Як на Закарпатті шукали та добували корисні копалини

Кельти першими розвинули металургійне виробництво в нашому краї

З їх приходом в останній чверті першого тисячоліття до н. е. на території краю швидко поширилися металургійні центри. Вже тоді їх нараховувалося понад десяток, які в ХV—ХVІІІ ст.ст. перетворилися в металообробні підприємства. Всі вони працювали на місцевій залізній руді, з якої випалювали метал на виробництво металевих виробів.

У 60-х роках ХІХ ст. вже діяло 31 таке підприємство. На базі значних покладів залізної руди в околицях Квасової Поляни, Бедевлі, Барлебаша і Прислопа працював створений 1770 року Кобилецько-Полянський металообробний завод «Інтернаціонал», який в чехословацький період виробляв понад 700 вагонів металопродукції на рік. Чавуноливарні заводи працювали і на Іршавщині. Зокрема в с. Лисичово завод ще з середини ХVІІІ ст. працював на покладах місцевої руди. Мешканці сіл Підгірне, Чорний Потік, Ільниці на початку ХІХ ст. добували залізну руду, з якої виплавляли залізо. На початку ХІХ ст. у с. Білки було відкрито рудник із видобутку залізної руди і створено чавуноливарне підприємство. Ось не повний перелік покладів залізних руд та металообробних виробництв.

Водночас видобували свинець, мідь, срібло та золото, які були у надрах Угочанського, Марамороського, Березького комітатів, зокрема в селах Лісарня, Верхня Визниця, Мужієві.

Радянський період георозвідок та видобутку корисних копалин

В інформаційних джерелах знаходимо, що сімдесят п’ять років тому під таким комунорадянським лозунгом перша партія радянських геологів почала дослідження надр Закарпаття. То були вчені Карпатської експедиції Московського геологорозвідувального інституту. З 1949 року в області працювала стаціонарна геологорозвідувальна експедиція «Київгеологія». За п’ять років (1945—1950) було розвідано і здано промисловості Ільницьке, Раковецьке, Березинське, Горбське та Ужгородське родовища бурого вугілля. В різних місцях від Рахова до Перечина були розвідані родовища заліза, каолінів, вапняків, солі, жорнових каменів, мінеральних фарб, бентонітових глин.

В області була широко розвинута мережа кар’єрів з видобутку будівельного каменю, щебеню, туфу. Надра наших гір багаті на родовища мармуру. Такі відкрили в селах Ділове, Нересниця та Угля. В Діловому на початку 1950-х було створено Закарпатське кар’єроуправління тресту «Укрнерудпром» Міністерства будматеріалів УРСР. Тут видобували і виготовляли мармурові блоки, бут та крихту, на яку завжди був великий попит не лише в області, а й далеко за її межами.

Великі поклади туфу є в с. Вишково. Дослідження цього будматеріалу показали про його придатність до використання у будівельній галузі з видобутком 15 млн. штук умовної цегли на рік.

Великі запаси вапняку є в Рахівському, Тячівському, Свалявському та Перечинському районах. Для переробки цього цінного будматеріалу Заднянський вапняковий завод виробляв для потреб господарства області 95 тисяч тонн вапняку на рік. Із яких 50 тисяч у розмолотому вигляді. На Берегівському родовищі каолінів у 1950-х роках побудували фарфоро-фаянсовий завод, тут же було організовано видобуток перліту — важливого будівельного та ізоляційного матеріалу. А на Ужгородщині було розвідано і передано для промислової експлуатації Руськокомаровецьке родовище природного газу.

У книжці В. Зайцевої «Віра у надра Закарпаття» знаходимо, що, з огляду на широке проведення пошуково-розвідувальних робіт на рудні і нерудні корисні копалини наказом тресту «Львіввуглегеологія» від 31 травня 1950 року було створено Закарпатську геологорозвідувальну експедицію. За 60 років діяльності її спеціалістами було відкрито і розвідано понад 200 родовищ корисних копалин. Із них, крім уже згаданих вище, детально розвідані й передані промисловості: родовище ртуті Боркут у Вишкові. На його базі 1970 року почало працювати перше підприємство кольорової металургії — Закарпатський ртутний комбінат.

