Найдавніша в Україні солевидобувна шахта була на Закарпатті

Існувала ця шахта не в Солотвині – відомому закарпатському солевидобувному селищі, а поблизу села Тисалово Тячівського району, у місцевості з милозвучною назвою – Королівська долина.

Загалом на Закарпатті є багато місцезнаходжень солі, найбільше з яких зафіксовано на території Тячівського і Хустського районів. Чим далі на захід, тим кількість джерел і покладів зменшується. Сьогодні є невелика кількість соляних джерел у Іршавському  районі, в околицях села Доробратова. Також кілька таких джерел є у Великоберезнянському районі, у селі Сіль.

Про утворення соляних покладів і джерел, а також археологічні знахідки, пов’язані з ними, говоримо з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем.

- Як і коли утворилися соляні джерела на території сучасного Закарпаття?

- Сіль на Закарпатті утворилася більше 15 мільйонів років тому. Тоді весь Карпатський басейн був вкритий Паннонським морем. Поступово, внаслідок підняття земної кори та дії сонця це море осушувалося, розбивалося на окремі дрібніші басейни, озера. У процесі випаровування води відкладалися поклади солі. За кілька мільйонів років їхня потужність досягла сотень метрів. Близько 5 мільйонів років тому Паннонське море перестало існувати. Після того, як ці території повністю висохли, соляні прошарки поступово потрапили під нашарування глини, гравію, піску тощо. І врешті опинилися під землею.

Окремим басейном, утвореним внаслідок осушування моря, була територія колишнього Мараморошу – сучасних Тячівського, Хустського і частково Рахівського району. Через мільйони років нові процеси підняття й опускання землі, водяні потоки змили частину нашарувань, і в деяких місцях на поверхні з’явилися поклади солі, наприклад, у Солотвині. В інших місцях вода розмивала верхні шари солі, й там утворювалися соляні джерела, колодязі, криниці.

-  З якого часу почалося використання солі?

- Використання солі почалося ще в кам’яному віці, при чому досить широко: як засіб лікування ран, як консервант органічних продуктів (м’яса, шкіри, рослин), для покращення смакових якостей їжі, для лікування тварин. У різний час сіль використовували як надійний засіб при здійсненні торговельних обмінних операцій. При чому в останньому випадку сіль виступає і як матеріал, що сприяв розвитку різноманітних контактів між людськими колективами далеких територій. За сіллю йшли за сотні кілометрів. Як свідчать археологічні знахідки, на території Закарпаття сіль могли використовувати і в кам’яному віці. У Солотвині, Білій Церкві, Новоселиці зафіксовано кам’яні знаряддя праці неандертальців, які вже в той час могли використовувати кам’яну сіль, яка виходила на поверхню. Але прямі свідчення збереглися з бронзового віку.

- Які археологічні джерела підтверджують видобуток солі на території сучасного Закарпаття?

- Найдавніші історичні джерела, грамоти угорських королів, які фіксують процес видобутку і транспортування солі з Марамороша, відомі з XIV століття. Уже в цей час згадується про транспортування солі річкою Тисою. Вздовж цього шляху виникають і найдавніші відомі нам сьогодні поселення – Солотвино, Вишково, Тячево, Буштино, Хуст.

Більше писемних джерел про солевидобуток є, починаючи з XV-XVII століть, коли згадуються окремі шахти, соляні колодязі, як наприклад, знаменитий колодязь у Шандорові Хустського району.

- Коли розпочалося промислове добування солі?

- Це сталося після поїздки на територію сучасного Закарпаття сина Марії Терезії імператора Йосипа ІІ. Наприкінці XVIII століття у Солотвино запрошують гірників з Польщі, які опанували сучасні на той час методи солевидобутку. Так Солотвино стає центром видобутку кам’яної солі, яку починають добувати шляхом закладання вертикальних шахт. Недаремно з’являється легенда про перстень доньки угорського короля Бейли IV – Кунігунди, який вона нібито кинула в одну з копалень в околицях Солотвина, а потім цей перстень знайшли польські солекопи у Вілічці. Відомо, що сама Кунігунда вийшла заміж за польського короля і стала королевою Польщі. Саме польські солекопи і принесли в Солотвино цю легенду.

