image

Як комуністи знищували закарпатців, які тікали в СРСР від угорців

Мешканці Подкарпатської Русі напередодні другої світової війни тікали в СРСР за пошуками кращої долі, або ж через боязнь перед угорцями, але в СРСР їх чекали концтабори та розстріли

Історія подкарпатських добровольців сягає початку далекого 1939 року, коли наш край був зайнятий військами Угорщини. Відтоді аж до 1941-го, незважаючи на переслідування з боку влади, тисячі закарпатських юнаків і дівчат нелегально переходили угорсько-радянський кордон, аби потрапити на той бік Карпат. Однак, здебільшого молоді хлопці й дівчата за нелегальний перехід кордону і «шпигунство» на користь Угорщини в СРСР діставали від трьох до восьми років ув’язнення, а деякі були засуджені навіть до страти.

За даними обласної організації Товариства добровольців Закарпаття — учасників війни, у різних таборах та тюрмах СРСР відбували покарання понад 10 тисяч молодих наших краян. Доля розкидала їх безмежними просторами радянської імперії: Комі АРСР — 6100 підкарпатських русинів; Горьківська область — 500; Свердловська — 350; Архангельська — 740; м. Норильськ — 500; Магадан — 1000; Онезький табір — 550; Карело-Фінська АР — 150; Мурманська область — 15; м. Молотов — 270 та Златоустівська тюрма — 20.

Під час транспортування до місць відбування покарань були випадки, коли ув’язненим не давали їсти по два дні. А везли їх у товарних вагонах, де, крім підлоги, нічого не було. Майже в кожному вагоні вмирав хтось від голоду і холоду. Мертві залишалися разом із живими. У таборах та тюрмах людей утримували у приміщеннях без вікон і дверей, води і тепла. За таких умов вони вмирали сотнями. Нині спомини про це викликають почуття жаху.

Усі, хто залишився в живих, відповідно до Указу Верховної Ради СРСР від 19 листопада 1942 року і директивної вказівки НКВС СРСР від 26 листопада 1942 року № 523, як чехословацькі громадяни, були звільнені й доправлені до міста Бузулука, де на той час уже формувалася чехословацька військова частина, котрою командував Людвік Свобода (пізніше вона була перетворена на 1-ий Чехословацький армійський корпус). Тоді всі звільнені добровільно вступили до цього підрозділу і в його складі пройшли з боями від Соколова (Харківська область) до Праги.

Формування військової частини відбувалося на підставі угоди між СРСР і Чехословацьким урядом в еміграції (Лондон) на чолі з президентом Е. Бенешем. Основу становила група солдатів та офіцерів, яка на чолі з Л. Свободою 18 вересня 1939 року зустрілася на території Західної України з військами Червоної армії. Наприкінці 1942-го — на початку 1943 року до Чехословацької військової частини в СРСР вступило 2700 закарпатців. Моя сестра Марія Туряниця та її подруга Марія Куруцик зі с. Медведівців, що на Мукачівщині, також були достроково звільнені і, ставши добровольцями, пройшли з корпусом від Соколова до Праги.

У жовтні 1944 року, коли Закарпаття було визволено від фашистів, понад 15 тисяч наших молодих краян, у тому числі 555 дівчат, добровільно вступили до лав Червоної армії. Цьому передувала спрямована акція військових. Уже на початку листопада 1944 року в містах області працювали офіцери штабу 4-го Українського фронту, котрі здійснювали прийом добровольців, а військові коменданти в населених пунктах вивішували повідомлення, в яких громадян Закарпаття від 18 до 40 років закликали до лав Червоної армії для боротьби з ворогом. Тільки з мого рідного села Медведівців були прийняті добровольцями 44 особи, шістнадцять із них не повернулися з фронту. В радянський час їм споруджено обеліск, на якому викарбувано їхні імена.

