження, безальтернативне ім'я – «українське Закарпаття» 8. Та було би все так просто, якби не було так складно. У світовій історіографії, в т.ч. україністиці, ніколи не бракувало сумлінних критиків та опонентів національної парадигми української історії, власне, за допомогою якої і репрезентовано шкільну історію, та «місце» в ній «обрізків із відрізків» на закарпатську тематику. Все це силує до підведення певних підсумків та висунення пропозицій альтернативної («іншої») візії історії України взагалі та шкільної історії зокрема.

Домінуючий національний майстер-наратив перешкоджає переходу до сучасних підходів, якими є (або можуть ними бути) мікроісторія, регіональна або культурна історія 9. Примордіалізований, телеологізований та націоналізований українськими авторами шкільних підручників з історії України історичний образ Закарпаття подібно до того як і увесь офіційний вітчизняний історіографічний дискурс-канон, по-перше, вкотре продемонстрував, що історії Закарпаття вони насправді так і не знають 10, а по-друге, умисно ізолює сучасну молоду людину від справжньої, а не лише здебільшого надумано-уявної української візії історії «землі з багатьма іменами». Вона ж, слідуючи застереженню Наталі Яковенко про написання минулого Буковини, Закарпаття, Новоросії чи Криму «в контексті історії тих держав, до яких вони належали» 11, повинна б виглядати (за хронологією) наступним чином: в складі північно-фракійських держав Буребісти і царства Децебала, Болгарського царства, Велико-Моравського князівства, Угорського королівства, Трансильванського князівства, Австрійської монархії, Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, Угорського королівства, УРСР в складі СРСР, і, нарешті, України. В їх складі Закарпаття радше не мало, аніж мало особливий адміністративно-територіальний статус, починаючи від легендарних «terranullis», «terraindagines», «marchiaRuthenorum» та численних «руських крайн» в епоху середньовіччя, і, закінчуючи руським цивільним округом 1849–1850 рр., Руською крайною 1918–1919 рр., Підкарпатською Руссю в 1919–1939 рр., Карпатською Україною 1938–1939 рр., Підкарпатською територією в 1939–1944 рр., Закарпатською Україною 1944–1946 рр. та Закарпатською областю від січня 1946 р. і до нині.

4

Це і буде нашим першим застереженням авторам, котрі збиратимуться у майбутньому писати шкільну (і не тільки) історію України як історію різних земель і народів, що на ній проживали. Регіональні «сюжети вимагають не побіжних параграфів-вставок (як це донині робилося в узагальнених працях з історії України), а окремої фундаментальної роботи, що розглядала би згадані регіони в контексті історії тих держав, до яких вони належали» 12. Інакше кажучи, не «обрізків із відрізків», власне як репрезентовано Закарпаття в шкільній історії України зараз. У зв’язку з цим, гадаю буде корисним брати до уваги доробок вчених про «національне» та «регіональне» в модерних репрезентаціях історії українського історіописання 13.

По-друге, якби виклад закарпатських сюжетів українськими авторами шкільної історії України було виконано в контексті історії тих країн і народів, з якими її багатомовним жителям доводилося ділити долю і недолю, тоді б вона виглядала більш «їстівною». А так на історію «землі з багатьма іменами» накинуто всі вади вітчизняної історіографії, в її радянському чи пострадянському вбранні, найгіршими з яких є 1) примордіалізація та націоналізація часто не своєї, а чужої історії, 2) телеологічний підхід до всього свого і не свого в минулому, а також 3) творення віктимаційної парадигми української історії (зображення українців як жертви політики інших народів чи держав при одночасному применшенні або замовчуванні участі самих українців у злочинах проти інших народів), а відтак страдницького образу України як історії суцільної мартирології, такої собі «історії на пласі» 14.