На території області проводилися геологорозвідувальні роботи на різні види матеріалів

Мужіївське золото — поліметалеве родовище. Воно стало головним об’єктом геолого-розвідувальних робіт на Берегівському рудному полі. Тут були виявлені й оцінені свинцево-цинкові руди покладів. Тоді була встановлена золотоносність жильних тіл родовища та зроблена прогнозована оцінка золота і поліметалів.

Берегівське золото — поліметалеве родовище, що межує з Мужіївським. Його запаси і ресурси у кілька разів перевищують розвідані запаси і прогнозовані ресурси Мужіївського родовища.

Алуніти Берегівського родовища. Їхні запаси становлять близько 50 млн. тонн високої якості, придатні для отримання алюмінію, калійних мінеральних добрив.

Бийганське барито-золото — поліметалеве родовище. Запаси цих баритових руд складає тут 4 млн. тонн, придатні для виготовлення лаків, фарб, у медицині.

Бийганське промислове родовище германію біля с. Мала Бийгань — єдине в Україні. Його виявили з енергетичним бурим вугіллям запасами 5,7 млн. тонн. Він отримав широке застосування в радіоелектронній промисловості, медицині й металургії.

Рахівський рудний район. Тут 1972 року було відкрито родовище золота і миш’яку Сауляк. Із 1945 року — з перервами — і по сьогодні ведуться геологознімальні й пошукові роботи щодо золота і поліметалів.

Доломіти детально були розвідані в Кузинському родовищі Рахівського району. Їхні запаси були затверджені ДКЗ СРСР 1966 року в об’ємі 60 млн. тонн і використовуються для чорної металургії.

Сокирницьке родовище цеолітів відкрито та детально розвідано 1972 року в обсязі 126,1 млн. тонн і затверджені ДКЗ СРСР у 1990 році. Використовуються в багатьох галузях господарства. Родовище розробляється з 1986 року.

У Берегівському районі в 1957—1960-х роках були розвідані Пеліканське, Арданівське та Фагошське родовища перліту. Їхні загальні запаси були встановлені в об’ємі 45,491 млн. тонн. На базі Фагошського родовища з 1982 року працює Берегівський перлітовий завод.

Чабанівське (Ужгородський район) родовище вогнетривкої глини у 1988 році попередньо, а в 1991-му детально розвідано з запасами 2,0 млн. куб. м, придатних для виробництва облицювальної полірованої цегли. Оноцьке родовище (Виноградівський район) — вогнетривких глин розвідано в 1997 році з об’ємом запасу 1,2 млн. куб. м, що придатні для виготовлення фасадної цегли, кахель та кераміки.

Лалівське (Мукачівський район) родовище керамзиту детально розвідано 1979 року. Запаси цих глин були обраховані в 3,3 млн. куб. м. У будівництві його використовують як теплоізоляційний матеріал.

На території області проводилися геологорозвідувальні роботи на різні види будматеріалів. Зокрема облицювальне і пильне каміння, щебеневу продукцію, пісок, наповнювачі для бетонів, керамічну, цементну та цементно-черепичну сировину.

Стосовно облицювальних будівельних матеріалів експедицією було вивчено понад 15 родовищ. Із них найпривабливішими є сіро-зелені однорідно пофарбовані, смугасті і плямисті, рожево-коричневі, коричневі, чорні мармури Довгорунського, Берестянського, Трибуйського, Кричівського та Бийганського родовищ. Свого часу вони були використані для оформлення Палацу «Україна», станції метро «Університетська» у Києві, бібліотеки Львівського Політехнічного інституту та ряд об’єктів в Ужгороді.

В області на базі розвіданих Берегівською партією покладів андезитів, андезито-дацитів та дацитів діють крупні Кам’яницький, Оріховський та Радванський в Ужгородському, Кіровський, Кленовецький та Мукачівський у Мукачівському, Королівський і Веряцький у Виноградівському, Рокосівський в Хустському районах — кар’єри загальною потужністю понад 1,0 млн. куб. м на рік. Крім того в кожному районі працюють гравійно-піщані кар’єри.

