image

"Карбід" найкраще продається на Закарпатті з усіх книжок Любки

У розмові з ВВС Україна письменник розповів про сум і самотність, про те, як вивчав закарпатську контрабанду, і що пов'язує "Карбіда" із Котляревським і Вольтером.

"Треба із себе сміятися", - каже Андрій Любка, розповідаючи про свій новий роман "Карбід", що увійшов до довгих списків Книги року ВВС-2015.

Сюжет цієї пригодницької й авантюрної історії крутиться довкола українських кордонів і закарпатських контрабандистів, проте письменник наполягає: роман - аж ніяк не про контрабанду, а його збіг у часі із сумнозвісними подіями в Мукачевому - чиста випадковість.

За сміхом "Карбіда" ховається багато трагічного: тут і любов, і національна ідея, і мрії, що розбиваються об буденність.

Зі сміху в меланхолію

ВВС Україна: Я знаю, що ти нещодавно повернувся із подорожі?

Андрій Любка: Я повернувся із Швеції, із такої письменницької резиденції. Це складно назвати подорожжю. Це була така вілла на острові Ґотланд, у тиші і спокої. Я сидів собі і щось там клепав.

ВВС Україна: І що ж ти склепав?

А.Л.: Я дописую - можливо, дописав, але я думаю, що дописую - книжку оповідань. Вона буде складатися з 15 оповідань і буде називатися "Кімната для печалі".

ВВС Україна: Така депресивна назва.

А.Л.: Радше, меланхолійна. Про сум. Про сум і самотність. Така спокійна дуже.

ВВС Україна: Трохи контрастує з "Карбідом".

А.Л.: Ну "Карбід" я написав для того, щоб контрастувати із тим, що я до того часу писав. Всі думали, що я напишу якусь ліричну історію. А я навпаки написав смішний пригодницький роман. А тепер мені захотілося щось таке спокійне і ліричне.

ВВС Україна: А чому така синусоїда настроїв?

А.Л.: Тому що в мене такий характер - нудний. Мені стає нудно, коли щось одне довго продовжується. Скажімо, я міг місяць собі жити у Швеції на цьому острові - там майже пустка і абсолютна самотність, немає ніякого зв’язку. Ти сидиш абсолютно сам, ні з ким не контактуєш.

А от зараз я поїду в тур на 30 міст, і це будуть щодня нові люди. І цей діапазон коливань він дуже широкий, але так цікавіше, ніж коли все однакове.

Не про контрабанду

ВВС Україна: Розкажи, про що твій "Карбід"?

"Карбід" - це роман про ідеаліста, який має шляхетну ідею, і про те, як його юзають мерзотникиАндрій Любка, письменник

А.Л.: По-перше, це книжка не про контрабанду. І з одного боку ці мукачевські події, ця перестрілка навколо контрабандних розборок - всі жартували, що це найкращий піар-хід видавництва, щоб зацікавити всю країну цією темою.

Але рецензії про те, що це роман про способи контрабанди, мене трохи дратували. Бо я ніколи би не хотів, не віддав би два роки свого життя, які я писав цю книжку, на роман про контрабанду.

Так, шість із восьми героїв роману - контрабандисти. Але, на мій погляд, якщо формулювати одним реченням, то "Карбід" - це роман про ідеаліста, який має шляхетну ідею, і про те, як його юзають мерзотники.

Якщо брати суто в українському контексті, то це роман про ідеаліста-патріота і його ідею: у нас буде своя держава Україна, у нас буде свій герб, гімн. І поки він цим займається і вірить у цю історію, його оточують злодії, які цю ідею використовують на свій лад.

А якщо брати ще загальніше, то це роман про те, як мрія розбивається об буденність і прагматизм.

ВВС Україна: А це книжка не про те, як "звалити"?

А.Л.: Ну, власне, перша фраза роману - "Колись тут не залишиться нікого" - це про еміграцію. Всі шукають способу звідси виїхати.

Але ні, книжка це про те. Книжка радше про чувака, який не може звалити. Тис, який по сюжету має тікати від цих мерзотників, не може звалити, бо в нього немає візи - на відміну, до речі, від цих мерзотників.