У кривавій війні з фашизмом воювали 333 добровольці — уродженці нашого краю, котрі в різні часи (воєнні та повоєнні) стали генералами й офіцерами чехословацької армії, з них: генералами — 10 осіб, полковниками — 96, підполковниками — 102, майорами — 37, капітанами — 7, надпоручиками — 10, поручиками — 23 та підпоручиками — 50 осіб. У повоєнний період вони служили в Чехословацькій народній армії на командних і штабних посадах. Авторитет, визнання і професіоналізм наших земляків засвідчують їхні посади. Зокрема, генерал-полковник Василь Вальо командував Західним військовим округом — головним, стратегічно найважливішим у колишній Чехословаччині. Упродовж багатьох років він був першим заступником міністра народної оборони Чехословаччини. Генерал-лейтенант Степан Ромочуський командував залізничними військами республіки, генерал-майор Іван Дзямко очолював армійський корпус, а генерал-майор Степан Бузняк став військовим комендантом Праги… Усі 333 генерали й офіцери були добровольцями 1-го Чехословацького армійського корпусу Людовіка Свободи, який брав участь у Карпатсько-Дукельській операції у складі 38-ої армії 1-го Українського фронту. Серед 17 тисяч осіб загального складу корпусу було 7100 закарпатців.

Таким чином, якщо до 15 299 добровольців, прийнятих до лав Червоної армії, додати 7100 тих, які воювали у складі 1-го Чехословацького корпусу Л. Свободи, загальна кількість добровольців становитиме 22 399 осіб. Разом із чехословацькими і радянськими військами наші земляки пройшли славний бойовий шлях від Бузулука через Соколово, Київ, Васильків, Жажків, Білу Церкву, Дуклю аж до Златої Праги.

Людвік Свобода, згадуючи участь закарпатських добровольців у боротьбі проти окупантів, писав: «Усі закарпатські українці з честю виправдали себе в боях. Я гордився ними. Любив і люблю їх. Ніколи не можна забути того, що для переможної боротьби з фашизмом означала участь кількох тисяч закарпатських українських чоловіків і жінок у лавах чехословацької військової частини в СРСР. Своїми подвигами, а часто кров’ю вони допомогли вписати в історію наших народів найславнішу новітню бойову традицію».

Усі закарпатські добровольці, які воювали в чехословацьких військових частинах і після війни залишилися в Чехословаччині, були визнані суспільством. Здавалося б, так мало бути і в нас. Але до 1974 року наших добровольців ветеранські організації ігнорували і не визнавали їхнього внеску у велику перемогу... З метою соціального і правового захисту закарпатських добровольців — учасників війни, піклування про їхні умови життя, 23 грудня 1992 року була створена громадська організація «Товариство добровольців Закарпаття — учасників війни». Саме стараннями товариства, за сприяння обласної влади, 19 серпня 2001 року в Ужгороді на площі Кирила і Мефодія було відкрито пам’ятник — бронзову скульптуру солдата війни роботи відомого закарпатського скульптора — мукачівця Івана Бровді та художника — ужгородця Бориса Кузьми.

Спорудженню пам’ятника передувала велика організаційна робота товариства протягом 3 років. Листи щодо моральної та фінансової підтримки були направлені в 1999—2000 роках президентам України, Словаччини, Польщі, США, канцлерові Німеччини і прем’єр-міністру Великобританії.

Юрій Туряниця, краєзнавець

1 коментар


  1. Лип 29, 2017 | 22:10

    Як ішли наші хлопці та дівчата добровільно до лав Красной Армии, не треба нам розповідати, бо ішли вони добровільно-примусово, так що облиште уже той замащений штамп про чекання братів зі сходу і не бійтеся сказати правду. А якщо її не знаєте, не беріться писати історію.

Написати коментар

Loading...
  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com
  • Останні Tweets

  • Фото з Галереї

    • 8
    • 5
    • 20160730_140414
    • 3
    • 7
    • IMAG5687
    • IMAG5464
    • IMAG5498
    • IMG_2095
    • 3
    • IMAG5366
    • IMG_1763
    • 13052532_758525780950616_1153731660_o
    • IMAG5232
    • 19
    • DSC_4952