Наш край приєднали до Чехословаччини силою, чи добровільно

18 січня доволі знакова дата в історії Закарпаття -- після підписання Мирного договору у французькому Сен Жермені під Парижем наш край було приєднано до Чехословаччини.

В пресі іноді можна прочитати, що в 1919 р. Чехословаччина окупувала Подкарпатську Русь. Ми розчаруємо таких «знатоків» історії нашого краю, оскільки бажання приєднати край до Чехословаччини виявили самі русини, і це їх бажання було підтримано на міжнародній Мирній конференції.

Але для того, щоб правильно порозуміти, чому русинське питання розглядалось після закінчення Першої світової війни на міжнародній Мирній конференції в Парижі, слід вернутись трохи назад. 28 червня  1914 року в Сараєві було здійснено замах на австрійського наслідника трону Франца Фердинанда д’Есте. Менше, як через місяць (25 липня), було оголошено часткову мобілізацію, а через тиждень (31 липня) – загальну, яка відірвала десятки тисяч русинських чоловіків, так само, як і чоловіків інших національностей Австро-Угорщини, від своїх родин, одягла їх у військову уніформу і кинула на фронтові лінії в Галичині та Буковині, на Балканах, а потім в Італії. Так почалась найкривавіша до того часу світова війна. 

Найзапекліші бої відбувались на русинській території в Карпатах, де успіхи були поперемінні. Не дивно, що коли російські війська в кінці січня 1915 р. відступили з карпатських перевалів під тиском об’єднаних австро-угорських та німецьких військ, в Карпатах залишились десятки знищених русинських сіл. Зі страху перед помстою угорських військ за допомогу російським військам, сотні русинів з карпатських сіл переїхали в Росію. В березні 1915 р. військовий трибунал в Кошицях засудив 800 русинських селян з комітатів Берег, Уґоча та Шаріш до довгорічного ув’язнення. 160 селян з марамороських гірських сіл було без суда запроторено у в’язницю в Хусті.

У Великому Бичкові, Рахові та Ясінях зразу після того, як відступили російські війська, було покарано на смерть кількох селян. Угорська влада суворо карала найменший прояв національної свідомості русинів.

Кінця війні ще не було видно, коли 21 листопада 1916 р. у віці 86 років помер у Відні імператор Франц Йосиф I. Новим  імператором австрійським та королем угорським став племінник Франца Фердинанда д“Есте Карл I. Молодий імператор усвідомлював, в якій катастрофічній ситуації знаходиться Австро-Угорщина та намагався знайти шлях до заключення миру. То ж і не дивно, що 12 грудня 1917 р. держави Троїстого союзу - Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Османська імперія, виступили з пропозицією мирних переговорів.

На цю пропозицію відреагував президент США В.Вільсон. Він звернувся до всіх воюючих сторін з питанням стосовно їх воєнної мети і отримав від країн Антанти (Великобританія, Франція та царська Росія) спільну ноту як відповідь на його ініціативу, в якій вони відмовлялись від пропозиції мирних переговорів. Країни Антанти заявили, що хочуть довести війну до переможного кінця, і вимагали «звільнити італійців, слов’ян, румунів та чехословаків з-під чужого панування». Договірна дипломатія не згадала відкрито русинів. Це дуже занепокоїло активну частину русинського співтовариства, яку представляли перш за все русинські емігранти в США.

В цей час зацікавився долею подкарпатських русинів і чеський політичний діяч, майбутній президент ЧСР Т.Масарик. Влітку 1917 р. він відвідав Київ, де мав розмову з українськими політичними діячами, оскільки хотів вияснити їх точку зору на майбутнє Буковини, Галичини та Подкарпатської Русі. В той час українська політична еліта добивалась лише автономії України в рамках федералізованої Росії, і претензії на Подкарпатську Русь з їхнього боку були б нелогічними. Однак для русинів Угорщини обнадійливим виявилось послання американського президента В.Вільсона американському Конгресу від 8 січня 1918 р., яке складалось з 14 пунктів, у яких мова йшла про основні передумови закінчення війни та заключення миру.

Для русинів Угорщини (також і для словаків) найважливішим був пункт 10, у якому президент говорив про автономію для народів Габзбурзької монархії. Саме в Америці в червні 1918 р. було створено комісію «для активної діяльності з метою звільнення угорських русинів», тобто ситуація в русинському русі в США мінялась із прискоренням розвитку подій в Європі та наближенням кінця війни.