Якоюсь мірою це роман про кордон, про феномен кордону.

Я виріс у місті Виноградові, від якого до угорського і до румунського кордону можна доїхати за 15 хвилин. І мені завжди здавалося, що цей кордон якоюсь мірою уявний.

Ти, наприклад, сидиш на Тисі і ловиш рибу, і розумієш, що Тиса - це і є кордон. Тобто десь у полі може бути якийсь паркан із колючим дротом, але коли кордон іде річкою, ти розумієш, що його, насправді, не існує. Що він, можливо, вигаданий, проведений на карті - не в реальності. Що він, можливо, взагалі в голові.

І тому Тис намагається зробити підкоп під кордоном - показати, що цього кордону немає. Він намагається відкрити ці ворота. Хай нелегально, бозна-як, але відкрити його, цей кордон.

"Карбід" у контексті

ВВС Україна: А чому роман називається "Карбід"?

А.Л.: Мені важливо було назвати роман так, і наголосити на цьому, бо це основна підказка, яка вже із обкладинки має сигналізувати про зв’язок із "Кандідом" Вольтера. "Карбід" і "Кандід".

Взагалі те, що західні європейці думають про нас, про Східну Європу, - що тут хаос, злидні, якісь агресивні люди, у яких вічно якісь проблеми, - це все почало фундаментуватися у часи Просвітництва. І саме роман Вольтера "Кандід" був такою першою ластівкою, у якій ці східні європейці з’являються як такі варвари.

Image caption"Карбід в якомусь сенсі - це Дон Кіхот, який вирушає на боротьбу із певним світопорядком"

І якоюсь мірою - може, навіть, значною - той факт, що нам потрібні візи, що існує кордон між Україною і Європою, що він існує навіть після Майдану, війни і всіх можливих доведень того, що ми справжня модерна нація, яка може помирати за свободу і за європейські цінності, - це заслуга (чи провина) Вольтера.

У нас вся література цей якийсь плач суцільний, плач Ярославни, якась безпробудна трагедіяАндрій Любка, письменник

І я, пишучи, обрав оцю стилістику 18 століття. І ця стилізація йде повністю на всіх рівнях - аж до лексичного. Тому що в Україні такий переспів і такий діалог із якимось іншим текстом із європейської культури першим зробив Котляревський у "Енеїді", коли він грався з Вергілієм.

Я увесь час, пишучи роман, перечитував "Енеїду" для того, щоб набратися оцього мовного шарму від Котляревського. Мені хотілося, щоб Карбід "був парубок моторний". І якоюсь мірою, мені здається, що це вдалося - спільними зусиллями з редактором.

Це наша спільна продумана тактика, і нам вдалося цей "роман 18 століття" створити, але помістити його сюди, в 2015 рік.

ВВС Україна: Але Котляревського багато критикували за те, що він подав українську мову з дуже гумористичного боку - буцім, писати українською можна тільки сміючись.

А.Л.: Це ж геніально! Мені здається, нам цього не вистачає. Мені здається, що за Котляревським мало хто пішов.

У нас вся література цей якийсь плач суцільний, плач Ярославни, якась безпробудна трагедія. І цей такий бадьорий, жвавий і позитивний старт Котляревського - мені подобається, що наша модерна література бере початок звідси - з "Енеїди". Це добрий сигнал, і частіше до цього сигналу треба прислухатися.

ВВС Україна: Чим ще ти надихався, коли писав "Карбіда" - крім "Кандіда" і "Енеїди"?

А.Л.: Є ще два тексти, які є принципові для прочитання "Карбіда" в контексті культури, - це "Гаргантюа" і "Дон Кіхот".

Тому що Карбід в якомусь сенсі - це Дон Кіхот, який вирушає на боротьбу із певним світопорядком. І байдуже - зазнає він поразки чи виграє. Сама ідея того, що він так шляхетно і без оглядки рушає - це донкіхотство.

А вже для того, щоб цей роман був у системі координат 18 століття, треба було ще раніший текст взяти - "Гаргантюа". І тому якась така детальність у описі фізіологічних сцен - це чистий Рабле.