Окрім солі промислового виробництва, існував видобуток солі населенням у невеликих масштабах. Населення Тячівського, Хустського районів століттями, аж до І Світової війни і пізніше, інтенсивно використовували соляні джерела і використовують їх донині. Люди виварюють сіль у спеціальних посудинах, перетворюючи ропу на кришталеву речовину. Такі казанки на ніжках збереглися донині, наприклад, у музеї в селі Сокирниця. Часто цю сіль  жителі навантажували на вози і їхали в угорські села, де обмінювали на зерно, пшеницю, кукурудзу тощо. Подібний бартер, який корінням сягає первісних часів, існував тут до ХХ століття.

- Де на Закарпатті, крім Солотвина, працювали солевидобувні шахти?

- Шахти з видобування солі існували у багатьох населених пунктах Тячівського, Хустського і Рахівського районів. Але найцікавішою з погляду першопочатків солевидобутку є шахта у Королівській долині поблизу села Тисалово Тячівського району. Із 1817 року тут розпочали добування солі. Під час пошукових робіт натрапили на велику, діаметром понад 10 метрів, яму у соляному тілі, заповнену сумішшю із глини і солі. Вичищаючи її, виявили цікаві знахідки. Це були дерев’яні жолоби з просвердленими дірками, молотки, трубочки, навіть драбини. Всі ці предмети зібрали і відправили до центрального офісу керівництва солевидобутку у Марамороші, до сучасного Солотвина. Певний час вони були виставлені як зразки інструментів, якими добували сіль у минулому. Згодом ці предмети потрапили до Угорського національного музею на виставку, а звідти – у Центральний музей гірничої справи Угорщини, який знаходиться у сучасному місті Шопрон.

Варто сказати, що і в Солотвині нерідко знаходили подібні речі, але викидали їх, бо не вважали старими. Тут заповнені глиною і сіллю ями, з яких колись добували сіль, називали чортовими. В одній із них були знайдені римські золоті монети 3-4 століття н.е., про які написав у статті відомий закарпатський письменник, філософ, етнограф Федір Потушняк.

У 2008 році на території Закарпаття побував англійський вчений, археолог Ентоні Гардінг, який займався вивченням солевидобутку в Європі в епоху бронзи. Його теж зацікавили старі матеріали із Королівської долини.

Але найцікавіше відбулося, коли Ентоні Гардінг відібрав зразки дерева із знайдених раніше предметів солевидобутку і визначив їхній вік у Голландії у Гроннінгенській лабораторії. Як виявилося, більшість дерев’яних інструментів, знайдених у Королівській долині на початку ХІХ століття, відноситься до XI-X століття до н.е. Тобто цим предметам понад 3 тисячі років. Таким чином, це найдавніші дерев’яні інструменти для добування солі, відомі на території сучасної України.

Деякі вироби виявилися дещо пізнішими, але теж дуже цікавими. Кілька з них походили з IX-X століття н.е., тобто солевидобутком у Королівській долині займалися і слов’яни.  У самому Солотвині на городищі «Читаття» нами теж були зафіксовані керамічні матеріали бронзового, залізного часу, а також ХІ-ХІІІ століть. Багато з цих матеріалів зберігалося в дуже цікавому Музеї солевидобутку, який знаходився безпосередньо на території шахтоуправління в давній кам’яній будівлі. На жаль, цей унікальний музей уже тривалий час  зачинений у зв’язку з занепадом соляних шахт.  

На місці колишньої шахти сьогодні знаходиться вже лише  озеро, але в долині потічка ще є джерела ропи. Частково тут збереглося і стародавнє кладовище, на якому поховані гірники ХІХ століття. Сама ж шахта діяла до 1860-х років, після чого її закрили через нерентабельність. З того часу Королівська долина як місце видобування солі перестала існувати, про неї майже забули, хоча краса цієї долини вражає донині.

 

Наталія Толочко