Литовські князі в історії Мукачева

 

В історії Мукачева й замку важливу роль відігравали не тільки угорські князі, королі, королеви, але, як не дивно, і представники литовських князівських родів. Якщо про одного з них – Федора Корятовича закарпатці знають, то про іншого - Януша Радзивілла багато хто навіть не чув. 

Саме 8 березня 1360 року датується так звана засновча грамота василіанського монастиря на Чернечій горі, видана нібито Федором Корятовичем. Про суперечливу постать цього князя ми вже розповідали у статті «Чому закарпатці не окремий народ, а Лаборець, Корятович і будителі – не герої»

Сьогодні з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем говоримо про підроблену грамоту Корятовича, його діяльність у Березькому комітаті й місце імовірного поховання, а також про важливий епізод в історії, пов’язаний з Янушем Радзивіллом.

- Чому історики не довіряють грамоті Федора Корятовича, датованій 8 березня?   

- Грамота зіграла важливу роль не тільки в житті самого монастиря, але й у питанні вивчення постаті князя Федора Корятовича як видатного діяча в історії нашого краю. Сама грамота, як встановили наукові дослідження, підроблена, але підроблена дуже давно, ще десь на початку XV століття. Сьогодні вона зберігається у Братиславі, написана на пергаменті красивим розбірливим почерком, який однак був характерний для більш раннього часу. Документ підроблений не тільки формально, скільки змістовно. У ній Корятович дарує монахам-василіанам такі привілеї, які у тогочасній Угорщині міг давати тільки король.

З іншого боку, грамота стала тим стимулом, який спонукав багатьох істориків, зокрема, місцевих, до вивчення життя і діяльності Федора Корятовича. Зокрема, у науковій суперечці щодо справжності цієї грамоти виник і знаменитий твір «закарпатського Геродота» Іоникія Базиловича про заснування Мукачівського монастиря Корятовичем.

- Що відомо історичній науці про самого князя?

- Ми знаємо, що він прибув на Закарпаття з Поділля десь восени 1394 року. Першими населеними пунктами, які дістав від угорського короля Сигізмунда Люксембурзького, були Берегово і містечка Вари і Береги. А в 1395 році, коли померла власниця Мукачівського замку й королева Угорщини, він отримав і Мукачівський замок та титул наджупана Березького комітату.

З Корятовичем прийшла його жінка Валга, яка, за останніми даними, була донькою Марамороського воєводи Драга.

З документів знаємо, що він привів із собою також челядь і навіть простих селян. Але їх кількість була незначною, максимально кількасот осіб, а не 40 тисяч, як це завжди писалося. Деяких з них ми знаємо поіменно, наприклад, Василя із Белза. Він проживав у сучасному селі Вари.

Відомо також, що Корятович часто судився з місцевими дворянами. Знаменитий його судовий процес із дворянами села Шаланки, який тривав цілих 6 років. Завершився поразкою князя.

Він був досить впливовою людиною при угорському королі, який доводився Корятовичу далеким родичем: прабабуся угорського короля була сестрою батька Корятовича. У 1396 році князь брав участь у Нікапольській битві на території Болгарії проти турків. Тут він потрапив у полон і кілька років сидів у турецькій неволі. Повернувся, очевидно, через кримське місто Кафа - найбільший невільничий ринок у тогочасній Європі.

Корятович на противагу поширеній думці разом з угорським королем Сігізмундом був прихильником німецького лицарського ордену. І коли тривала знаменита Грюнвальдська битва 1410 року, він якраз у цей час зі своїми загонами пустошив Галичину, щоб відволікти польські, литовські, руські сили від участі у бойових діях на західному фронті.

Корятович був заможним. Часто відвідував угорського короля і супроводжував його в зарубіжних поїздках. Зокрема, у 1414-1415 році він разом із Сигізмундом відвідав відомий Констанський собор, на якому вирішувалося питання єдності католицької церкви.

З документів стало відомо, що Федір Корятович позичав Сигізмунду значну суму грошей. Не виключено, що він був свідком того, як у Констанці спалили чеського героя Яна Гуса.

Найчастіше князь перебував за своєю посадою і роботою у сучасному Берегові (тодішнє Сас). Він був патроном місцевої католицької церкви всіх святих та місцевого шпиталю, який заснували ще монахи-йоаніти.

- Корятович похований на Закарпатті?

- Точне місце поховання не відоме. Але якщо десь шукати місце його поховання, то його, звичайно, у сучасному Берегові. Людина такого рангу не могла бути похована під дерев’яною церквою чи дерев’яним монастирем. А в Берегові тоді існувало кілька католицьких монастирів зі своїми церквами. Тож дуже імовірно, що мукачівський князь спочиває у Берегові.

Було би доречно, якби пам’ять Корятовича у Берегові була увіковічена у формі чи меморіальної таблиці або навіть пам’ятника.

- Як з історією Закарпаття пов’язаний інший литовець - Януш Радзивілл?

- Виявилося, не тільки один Федір Корятович, як представник литовського княжого роду жив на Закарпатті. Тут побував ще один представник литовських князів – Янош Радзивілл. І в цьому випадку важливу роль відіграли волоські, точніше, молдавські зв’язки.

У 1645 році Януш Радзивілл оженився на доньці молдавського воєводи Василя Лупула. На цьому весіллі, яке відбулося в Яссах, був присутній також трансільванський князь Юрій І Ракоці. Саме тут протестантський угорський князь Янош Радзивілл, який певний час теж був протестантом (кальвіністом) налагодили між собою дружні зв’язки, результатом чого стали відвідини Радзивіллом Юрія І Ракоція наступного 1646 року.

Радзивілл, перебуваючи у свого Тестя, у липні згаданого року вирішив повернутися додому обхідним шляхом через Трансільванію і сучасне Закарпаття. У серпні він спочатку відвідав Трансільванію. У його супроводі було 417 осіб і 480 коней. Військовий супровід складали польські жовніри та піхотинці, а також прислуга. 

Із Трансільванії через місто Варадин – сучасне Орадеа (Румунія) та місто Сотмар (Сату-Маре, Румунія) він прибув до Мукачева.

22 серпня 1646 року Янош Радзивілл зустрівся з князем Юрієм І Ракоцієм десь на віддалі півмилі перед Мукачевом – у районі сучасного Нижнього Коропця і Дерцена. Тут був розбитий намет і вони тут спілкувалися за допомогою перекладача, а потім разом поїхали в Мукачево. Там був пишний прийом, для гостей влаштували стрільбу з гармат, феєрверки, гучні трапези. Радзивілл побував у замку і тут проводилися важливі дипломатичні переговори. Річ у тім, що трансільванський князь був не проти зайняти польський королівський трон. Але будучи реформатом, він міг розраховувати тільки на підтримку протестантських кіл Речі Посполитої. Переговори не увінчалися результатом, але цей епізод в історії Мукачева й замку зіграв свою роль і знайшов відображення в історичних працях наступних століть.

Радзивілл покинув Мукачево 29 серпня і у подальшому більше не відвідував наш край. Тож поряд із Корятовичем його можна вважати другим представником «литовського десанту» на території Закарпаття.

Сьогодні, коли в Мукачівському замку планується відкриття кімнат залу, присвяченого Федору Корятовичу, цей невеликий історичний епізод може збагатити не тільки історію самого Мукачева чи Мукачівського замку, а й нашого краю загалом.

 

Записала Наталія Толочко