Закарпатське Солотвино: історія солекопалень з ІІ ст н.е. по сьогодні
Більшість читачів знає смт.Солотвино тільки як зону екологічного лиха. І це не дивно, адже саме останні кілька років про нього заговорили практично всі ЗМІ області.
Але варто нагадати, що Солотвино – одне з найдавніших населених пунктів Закарпаття. Є відомості про те, що в районі шахтарського селища уже в ІІ столітті добували сіль. У стародавніх соляних шахтах знайдено римські монети ІІ-IV століть. Вони свідчать про торгівельні стосунки з римлянами.
Про все це можна дізнатися в Народному музеї історії солекопалень, який розміщено на території шахти №8. Відкрито музей 18 жовтня 1973 року. Засновником його був Лукач Карл Іванович (1924-2008), який практично все своє життя присвятив дослідженню історії солевидобутку на території смт.Солотвино. Наразі, музеєм опікується його син. Та, на жаль, цінні експонати потерпають і від погіршених умов зберігання, і від рук мародерів.
В XIII ст. сіль добували в шахті під назвою «Кунегунда».
Про поселення на місці сучасного Солотвина в документах XIV є згадка. Так до наших часів дійшла королівська грамота, за якою воєвода Драгуш у 1360 році одержав кілька сіл Марморощини, серед яких і Солотвино. Сама ж назва старого селища – Златіна (Zlathina) вперше зустрічається в офіційному документі, який датується 1409 роком. На території сучасного селища в 1876 році виявлено бронзовий меч доби пізньої бронзи.
Найдавнішим способом добування солі було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями або так звані «чортові ями». Спускалися в них робітники по зв’язаних драбинах, а сіль підіймали в сітках, сплетених з мотузків або буйволячої шкіри. Основними знаряддями праці солекопа були: молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, мішок і світильник.
А ось так вони одягалися в різні часи:
Знали солекопи і страйкувати з вимогою поліпшення умов праці та життя.
У 1551 році відбувся перший організований виступ шахтарів Солотвинських солекопалень. Гірники залишили копальні і поселилися табором біля Надь Бані (тепер територія Румунії).
Солекопи домоглися задоволення ряду своїх вимог і згодом повернулися до роботи.
Також солекопи Солотвина були учасниками антифеодальної боротьби закарпатських селян на початку XVIII ст. У загоні, що діяв на чолі з легендарним народним ватажком Г.Пинтею і налічував 200 чоловік, билися кращі сини Солотвина.
Мітинг протесту гірники провели і в 1860 році. Вони скаржилися на високі ціни та безробіття.
В 1911 році під керівництвом соціал-демократів солекопи Солотвина організували массові страйки.
В грудні 1920 року солекопи приєдналися до страйків робітників в Чехії. 1921 рік – хвиля страйків.
Середина листопаду 1925 року по всій Чехословаччині пройшли страйки і збори протесту проти спроб влади позбавити «Красний профсоюз» державних доплат і допомоги по безробіттю. В цій кампанії активну участь взяли і солекопи Солотвина – близько 300 шахтарів. Страйкували шахтарі і в 1931-32рр. та 1935-39рр.
Систематичне добування солі в Солотвині почалося з другої половини XVIII ст.
Одна за одною відкривалися тут невеликі шахти:
- в 1778р. шахта «Христина», яка проіснувала всього три роки.
- в 1781р. відкрита шахта «Адальберт», але в цій шахті на глибині 56м припинили добування солі.
- В 1789р. відкрита шахта «Микола», яка в наступному році з’єднана була зі старою шахтою «Кунегундою». Сіль тут було виявлено на глибині 21м.
- В 1804р. відкриті «Йосип» та «Людвік», а в 1808-му – «Франц».
- В шахті №8 добування солі почалося в 1884 році.
З будівництвом нових шахт збільшувалися об’єми добування солі. Видобуток у 1860 р. становив 160 тисяч центнерів чистої солі, а в 1900р. – 484 тис.цнт. Солотвинська сіль користувалася великим попитом. Уряд уклав договори з Сербією (1887р), з Болгарією (1889р) та іншими країнами центральної Європи про вивіз до них різних сортів солі. Поки не було залізниць, сіль сплавляли по Тисі на плотах. Гарнізон одного транспорту складався з 100-120 чоловік і мав понад 25-30 плотів.