Зрештою, нікому із авторів шкільних візій історії України і в голову не йшло осягнути історичний образ Закарпаття під кутом концепту одвічного пограниччя та дуального концепту центр (метрополія) – периферія (окраїна) 15. А між тим, розміщена десь по середині Європи «земля з багатьма іменами», гадаю може послужити доброю лабораторією для застосування Тернерової концепції про значення фронтиту для американської історії та Хамвашових есеїв про п’ять геніїв Угорщини 16. Властиво і сама Україна як мультиплікована полігамна конструкція/дискурс, щоразу вимушена давати собі раду одразу з кількома спадками. Так, якщо географія уміщає її (крім Закарпаття) в євразійський контекст, то історичний тягар підкореного спадку Русі – ідентифікує її з «східною слов’янською Європою», підриваючи, таким чином, одночасно як європейський, так і євразійські проекти, які не користаються популярністю у значної частини сучасного українського населення, польським і габсбурзьким спадком (саме останній родичає Західну Україна та Закарпаття з Центральною Європою), і, нарешті, найважчим, але одиноко спільним для всієї України – радянським спадком 17.

5

По-четверте, жодний шкільний підручник з історії України не передбачає ознайомити молоду людину з тим, що Закарпаття – це Україна в мініатюрі. Крім суцільно зукранізованої історії титульного етносу «землі з багатьма іменами» – карпатських русинів–греко-католиків чи православних, компактно розселених у 13-ти із 45-ти комітатів Угорщини на Підкарпатті, Пряшівщині, Марамуреші і Лемківщині, а також в діаспорі 18, поза увагою українських авторів залишилися чисельні етнічні спільноти угорців – римо-католики та реформати-кальвіністи (про них, якщо епізодично і йдеться, то лише виключно в негативному ключі як про «клятих мадяризаторів українців»), євреї – юдеї, румуни – греко-католики і православні, німці – протестанти-лютерани (вже мовчу про менш чисельні групи ромів-циган, словаків, греків, сербів, вірмен, росіян тощо) 19. Мабуть не випадково критики національної парадигми української історії в якості альтернативи націоналізованому підходу пропонують, перш за все, – мультиетнічну та локальну історію, а також транснаціональні та регіональні підходи. Більш того: якщо майбутнє України, в т.ч. і насамперед завдяки таким її радянським прирощенням як Волинь, Галичина, Буковина і Закарпаття, пов’язане з Європою, то її минуле і минуле її регіонів, належить пограничним цивілізаційним і імперським просторам та пограничним перехрестям, які на протязі століть визначали хід історії та інтерпретацію подій на мультиплікованій території, відомій нині під назвою «Україна». Добрий шкільний підручник з історії України буде лише тоді добрим, коли його автори дадуть собі раду з тим, що під історією України розумітимуть не лише історію українців як титульного етносу, але й історію не українців. В противному випадку (поки що він якраз таким і є) застереження сучасного італійського історика П’єрджованні Дженовезі про те, що благородне прагнення створити об’єктивно досконалий підручник з історії ризикує збільшити, а не зменшити загрози маніпуляцій з минулим 20, може легко справдитися.

2
1 Дет. див.: Яковенко Наталя. Кілька спостережень над модифікаціями українського національного міфу в історіографії // Дух і Літера. – К., 1998. – № 3-4. – С. 113–124; Касьянов Георгий. Современное состояние украинской историографии: методологические и институциональные аспекты // Ab Imperio. – Вып. 2. – 2003. – С. 491–519; Портнов Андрей. Упражнения с историей по-украински (заметки об исторических сюжетах общественно-политических дебатов в постсоветской Украине) // Ab Imperio. – Вып. 3. – 2007. – С. 93–138; Plokhy Serhii. Beyond nationality // Ab Imperio. – Вып. 4. – 2007. – С. 25–46; Kasianov G. «Nazionalized» History: Past Continuous, Present Perfect, Future… // A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography / Edited by Georgiy Kasianov and Philip Ther. – Budapest–New York: Central European University Press, 2009. – P. 7–23; Портнов А.В. Упражнения с историей по-украински. – М.: ОГИ; Полит-ру; Мемориал, 2010. – 224 с.; Касьянов Г. «Национализация» истории в Украине. Краткий экскурс // Касьянов Г., Миллер А. Россия – Украина: как пишется история. Диалоги – лекции – статьи. – Москва: РГГУ, 2011. – С. 38–73; Касьянов Г. «Национализация» истории в Украине. Публичная лекция, ноябрь 2008 // Касьянов Г., Миллер А. Россия – Украина: как пишется история. Диалоги – лекции – статьи. – Москва: РГГУ, 2011. – С. 107–121; Yekelchyk Serhy. A long Goodbye: the legacy of soviet Marxism in post-communist Ukrainian historiography // Ab Imperio. – Вып. 4. – 2012. – С. 401–416; Фенич Володимир. Вправляння з історією по-українськи, або якою не повинна бути історія та історіографія Закарпаття після 1991 року // Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія: Історія / Міністерство освіти і науки України; Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет»; [Редкол.: О.С. Мазурок (голова) та ін.]. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2014. – Вип. 2 (33). – С. 138–156.
