Таємна радіостанція та війна розвідок на Закарпатті у 1944 році

 

8 травня 1944 року в Лондоні між Чехословаччиною та Радянським Союзом було підписано угоду, в якій досить однозначно констатувалося, що як тільки певна частина території ЧСР перестане бути зоною військових операцій, чехословацька влада там повинна отримати повну виконавчу цивільну владу. 

28 жовтня 1944 року урядова делегація ЧСР на чолі з міністром Франтішеком Нємецом приїздить на звільнену Підкарпатську Русь. Голова делегації відсилає листи Й. Сталіну та Е. Бенешу. У них повідомляє, що «перейняв владу на звільнених областях республіки в Підкарпатській Русі». Того ж дня, Народний комісаріат закордонних справ СРСР конфіденційно повідомляє посла Чехословаччини в Москві, що Ф. Нємец не може перейняти владу, оскільки Закарпаття досі залишається «пасмом воєнних операцій» [1]. Так було запущено чітку і детально продуману радянську операцію по нейтралізації впливу чехословацької делегації та поступовому встановлення контролю над краєм.

Будинок в Хусті, де в 1944-1945 роках перебувала чехословацька урядова делегація Ф. Немеца. Фото з мережі інтернет

З цієї ж причини - перебування в «зоні воєнних операцій» було відхилено прохання делегації про налагодження прямого радіозв’язку з Лондоном. Ще 24 серпня 1944 року чехословацький посол З. Фірлінгер передає в Лондон, що Валеріан Зорін (майбутній посол СРСР в Чехословаччині) пропонує надати для урядового делегата пересувну радіостанцію типу «PAT». Такі радіостанції надійшли для користування  Червоній армії в 1941 році, розміщувалися на трьох вантажних автомобілях і складалися з команди чисельністю 17 осіб [2]. Було цілком зрозуміло, що радянська влада хоче взяти під контроль зв’язок урядового делегата з Лондоном. Екзильна влада ЧСР відмовилася від пропозиції В. Зоріна.  З того часу на дипломатичному рівні чехословацька влада численні рази просить радянське керівництво дозволити доставку американським літаком для урядового делегата радіостанції, що працюють на коротких і середніх хвилях.

Радянська радіостанція «РАТ». Фото з мережі інтернет.

Про радіостанцію безпосередньо просили у радянського генерала Лева Мехліса під час зустрічі в місті Турка 27 жовтня Ф. Нємец і А. Гасал. Це було за кілька годин перед виїздом на Закарпаття [3]. Користуватися радіостанцією так і не було дозволено для урядової місії за весь час її перебування на території краю. Хоча, ще 30 березня 1944 року в Лондоні шеф третього (оперативного) відділу Штабу відбудови збройних сил (ŠVBM) Ярослав Ведрал-Сазавський віддав наказ надпоручнику телеграфісту Йозефу Сушеру (Jozef Süsser) негайно після вступу на звільнену територію налагодити радіозв’язок не лише з Лондоном та Москвою, але з Туреччиною, Італією, радіостанціями чехословацьких парашутистів на окупованих нацистами територіях, а також провести навчання нових радіотелеграфістів безпосередньо на місці, де би знаходилась радіостанція [4].

Йозеф Сушер – чехословацький розвідник, телеграфіст. Фото зі статті Ї. Марека

Незважаючи на заборону радянської влади, Й. Сушеру все ж вдалося таємно перевезти до Хуста якісну агентурну радіостанцію польського виробництва «AP-5». Йшлося про виготовлену польським інженером Тадеушом Гефтманом першокласний для свого часу апарат, розмірами 28*21*10 см., що був оснащений спеціальним передатчиком, котрий надзвичайно ускладнював пеленгацію сигналу. Вона могла працювати як від електромережі так і від батареї чи генератора, при цьому використовувати і 120, і 220 вольт. Ці радіоапарати були виготовлені спеціально для польської Армії Крайової, а чехословацька розвідка після довгих домовленостей отримала для себе всього 10 штук [5]. За її допомогою було налаштовано прямий радіозв’язок з Лондоном із околиць Хуста, а згодом і зі словацької території. Радіостанція під кодовою назвою «VLADISLAV» та сам факт передачі прямих повідомлень в Лондон був настільки засекреченим, що про нього не знав навіть голова делегації Ф. Нємец. Він користувався тільки кур’єрським зв’язком через управління 4-го Українського фронту та чехословацьке посольство в Москві, тобто передавав повідомлення шляхом Хуст-Москва-Лондон.

Про нелегальний прямий зв'язок з лондонським урядом в делегації Ф. Нємеца знали лише кілька осіб: Ян Пернікарж –  керівник відділу розвідки і контррозвідки; Франтішек Круцький – керівник відділу пошти (саме він, скоріш за все, і перевіз у своїй дипломатичній машині радіоапарат, оскільки на відміну від Й. Сушера, вважався для радянських спецслужб нібито «цивільним» і міг уникнути пильного огляду); Антоніл Гасал – генерал; Карл Заваділ – юрист Міністерства внутрішніх справ; доктор Вавро Шробар – один із лідерів Словацького національного повстання; а також римо-католицький священик та близький соратник прем’єр-міністра Яна Шрамека, монсеньйор Франтішек Гала [6]. Всі вони періодично посилали таємні радіо-депеші в Лондон, що стало альтернативним джерелом інформації для представників лондонської влади. До речі, в Лондоні теж не всі знали про таємну радіостанцію. Крім президента Е. Бенеша, Я. Масарика та Г.Ріпки, про неї було відомо генералу С. Інгру, шефу розвідки Ф. Моравцу та начальнику дешифрувального відділу МЗС.