На фото: солекопальні середини XIX ст
На фото: Солотвино середини XIX ст
На фото: солекопальні другої половини XIX ст
Друга Світова війна: 18 жовтня 1944 року Солотвино звільнено від німецько-фашистських загарбників 81-ю стрілковою Ямпольською дивізією 4-го Українського фронту.
29 листопада 1944 року декретом Народної ради соляні шахти Солотвина були націоналізовані.
У 1948 році на солеруднику почали використовуватися бурильно-підривні роботи з переходом на камерно-стовбурову розробку покладів солі та її механізованого завантаження у вагонетки. Також в цьому році запущено новий соляний млин. А в 1952 році фасовочний цех облаштовують фасовочними автоматами. В 1962 році відкрито третій горизонт шахти №8.
На поверхні сіль потрапляє в помельний, фасувальний або ж брикетний цехи, а далі – на склад готової продукції. Звідти її відправляли споживачам України, Білорусії, Прибалтики, Угорщини, Чехословаччини.
У травні 1965 року бригада Героя соціалістичної праці Лопатюка Ю.В. виконала семирічний план і видобула 1 млн. 90 тис тонн солі при плані 800 тис. тонн.
19 грудня 1972 року колектив Солотвинського солерудника було занесено в Книгу трудової слави Міністерства харчової промисловості СССР за досягнення найвищих результатів та нагороджено пам’ятними Червоними прапорами і Ювілейним почесним знаком ЦК КПРС. За це рік видобуто 492 тис. тонн солі. Рівень механізації робіт в 1972 р в порівнянні з 1946р зріс на 70%.
Шахта №9 розпочала свою роботу в 1975 році.
Проектна потужність – 750 тис тонн солі на рік, кошторисна вартість будівництва – 23 млн. карбованців, а пізніше – ще близько 30 млн.крб. Передбачено будівництво підйомної установки головного ствола, адміністративно-побутовий комбінат і головний корпус солефабрики. Було введено централізоване управління агрегатами та автоматичний контроль за роботою підприємства.
Обладнання для шахти доставляли з різних куточків тодішньої СССР:
м. Тула – гірничо-шахтне устаткування
м. Кемерово – устаткування для механізації поверхні шахти
м. Свердловськ – дизельний двигун для тепловоза
м. Воронеж – розфасувальні автомати
м. Ленінград – високовольтні електродвигуни, обладнання для помельного цеху
м. Томськ – вентилятори місцевого провітрювання
м. Черемхово – артезіанські насоси для водовідливних робіт
м. Ростов-на-Дону – вальцьові станки для розмелювання солі.
Значну увагу приділяли і спортивному та культурному розвитку гірників. Відкрито дитячу спортивну школу Солотвинського солерудника, діяли зокрема футбольні, гандбольні та баскетбольні секції. А 24-26 липня 1977 року проводять «Республиканскую отраслевую спартакиаду соляников Украины».
Ось колаж фотографій Солотвинського румунського хору за 1910р, 1947р, 1950р, 1960р, 1970р:
Статистика 1946-1980-85 рр:
Довідково:
Геологічна характеристика: Закарпатський внутрішній прогин розташований на південний схід від складчастої споруди Карпат і ділиться на Солотвинську і Чопську западини. Солянокупольні родовища, які розроблялися в минулому відомі лише в Солотвинській западині. Вона протягується в південно-східному напрямку від м. Хуст до с. В.Бичків і переходить на територію Румунії. Площа розвитку соленосних відкладів в Солотвинській западині складає 1500 кв.км. Геологічні запаси солі перевищують 700 млрд. тонн. В межах Солотвинської западини виявлено 9 соляних структур: Даниловська, Олександрівська, Солотвинська, Тереблянська, Тячівська, Нанківська, Сокирницька, Кривська та Округлянська.
Наразі, ж шахти №8 та №9 було затоплено підземними водами. Надземну частину шахти №9 демонтували, ведуться роботи по консервації 8-ї шахти. Тим часом селище потерпає від значний карстових утворень. Родини, будинки який підпадають під зону ризику, переселяють в новозбудований квартал в с.Теребля.
Олександра Шевченко, спеціально для ProZak.info