2 Феномен Закарпаття як «країни ведмедів» востаннє викладено в: За-карпатський усе-світ // Ї: незалежний культурологічний часопис. – Число 44. 2006. – 324 с.
3 Фенич Володимир, Фенич Яна. Закарпаття – центр чи периферія Європи? // Режим доступу: http://carpathia-journal.org/istoriya/zakarpattya-tsentr-chy-peryferiya-evropy9.07.2014. Про вразливість концептів «центр» / «периферія» в сучасній історичній гуманітаристиці див.: Forum AI. Периферийность «центра» в современных национальных исторических нарративах // Ab Imperio. – Вып. 1. 2012. – С. 47–101.
4 Спробу озирнути феномен «За-карпатського усе-світу» очима галичан, власне самих закарпатців та угорців див. нешкільний наратив: За-карпатьский усе-світ // Ї: незалежний культурологічний часопис. – Випуск 44. – Львів, 2006. – 324 с..
5 Забута земля: Збірник творів зарубіжних письменників / Передм.: М.М. Семенюка; Упоряд., післям. і прим. Б.П. Бендзара. – Ужгород: Карпати, 1982. – С. 5.
6 Цит. за: Сенько Іван. Земля з іменем // Сенько Іван. Земля з іменем: Краєзнавчі студії. – Ужгород: Патент, 1998. – С. 5.
7 Ольбрахт Іван. Земля без імені .. – С. 214–226.
8 Сенько Іван. Земля з іменем... – С. 5–16; Маркусь Василь. Передмова // Закарпаття в Енциклопедії українознавства / Редакція, упорядкування та передмова Василя Маркуся. – Ужгород: Ґражда, 2003. – С. 5.
9 Касьянов Георгий. Современное состояние украинской историографии: методологические и институциональные аспекты // Ab Imperio. – Вып. 2. – 2003. – С. 491–519; Plokhy Serhii. Beyond nationality // Ab Imperio. – Вып. 4. – 2007. – С. 25–46; Kasianov Georgiy. «Nationalized» History: Past Continuous, Present Perfect, Future… // A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography / Edited by Georgiy Kasianov and Philipр Ther. – Budapest–New York: Central European University Press, 2009. – P. 7–23; Hagen Mark von. Revisting the Histories of Ukraine // Ibed. – P. 25–50; Kappeler Andreas. From an Ethnonational to a Multhiethnic to a Transnational Ukrainian History // Ibed. – P. 51–80; Ther Philipp. The Transnational Paradigm of Historiography and its Potential for Ukrainian History // Ibed. – P. 81–114; Касьянов Георгий. «Национализация» истории в Украине. Краткий экскурс // Касьянов Г., Миллер А. Россия – Украина: как пишется история. Диалоги – лекции – статьи. – Москва: РГГУ, 2011. – С. 38–73; Касьянов Георгий. «Национализация» истории в Украине. Публичная лекция, ноябрь 2008 // Там же. – С. 107–121; Yekelchyk Serhy. A long Goodbye: the legacy of soviet Marxism in post-communist Ukrainian historiography // Ab Imperio. – Вып. 4. – 2012. – С. 401–416
10 Тут важко не погодитися із зауваженням Ернеста Гийдела щодо обмеженості знань українськими істориками історії Закарпаття, оскільки «потрібна для її опанування фахова підготовка за складністю для істориків в Україні поступається хіба що сходознавству»: Гийдел Ернест. Рутенія über alles // Україна модерна. Стандарти науки і академічне середовище. – Число 12 (1). – Київ–Львів: Критика, 2007. – С. 215.
11 Яковенко Наталя. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Видання друге, перероблене та розширене. – К.: Критика, 2005. – С. 19.
12 Там само.
13 Для прикладу див.: Журба Олег. «Національне» та «регіональне» в модерних репрезентаціях історії українського історіописання // Український гуманітарний огляд. – Випуск 18. – К.: «Смолоскип», 2013. – С. 9–50.
