Фільм "Межа" залишає після себе шлейф нерозуміння
"Держкіно бачить привід для гордості, спонсоруючи фільм, в якому представники України виставляються в негативному світлі. Головний лиходій — українець. Зрадник — українець. Придуркуватий подільник — українець. У той час, як словацька сторона — виключно позитивна і благородна". Рецензія фільму від кінокритика сайту kino-teatr.ua Павла Чаплигіна.
2007 рік. Кордон між Україною та Словаччиною. Все схвачено, домовлено і поділено. Але через півроку остання стає частиною Шенгену, а це тягне за собою зміну складу «підмазаних» людей і посилення митного контролю.
Адам Крайняк (Томас Масталір, Словаччина), контрабандист у другому поколінні, по багаторічній відпрацьованій схемі возить через україно-словацький кордон сигарети і нелегалів. Однак прийдешні геополітичні зміни неодмінно позначаться на його доходах. Тут же він отримує дуже грошову пропозицію від свого партнера Крулла (Станіслав Боклан, Україна) з переправлення до Європи наркотиків. Ватажок банди в розгубленості. Чи варто йому, батькові і синові, переступити межу своєї совісті і погодитися на швидкий куш? Вибір нелегкий, так як Крулл відмов не приймає.
«Межа» не соромлячись перегукується з «Бригадою». Такий же благородний бандит Адам Крайняк, що зображає муки совісті зразкового сім'янина. Такий же зрадник у власних рядах. Та ж операція з наркотиками.
Творчий порив режисера Петера Бебьяка залишає після себе шлейф нерозуміння. Його старання змусити глядача співпереживати головному герою дуже сильно нагадують спроби окремих особистостей викликати ностальгію по розвалу СРСР. У той час, як вся цивілізована частина суспільства радіє вступу в ЄС, кримінал, який вважає роботу долею лохів, плаче гіркими сльозами, що, на думку творців, гідно симпатії. А фінальна сцена «Межі» і зовсім показує Європі смачну дулю — ви там скільки хочете перекривайте кордон, але словацький Адам все одно поставить вас в позу. Такі собі ми молодці!
Напрошується аналогія з героєм Віктора Сухорукова з другого «Брата» в аеропорту Чикаго, коли американці перейшли на мову гостя, ввічливо його привітали і побажали гарного дня, а у відповідь отримали плювок в спину фразою «Ось виродки!».
Держкіно бачить привід для гордості, спонсоруючи фільм, в якому представники України виставляються в негативному світлі. Головний лиходій — українець. Зрадник — українець. Придуркуватий подільник — українець. У той час, як словацька сторона — виключно позитивна і благородна. Держструктурі не завадило б ретельніше підходити до вибору проектів для інвестування грошей українських платників податків.
Якщо відволіктися від неоднозначної суті і перейти на форму, то «Межу» можна назвати дитиною з малозабезпеченої україно-словацької сім'ї. Вбравшись в чистеньке, але простеньке, стрічка не претендує на загальне визнання навіть в межах «батьківських» країн. Тут немає оригінального сюжету, операторська робота не змусить розплакатися, а саундтрек — похитати головою в такт. У команді акторів, крім чергового лиходія Станіслава Боклана, немає нікого, хто б змусив штовхнути ліктем словацького сусіда в бік, щоб гордо заявити: «Це наш хлопець!». Та й Станіслав, при всій повазі до нього, вже став заручником однієї ролі.
«Межі» — це весілля на селі. Ціла подія для окремого населеного пункту, але абсолютно не примітне явище в геополітичному масштабі.
Якщо дивилися «Бригаду», «Хрещеного батька» і «Одного разу в Америці», то не варто псувати своє ставлення до жанру переглядом погано злизаної копії.
Читайте також:
В Ужгороді презентували "Межу"
Фільм що знімався на Закарпатті, встановив кілька рекордів словацького прокату