У мене було два завдання. Перше - створити текст, який якийсь Вася купив би у якомусь кіоску і прочитав як пригодницький роман. Книжку, яку можна просто читати: є зловмисники, є хороші персонажі, є ідея; роман авантюрний, смішний і динамічний.

Цей сміх жорсткий, але треба із себе сміятися. І потім виправляти свої вадиАндрій Любка, письменник

Але є й досвідчений читач. Мені, наприклад, коли я читаю книжку, хочеться відчитувати якісь ключі, коди. І от уже досвідчений читач, який читав Рабле, Сервантеса, Вольтера, Котляревського бодай би, - він уже отримує насолоду від того, як цей текст існує у гармонії з іншими текстами, і від того, яке місце він займає у літературі.

ВВС Україна: А ти не боявся, що цей пригодницький антураж приховає твої серйозні мотиви і серйозну, у певному сенсі навіть трагічну тему?

А.Л.: Я думаю, що Умберто Еко у "Імені троянди" має рацію, коли говорить, що сміх це одна із найсильніших зброй.

Я написав роман, який узагалі може дехто назвати антиукраїнським. Тому що єдиний його патріотичний персонаж - лузер. У нього нічого не виходить. Він погано пахне. Його всі використовують. І він узагалі виглядає такою карикатурою. Але, власне, сміх дозволив уникнути цієї трагічності.

Мені здається, що цей сміх, який є у цьому романі, він тут із лікувальною метою - аби ми самі могли посміятися із себе, і аби наш патріотизм не був таким шароварним.

Ну от, наприклад, Карбід, який заходить у якийсь генделик і п’є з будівельниками, розказуючи тости про князів київських. Так, це його патріотична акція, але замість того, щоб змінити бодай своє життя, він займається розповідями про нашу колишню велич. І ніхто не хоче будувати велич теперішню.

Цей сміх жорсткий, але треба із себе сміятися. І потім виправляти свої вади.

Як вирізати серце і кому потрібен скелет

ВВС Україна: Ти довго збирав усю цю інформацію про контрабанду для роману? Із нього видається, що будь-яка людина, яка живе на Закарпатті, більш-менш із усіма цими контрабандними схемами знайома?

А.Л.: Так, це правда, це абсолютно правда. І не те, що знайома - особливо люди, які жили у прикордонній зоні.

У 90-ті роки, коли не було ані роботи, нічого, власне, кордон і годував сім'ї.

Якщо йдеться про якусь таку контрабанду, як цигарки, алкоголь чи бензин, то це не просто всі знають - це якийсь загальний досвід. Всі якоюсь мірою колись до цього були причетні.

А якщо йдеться про інші розділи, наприклад, де йдеться про контрабанду людських органів чи наркотики - з цим уже тяжче, бо це і більші гроші, і більші таємниці. І якщо із наркотиками ще більш-менш все ясно - де їх виробляють і куди й кому возять - то з людськими органами важче. Найважче. Бо це дуже закрита тема і вона ще й достатньо небезпечна.

Я по крупинках збирав інформацію про це. Довелося навіть прочитати кілька спеціалізованих, суто медичних книжок. Ну, наприклад, що треба, щоб вирізати людині серце, і перевезти його і трансплантувати. Або, наприклад, куди продають скелети безхатьків, і для чого взагалі комусь купувати скелет. Чи, наприклад, хто у наших містах купує оголошення про купівлю волосся.

Тобто, коли починаєш заглиблюватися у цю тему усі деталі, складаються в один пазл. І тоді ти пишеш роман.

ВВС Україна: До речі, як твою книжку сприйняли на самому Закарпатті, у твоєму рідному регіоні?

А.Л.: Ну з того, що каже видавець, ця книжка найкраще продається на Закарпатті із усіх моїх книжок. Я думаю, що багато хто просто впізнає себе у цій книжці.

ВВС Україна: Почекай, а хто мав би себе впізнати? Місцеві контрабандисти?

А.Л.: Ну, кілька контрабандистів могли би себе впізнати. Ну і мер. Мер цього міста - Ведмедева - він виглядає, чесно кажучи, дуже реальним.

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com