14 Фенич Володимир. Вправляння з історією по-українськи, або якою не повинна бути історія та історіографія Закарпаття після 1991 року… – С. 138–156.
15 За прикладом публікацій: Терешкович Павел. Пограничье как судьба: метаморфозы идентичности в восточноевропейском пограничье // Ab Imperio. – Вып. 1. – 2009. – С. 191–226; Каппелер Андреас. Центр и элиты периферий в Габсбурской, Российской и Османской империях (1700–1918 гг.) // Ab Imperio. – Вып. 2. – 2007. – С. 17–58; Forum AI. Периферийность «центра» в современных национальных исторических нарративах // Ab Imperio. – Вып. 1. – 2012. – С. 47–101.
16 Тернер Фредерик Джексон. Значення фронтиру в американській історії / Пер. з англ. Маргарити Єгорченко // Україна модерна. – Число 18: Пограниччя. Окраїни. Периферії. – К.: Критика, 2011. – С. 11–44; Форум. «Поверх кордону»: концепція прикордоння як об’єкт дослідження (Андреас Каппелер, Володимир Кравченко, Ларрі Вульф, Сергій Плохій, Кейт Браун, Сергій Лепявко, Бйорріс Куцманн) // Там само. – С. 47–78; Зарицкий Томаш. Парадигма прикордоння і центро-периферійні підходи // Там само. – С. 79–99; Хамваш Бейла. П’ять геніїв / Пер. Марти Філь // Ї: незалежний культурологічний часопис. – Річник 17. – Вип. 44: За карпатський усе-світ. – Львів, 2006. – С. 242–317.
17 Hrytsak Yaroslav. On sails end gales, and shiрs sailing in various directions: post-soviet Ukraine // Ab Imperio. – Вып. 1. – 2004. – С. 229–254.
18 A munkácsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806. évi összeirása / Szerkesztette: Udvari István. – Nyiregzháza, 1990. – Old. 189; Лучкай М.М. Історія карпатських русинів: У шести томах / Дешифрування рукопису, від перекладача, переклад з латинської, покажчики Ю.М. Сака; вступна стаття Д.Д. Данилюка; Редкол.: Й.О. Баглай, М.М. Вегеш, Д.Д. Данилюк, М.В. Орос, І.М. Сенько. – Т. І. – Ужгород: Закарпаття, 1999. – 199 с., іл.; Лучкай М.М. Історія карпатських русинів: У шести томах / Дешифрування рукопису, від перекладача, переклад з латинської, покажчики Ю.М. Сака; вступна стаття Д.Д. Данилюка; Редкол.: Й.О. Баглай, М.М. Вегеш, Д.Д. Данилюк, М.В. Орос, І.М. Сенько. – Т. ІІ. – Ужгород: Закарпаття, 1999. – 388 с., іл.; Лучкай М.М. Історія карпатських русинів: У шести томах / Дешифрування рукопису Ю.М. Сака; переклад українською мовою А.М. Ігната; покажчик історичних осіб та назв Д.Д. Данилюка; географічний покажчик І.М. Сенька. – Т. ІІІ. – Ужгород: Закарпаття, 2002. – 328 с., іл.; Лучкай М.М. Історія карпатських русинів: У шести томах / Дешифрування рукопису Ю.М. Сака; переклад українською мовою Ю.М. Сака, М.В. Ороса, Й.О. Баглая; покажчик історичних осіб та назв Д. Д. Данилюка; географічний покажчик І.М. Сенька. – Т. ІV. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2003. – 328 с., іл.; Лучкай М.М. Історія карпатських русинів: У шести томах. – Т. V. Історія Мукачівської єпархії, укладена Іваном Пантелієм, старшим настоятелем Мукачівського капітулу, і видана Михайлом Лучкам, луккським придворним настоятелем /Дешифрування рукопису та переклад з латинської українською мовою М.В. Ороса; переклад німецькомовних вставок українською мовою М.І. Зимомрі; передмова, покажчик історичних осіб та назв Д.Д. Данилюка; географічний покажчик І.М. Сенька. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2004. – 251 с., іл.; Маґочій Павло Роберт. Створені чи перетворені в Америці? Народність і процес самовизначення серед карпаторусинських іміґрантів і їхніх нащадків // Тривалість регіональних культур. Русини і українці на їхній Карпатській батьківщині та за кордоном / Упорядник Павло Роберт Магочій; Східноєвропейські монографії. – Нью-Йорк: Колумбійський університет, 1993. – С. 166–181; Маґочій Павло Роберт. Русинське питання // Політична думка. – 1995. – № 2-3. – С. 105–115; Поп И.