image

Ужгород початку ХХ століття у спогадах відомого орнітолога

Ужгород втратив свій колорит, вважає орнітолог Олексій Луговой. Він жив у Підкарпатській Русі, Празі, Астрахані, Мордовії, Ужгороді. Сьогодні, як і на початку свого життєвого шляху, живе на Закарпатті. Олексій Євгенович пам'ятає Ужгород у його кращі роки - без рекламних банерів, вивісок, надбудов, та найголовніше - з колоритними персонажами, разом з якими зник і колорит самого міста. 

lugovoy

За 10 років дитинства Олексію Луговому довелося вивчити 6 державних гімнів – настільки швидко змінювалася влада, за якої жив. Після відомого Олександра Грабара Олексій Луговой був другим орнітологом на Закарпатті. Він народився 1930 року в Ужгороді в родині російського емігранта. Згодом сім'я виїжджає до Праги, однак спогади дитячих років Олексія Євгеновича саме з Ужгорода:

ung3

- Це було маленьке місто: за розповідями мами, у 1926 році тут по вулиці Корзо ще гнали стадо корів на набережну й далі – у бік сучасної площі Народної, бо там були луки, болото. «Галаго» з італійської – болото (будівництвом там займалися  робітники з Італії). Тому й прижилася в нас назва мікрорайону «Галагов». Ці спогади описані у моїй книжці «Калейдоскоп юних років».

На розі вулиць Корзо та Духновича був магазин-кондитерська Пурми, який починав свій бізнес з того, що у вихідні у місцях відпочинку ужгородців – Невицькому та інших – продавав солодощі. Потроху ставши мільйонером, Пурма був у місті майже монополістом з продажу справді дуже смачних кондитерських  виробів. На другому поверсі його магазину було кафе. Тут можна було не тільки покуштувати його продукцію, а й послухати музику, потанцювати.

Carpatho-Ruthenia-Street Scene Of Uzhorod. 1938

Навпроти  фешенебельного магазину Пурми на Корзо притулився маленький магазин, хазяїном якого був турок або серб, але в турецькій фесці на голові. Він готував і продавав різноманітні східні солодощі – рахат-лукум, «турецький мед», халву різного смаку… Цього конкурента Пурма не міг позбутися.

Там, де ще недавно був «Золотий ключик», у часи Чехословаччини торгувала кавою фірма «Meinl». Один із металевих циліндрів, у якому вона містилася, досі зберігся у кафе «Під замком» (колишній «Снек»). У згаданому магазині таких циліндрів було багато, тут же каву мололи, варили...

В Ужгороді жило багато євреїв старовинного вигляду, які знали ідиш, спілкувалися між собою саме цією мовою. Про таких тепер можна прочитати хіба що в Шолом-Алейхема. Вони були власниками більшості ужгородських крамниць. У приміщенні сучасного біофаку була єврейська школа.

гтп2

у центрі міста, на площі Корятовича, неподалік ринку, постійно можна було бачити дуже колоритну людину – гострильника ножів. Усі господині приходили до нього. Він додавав незабутнього колориту нашому місту зі своєю переносною гострильнею! На жаль, ніхто із закарпатських художників його не зобразив. Як і пастуха, який колись гнав по Корзо череду корів. Він, за розповідями мами, був одягнений у верховинський одяг, мав широкий пояс, гуню, та ще й в’язав спицями шкарпетки. Згадую  сажотрусів у їх оригінальному чорному одязі. До сажі на їхніх плечах усі хотіли доторкнутися – на щастя. У день Нового року сажотруси надівали чорні циліндри й ходили квартирами, вітаючи ужгородців зі святами. Отримували за це винагороду, зрозуміло. Сьогодні, на жаль, таких колоритних людей в Ужгороді майже не стрінеш.   

Повна версію інтерв'ю з Олексієм Луговим - за цим лінком.

 

Наталія Каралкіна,

фото Віталія Завадяка та з мережі Інтернет

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com