Субۥєктивним фактором прискорення згодом став прихід до керівництва Американської Народної Ради угро-русинів Григорія Жатковича, молодого адвоката фірми General Motors (Дженерал моторс). Це був освічений та ініціативний політик американського штибу. Народився на Подкарпатській Русі, у п’ятирічному віці разом з батьками переїхав до США, де отримав блискучу освіту та зробив хорошу кар’єру завдяки своїм здібностям. 

Григорій Жаткович вважав угорських русинів самостійною нацією і на основі цього переконання склав нову програму Американської Народної Ради угро-русинів. Все це відбувалось на тлі війни в Європі.

Австро-Угорщина, розуміючи, що війна програна, попросила країни Антанти про перемир’я та початок мирних переговорів на основі Чотирнадцяти пунктів В.Вільсона. У відповіді країн Антанти вказувалось на те, що ситуація, в якій знаходиться В.Вільсон, не дає йому можливості вважати основою переговорів обіцянку надання автономії етнічним меншинам монархії при збереженні її сучасної ідентичності. Однак на цей час коаліція вже почала розпадатись – 29.09.1918 р. капітулювала Болгарія.

Та незважаючи на це, виявилось, що і в самій Угорщині не всі підтримували пропозицію В.Вільсона. 16 жовтня 1918 р. угорський політик Янош Гоцк (Партія незалежності Мігая Каролі) вимагав з трибуни парламенту вирішення національного питання в Угорщині на основі Чотирнадцяти пунктів В.Вільсона. Однак парламент відхилив розгляд його пропозиції. Можливо, негативна реакція угорського парламенту на пропозицію американського президента була пов’язана з тим, що 16 жовтня цісар Карл I видав маніфест «Моїм вірним народам австрійським», яким прокламував федералізацію Австрії за винятком угорської половини імперії. Маніфест викликав в Угорщині обурення і був відхилений угорським парламентом.

Однак вимога слов’янських народів Угорщини про надання їм права на самовизначення не сходила з порядку денного – 19 жовтня з подібною вимогою виступив в угорському парламенті словацький депутат Фердіш (Фердинанд) Юриґа. Він особливо підкреслив положення русинів, «які, як відомо, із-за вартих жалю обставин, які є в Угорщині, не можуть за себе слово сказати, однак своє право на самовизначення і вони так само вимагають, як і всі поневолені народи світу».

А тим часом Американська Народна Рада угро-русинов в жовтні місяці поставила перед Г.Жатковичем задачу написати меморандум для президента США В.Вільсона. 21 жовтня Жаткович при сприянні конгресмена Ґ.Е.Лемпбелла, демократа з штату Пенсильванія, зустрівся з президентом США. В меморандумі, який він розробив, першою вимогою було, щоб за русинами був визнаний статус «самостійного, а якщо буде така можливість, повністю незалежного народу», який міг би створити свою державу. Якщо не буде можливості так зробити, варто прийняти до уваги варіанти об’єднання на основі автономії з деяким із сусідніх слов’янських народів, а якщо не зміняться кордони Угорського королівства, тоді автономія в рамках Угорської держави.

Варіант автономії в рамках Угорської держави Вільсон відкинув так само, як і можливість створення самостійної держави. Він порадив приєднатись до якого-небудь слов’янського народу, а також вступити до новоствореної Центральноєвропейської демократичної унії.

23 жовтня перестав існувати останній угорський військовий уряд Векерлі. Очільник Партії незалежності Мігай Каролі сформував угорську народну раду. У декларації, яка складалась з 12 пунктів, були наступні вимоги: негайно заключити сепаратний мир, оголосити незалежність Угорської держави, провести глибокі демократичні реформи та здійснити примирення з усіма національностями без порушення територіальної цілісності держави.

23-26 жовтня 1918 р. Американська Народна Рада угро-русинов разом з представниками одинадцяти національностей Центральної, Східної та Південно-Східної Європи вступила до т.зв. Центральноєвропейської демократичної унії, яка в США сформувалась з представників політичної еміграції, перш за все з національних меншин Австро-Угорщини, а також Польщі, яка була підкорена Росією. Була підписана Декларація спільної мети незалежних центральноєвропейських народів. Від імені угро-русинів, Декларацію підписав Ґ.Жаткович, який у своєму виступі при її підписанні заявив: «Наші дії в Америці є незалежні, відділені від українських. Українці мають свій шлях розвитку, свої власні організації. Ми маємо свою історію, іншу, ніж українці, хоча у нас і подібна мова. Ми хочемо бути автономною державою…».