И. Историография истории русин и Подкарпатской Руси // Славяноведение. – 2003. – № 1. – С. 57–72; Encyclopedia of Rusyn History and Culture / Revised and Expanded Edition; Editors Paul Robert Magocsi and Ivan Pop. – Toronto – Buffalo – Londоn: University of Toronto Press, 2005. – 569 s.; Маґочій Павло Роберт. Описи чи приписи у науці: «Енциклопедія історії та культури русинів» // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. – Вип. 2. – Част. 1. – К., 2006. – С. 330–343; Маґочій Павло Роберт. Народ нізвідки: Ілюстрована історія карпаторусинів / Пер. з англ. С. Біленького, Н. Кушко; Сюжетні комент. до іл. В. Падяка. – Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2006. – 120 с.: іл.+Карти; Гийдел Ернест. Рутенія über alles // Україна модерна. – Число 12: Стандарти науки і академічне середовище. – Київ–Львів: Критика, 2007. – С. 191–217; Маґочій Павло Роберт. Карпатська Русь – реґіон сполужытя народів і народностей без насильства // Studium Carpato-Ruthenoeum 2009. Студії з карпаторусиністикы. – Пряшів: Пряшівська універзіта, Інститут русинського языка і культуры, 2009. – S. 6–24; Карпатские русины в славянском мире. Актуальные проблемы / Отв. ред.: М. Даниш, Ю.А. Борисёнок. – Москва-Братислава: Изд. Степаненко, 2009. – 272 с.; Буркут Ігор. Русинство: минуле і сучасність. – Чернівці: Вид-во «Прут», 2009. – 384 с.; Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / Укладачі: Павло Роберт Маґочій, Іван Поп; заг. ред. Павла Роберта Маґочія; пер. з англ. Надії Кушко; ред. укр. вид. Валерій Падяк; карти Павла Роберта Маґочія; вип. ред. Лариса Ільченко. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010. – 856 с.+ХХХІІ с.: іл., у т.ч. 32 кольор. вклейки+карти; Шевченко К.В. Славянская Атлантида. Карпатская Русь и русины в ХІХ – первой половине ХХ вв. – Москва: REGNUM, 2011. – 413 с.; Мигович Іван. Русини в Україні: тест на європейськість. Збірник праць. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2012. – 231 с.
19 Див. наприклад: Botlik József, Dupka György. Magyarlakta települések ezredéve Kárpátalján. – Ungvár–Budapest: Intermix kiadó, 1993. – Old. 359; Німці на Закарпатті (Х–ХХ ст.) / Упорядн.: М. Макара і Р. Офіцинський // Carpatica–Карпатика..– Вип. 4. – Ужгород: «Патент», 1995. – 92 с.; Магочій Павло Роберт. Євреї на Закарпатті: короткий історичний нарис. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2005. – 27 с.; Елинек Йешаягу А. Карпатская диаспора: Евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848–1948) / Пер. с англ. М. Егорченко, С. Гурбича, Э. Гринберга, при участии С. Беленького, О. Клименко; фотоматериалы и карты П. Р. Магочия; ред. рус. текста В. Падяк. – Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2010. – 498 с.: [в т.ч.] 32 с. фото + ХХІІ с.; Komoróczy Géza. Zsidók az Északkeleti-Kárpátokban. Kárpátalja. A 16.századtól a 19. század közepéig. – Budapest: Aposztróf kiadó, 2013. – Old. 103; Zsidók Kárpátalján. Történelem és örökség a dualizmus korától napjainkig / Szerkesztette Bányai Viktória, Fedinec Csilla, Komoróczy Szonja Ráhel. – Budapest: Aposztróf kiadó, 2013. – 453. Old.
20 Дженовезі Пєрджованні. Підступна привабливість досконалого підручника з історії: італійський випадок // Україна Модерна. – Число 12: Як (не) писати підручники з історії. – К.: Критика, 2012. – С. 104–105
  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com