Агентурна польська радіостанція “AP-5”. Фото з мережі інтернет

Звичайно, не менш цінним джерелом є доповідні записки спеціальних органів державної безпеки СРСР, котрі теж займалися збором і опрацюванням розвідданих та контррозвідкою на території Закарпатської України. А тому небезпека виявлення таємної радіостанції радянськими спецслужбами постійно нависала над розвідниками ЧСР. У доповідній записці майора МДБ Мішина вказано, що член делегації Я. Пернікарж «керує нелегальною роботою по зв’язку урядової делегації зі своїм урядом у Лондоні». Судячи із доповіді Мішина, у контррозвідки СРСР була розгалужена сітка агентів, доповідачів та секретних працівників («сексотів») на Закарпатській України, причому, вірогідно, вони були дуже тісно наближеними до членів делегації, а можливо навіть і її членами. В доповідній записці їх називають «джерелами», там згадуються «джерела»: «Норд», «Іванов», «Топи», «Ровняк» та інші. Кожен з них передає інформацію або ту, яку бачив на власні очі, або отриману від котрогось з членів делегації.

Отже, урядова делегація Ф. Нємеца з перших тижнів опинилася «під ковпаком» радянських спецслужб. Так, джерело «Норд» повідомляло, що 16 листопада Я. Пернікарж привіз радіостанцію в Севлюш. Він наказав помістити ротмістра з рацією в готелі. Джерело було особисто присутнє в кімнаті, де встановили рацію. Згодом її спішно кудись вивезли, «Норд» припускає, що в Тячів [7]. Джерело «Топи» в донесенні від 21 листопада  з цього питання повідомляє: «Підпоручик Тало працює як шифрувальник з Пернікаржем, передає нелегально телеграми. Станція встановлена в місті Хуст, можу показати будинок. Друга рація встановлена у тому ж приміщенні, де розмістилась урядова делегація, у кімнаті №31». Те саме джерело з того ж питання повідомило 28 листопада: «Джерело мало розмову з підпоручиком Тало, який повідомив, що отримано наказ від Пернікаржа та Коутніка про те, щоб передавач перенесли вночі в приміщення міністра Нємеца. Передавач був перенесений тієї ж ночі, коли увечері 24 листопада, джерело показало будинок, де він мав бути». Тієї ночі НКДБ приходило в той будинок і Тало сказав джерелу: «Добре, що ми перенесли радіостанцію» [8].

Щодо другого радіопередавача, про який згадує «Норд», вважаємо, що це «гра на заплутування» з боку чехословацької розвідки, адже крім повідомлень з «VLADISLAV», жодних інших згадок в архівах Праги немає. Так само блефом може бути і те, що радіостанцію могли перенести в кабінет Ф. Нємеца, адже міністр не знав про таємний зв'язок аж до кінця війни, а Тало, вірогідно, здогадувався, що джерело «Норд» працює на СРСР, тому і надавав йому хибні «потрібні дані».

В ХХІ століття важко встановити належну цінність комунікації і доступу до можливостей її передачі, адже в сучасну інформаційну еру відбулась своєрідна її девальвація. Технічні засоби передачі та отримання практично будь-якої інформації стали явищами егалітарними, а це, в свою чергу, відобразилося на спотворенні перцепції історичних реалій як істориками, так і читачами. Особливо яскраво це видно на прикладі подій з новітньої історії.

 

Павло Худіш, історик для ProZak.info

Цей матеріал підготовлено в рамках проекту, підтриманого Вишеградським стипендіальним фондом. This article was prepared with support of Eastern Partnership Program of International Visegrad Fund.

 

[1] Марьина В. Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939-1945 гг. / В. В. Марьина. – Москва: Новый хронограф, 2003. – с.57.

[2] Archiv Ministerstva zahraničních věcí České republiky v Praze (далі – AMZV ČR, Praha). – Fond Londýnský archiv – důvěrný (LA-D), 1945-1949. – kr. 46. – Depeší Fierlingera ze dne 24 srpna 1944 na MZV

[3] Марьина В. Вказана праця. – с. 55

[4] Marek J. Radiostanice VLADISLAV v marném boji o Podkarpatskou Rus // Historie a vojenství. Časopis vojenského historického ústavu. – 4/2011. –Ročnik LX. – s. 54

[5] Там само  – s. 59

[6] Němeček J. Zpráva vládního delegáta Františka Němce o vývoji na Podkarpatské Rusi 1944 / J. Němeček, H. Nováčková, M. Sedláková // Sborník archivních prací. Praha: Archivní správa Ministerstva vnitra. –  Roč. 50. – č. 1. – 2000. – c.129-130

[7] Доповідна записка про діяльність Чехословацької урядової делегації та політичні настрої населення Закарпатської України // Карпатська Україна: епоха в добі. Передумови утворення, доба незалежності, спогади і документи / С.М. Аржевітін– Вінниця: «Видавництво «Тезис», 2013. – с. 687-688

[8] Там само. – с.688