З метою знайти контакти з слов’янською державою, Ґ.Жаткович 26 жовтня вперше зустрівся в Філадельфії з Т.Г.Масариком, спільно з яким обговорив питання приєднання Подкарпатської Русі до Чехословаччини. Масарик заявив Жатковичу, що якщо русини вирішать приєднатися до Чехословацької республіки, вони будуть мати гарантовану автономну територію. На питання стосовно кордонів з Словаччиною Масарик відповів, що кордони Подкарпатської Русі будуть такими, які б задовільнили русинів.

Питання приєднання Подкарпатської Русі до Чехословаччини мало для Т.Масарика велике значення в сенсі післявоєнного облаштування Центральної Європи. На це вказує його телеграма Е.Бенешу: «Угро-русини пропонують федерацію з нашою державою. Якщо була б можливість приєднати угро-русинів до нас, ми були б сусідами Румунії». Тобто в русинському питанні Т.Масарика цікавив перш за все геополітичний аспект, безпосереднє сусідство з потенційним союзником, Румунією (запеклим противником угорців в питанні Семигороддя).

27 жовтня Австро-Угорщина відреагувала на бачення президентом США В.Вільсоном шляхів закінчення війни – міністр закордонних справ Австро-Угорщини Дюла Андрашші направив В.Вільсону ноту. Австро-Угорщина приймала запропоновані умови та висловлювала бажання розпочати переговори про перемир’я. Ситуація в самій Угорщині була напруженою – 28-30 жовтня натовпи людей та деморалізованих вояків заповнили вулиці Будапешта. Почалась т.зв астрова революція. Астри, які продавались саме напередодні Дня пам’яті усопших, замінили на уніформах вояків зірвані австрійські знаки.

29 жовтня Ґ.Жаткович  інформував керівництво Американської Народної Ради угро-русинів про результати переговорів з Вільсоном та Масариком.

30.10.1918 р. капітулювала Туреччина. 31 жовтня М.Каролі був призначений прем’єром Угорщини. Відомий спеціаліст з національної проблематики Оскар Ясі став міністром національностей. Він спробував схилити на бік угорської Народної ради очільників слов’янських та румунських партій (словаків, словенців, хорватів, сербів та русинів). Пропонував їм грандіозні умови в майбутній демократичній Угорщині. Однак було вже пізно – 3.11.1918 р. Австро-Угорщина капітулювала. Детально розроблений проект Ясі стосовно т.зв. Придунайських Сполучених Штатів залишився лише на папері (так само, як і Центральноєвропейська унія емігрантів в США), оскільки зі складу Угорщини вийшли серби, хорвати, словаки і семигородські румуни.

В цей час держави-переможці уже готували Мирну конференцію по влаштуванню нових кордонів Європи. Мирна конференція проходила у Версальському палаці в Сен-Жермен недалеко Парижу. Розпочалась 18 січня 1919 р. А 11-12 березня 1919 р. прем’єр чеського уряду К.Крамарж та міністр закордонних справ ЧСР Е.Бенеш запропонували комісії, яку очолював  представник Франції Ж.Камбон, ряд меморандумів (Mеmoire), з яких меморандум № 6 стосувався питання угорських русинів.

Представники ЧСР визнавали в меморандумі, що територія, на якій проживають русини, ніколи не належала до ЧСР, однак в даний час немає іншої альтернативи, крім їх приєднання до Чехословаччини, оскільки об’єднання з Галичиною, яку можливо будуть контролювати росіяни, українці або поляки, чи збереження території русинів в рамках Угорщини, являється для ЧСР неприйнятним. Об’єднання з Галичиною бажала незначна групка людей. Поляки ніколи не пред’являли претензій стосовно території на південь від Карпат, а варіант, згідно якого русини могли б залишитись в складі Угорщини, взагалі неприйнятний, оскільки він би протирічив всім принципам справедливості та демократії, в ім’я яких велась війна, яка щойно закінчилась.

Для голови комісії Ж. Камбона була найбільш переконливим геополітичним аргументом необхідність спільного кордону Румунії та ЧСР «з погляду на постійну угорську загрозу». Підтвердженням бажання самих русинів приєднатись до ЧСР  брались до уваги як результати плебісциту американських русинів, так і заяви русинських рад (пряшівської, свалявської та ін..). Очільники пряшівської русинської ради наполягали на тому, щоб до ЧСР була приєднана і територія русинів-лемків. Проти цієї пропозиції виступив Е.Бенеш, оскільки це могло призвести ще до одного конфлікту з Польщею, в ЧСР уже був конфлікт з Польщею стосовно області Тєшін. Проти цього проекту виступив і Г.Жаткович.