У нашій області пісок як будівельний матеріал завжди був дефіцитним. А щоб вирішити цю проблему протягом 1961—1962 років у с. Дійда Берегівського району було розвідано родовище високосортного піску з об’ємом запаси 18,2 млн. куб. м. Поклади цього родовища повністю забезпечували потреби тресту «Закарпатбуд» аж до його ліквідації після розпаду Радянського Союзу. А в 1972-му дослідили і відкрили Берегівське родовище пісків, придатних для виробництва силікатної цегли з запасами 15,9 млн. куб. м. У 1996—2003 роках були розвідані і передані промисловості Гараздівське, Геївське та Гусятинське родовища загальними запасами піску 1,860 тис. куб. м. Таким чином потреби області були повністю забезпечені.

Геологами у кожному районі низовинної частини розвідані десятки родовищ глинистої сировини, на базі яких і нині працюють окремі цегельні заводи загальною потужністю понад 100,0 млн. штук цегли у рік.

Пошук із 1965 року прісних підземних вод увінчався розвідкою і передачею в експлуатацію 20 родовищ (водозаборів) із сумарними запасами понад 400 тис. куб. м. Крім того для водопостачання промислових і сільськогосподарських об’єктів пробурено близько 1 200 свердловин.

Родовища мінеральних вод Закарпаття та їх властивості досліджували з давніх часів. За словами науковця Слави Білак — на Закарпатті 382 мінеральні джерела. Пошуки і їхня розвідка Закарпатською ГРЕ ведеться з 1964 року. За цей період виявлено близько 30 родовищ і 297 джерел, а прогнозовані експлуатаційні запаси близько 10,0 тис. куб. м на добу. Це майже 40 типів лікувальних вод, із них понад 20 % у Свалявському районі. На їхній базі й нині успішно функціонують відомі лікувальні заклади — «Карпати», «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Квітка полонини», «Гірська Тиса», «Верховина», «Сольва» та інші.

За останні роки інтенсивний розлив мінеральних вод здійснюється на заводах розливу в Свалявському та Хустському районах. Великі запаси мінвод є в Ужгородському, Перечинському, Великоберезнянському, Міжгірському та Рахівському районах.

Пошуки і розвідка термальних вод ведуться в області з 1970 року. За цей період пробурено майже 30 свердловин сумарним дебітом 10,4 тис. куб. м на добу. Берегівський район є найперспективнішим, де з глибини 1000—1300 м отримують воду температурою 50—70 градусів. На базі такої води в Берегові з 1973 року діє спортивно-оздоровчий комплекс «Закарпаття».

Майже під усією територією Берегівського району на глибині 800 м лежить море з термальною водою, яка при виході на поверхню досягає температури від 18 до 70 градусів. Нині на базі цієї води в с. Косонь діє сучасна зона відпочинку лікувального напрямку. Тут функціонують відкриті басейни з термальною водою, яка є аналогом «Нафтусі». Її використовують і в зоні відпочинку «Жайворонок».

Великі запаси мінеральних і термальних вод у Рахівському районі — «Буркут», у с. Усть-Чорна — джерела так званої «Чорна вода», а в с. Буштино — «Тиса». В селі Луги запаси води сірчаних джерел. Заньковецька мінеральна — найвідоміше джерело на Воловеччині. Багато цілющих мінеральних і термальних вод маємо і на Міжгірщині.

А Ужоцький перевал славиться мінеральними водами на кшталт «Нафтусі» та «Єсентуки». Лумшорська зона славиться сірководневими джерелами. Цілющі води Деренівського регіону на Ужгородщині добре відомі з 1851 року. За матеріалами відкритих інформджерел відомо, що в Ужгороді є 11 мінеральних і термальних вод міжнародного типу.

Отже, з давніх-давен Закарпаття відоме своїми мінеральними і термальними водами, на базі яких у всі часи розвивалося санаторно-курортне господарство. За часів СРСР його по праву називали всесоюзною здравницею. Воно й сьогодні є всеукраїнською здравницею.

Юрій Туряниця, краєзнавець