Комісія накінець прийняла чеський варіант і передала свої пропозиції Головній територіальній комісії, яка пропозицію також схвалила. Заперечення висловили лише представники Італії, які стояли на стороні Угорщини. Після того, як 21-22 березня в Угорщині відбувся комуністичний переворот, Г.Жаткович вимагав від Паризької Мирної конференції дати згоду на зайняття території Подкарпатської Русі чс. військом. 8 травня 1919 р. Рада міністрів паризької мирної конференції наполягала на тому, щоб чехословацька делегація подала інформацію в питанні автономії території підкарпатських русинів.

9 травня делегація Української народної республіки, яка вже не існувала, протестувала на конференції проти діяльності делегації ЧСР в питанні приєднання Подкарпатської Русі до ЧСР. Однак Мирна конференція не реагувала на протести представників неіснуючої «держави». 23 травня 1919 р. Рада міністрів закордонних справ на Паризькій Мирній конференції схвалила проект Е.Бенеша в питанні автономії території Подкарпатських русинів. До проекту було добавлено додаток представника США Р.Лансінга стосовно призначення офіційних представників русинської території (за винятком губернатора) з рядів русинів, а також була внесена стаття стосовно права русинів у виняткових ситуаціях звертатись до Ліги націй.

Президент Т.Масарик інформував Г.Жатковича про результати переговорів чехословацької делегації на паризькій Мирній конференції в питанні приєднання Подкарпатської Русі до ЧСР. Жаткович погодився з планом Е.Бенеша, однак був розчарований тим, що в плані був відсутній договір з Філадельфії стосовно визначення кордонів між Словаччиною та Подкарпатською Руссю. Він вирішив обговорити це питання особисто на Мирній конференції в Парижі. Т.Масарик зразу відправив телеграму Е.Бенешу стосовно планів Г.Жатковича і запропонував, щоб Мирна конференція визначила кордони від Ужгороду на північ і одночасно оголосила їх тимчасовими. 25 липня 1919 р. Е.Бенеш звернувся до голови Мирної конференції з проханням, щоб конференція визначила лише тимчасовий кордон між Подкарпатською Руссю та Словаччиною і одночасно залишила за чехословацьким урядом право корегувати цей кордон на основі етнографічних та економічних принципів. Після всіх цих маніпуляцій, 10 вересня 1919 р. між державами Антанти та Австрією був підписаний Мирний договір в Сен-Жермен-ан-Ле.

Складовою частиною цього договору був т.зв. Малий міноритний договір, згідно якого, перш за все статей 10 та 13, Подкарпатська Русь була легально приєднана до Чехословацької республіки (територія в 12617 кв.км., на якій знаходилось 487 населених пунктів, де проживало 585500 жителів, з яких 372500 ідентифікували себе русинами, 103000 було угорців, 80000 євреїв, 14000 румунів, 12000 німців, 2500 словаків та біля 1500 представників інших національностей. Таким чином, росіяни та українці станом на 10 вересня 1919 р., які проживали на території Подкарпатської Русі, були віднесені до категорії «інших», їх було всього 1500 чол.

Згідно статті 10 Мирного договору, ЧСР зобов’язувалась: 1. організувати русинську територію на південь від Карпат як автономну одиницю в чехословацькій державі і надати їй найвищої ступені самоуправління, яке відповідає цілісності держави чехословацької; все це повинно бути зроблено в кордонах, визначених головними державами; 2. територія русинів на південь від Карпат буде мати свій власний сойм. Цей сойм буде представляти законодавчу владу у всіх мовних, освітніх та релігійних питаннях, в питаннях місцевого управління та в інших питаннях, які йому нададуть закони ЧСР. Губернатор території русинів, якого призначить президент ЧСР, буде підпорядковуватись русинському сойму. Положення ст. 12 Мирного договору вимагало, щоб урядники на території південнокарпатських русинів призначались по можливості з місцевого населення. Стаття 13 Мирного договору вимагала, щоб Подкарпатська Русь мала справедливе представництво в законодавчих органах ЧСР.

На жаль, Мирний договір не визначав термін, коли повинна була бути здійснена автономія Подкарпатської Русі і не передбачав ніяких санкцій за її порушення. То ж і не дивно, що лише через 18 років, 10-11 жовтня 1938 р., в Празі почались переговори між центральним урядом та представниками подкарпатських русинів стосовно створення автономного уряду Подкарпатської Русі, тобто в Празі згадали про русинську автономію майже перед фактичним розпадом Чехословаччини.      

Дмитро Поп, історик