image

Про що говорив Остап Дроздов в Ужгороді

 

Відомий журналіст і письменник презентував у трьох містах Закарпаття нову книгу роман "№ 2", яку називає "публічним актом ексгібіціонізму". 

З презентацією нової книги Дроздов приїхав до Ужгорода після Хуста й Мукачева. 9 жовтня презентував своє творіння в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка, куди цього дня завітало чимало охочих послухати автора і поспілкуватися з ним. На початку презентації Остап Дроздов зізнався, що його більше сприймають як медіапостать, а не як особистість. І коли остаточно зрозумів це, вирішив за допомогою літератури повернути себе собі. Роман "№ 2" у цьому контексті є публічною сповіддю про те, що формувало його як людину.  

У тексті роману описана історія школяра, якого 25 однокласників «беруть за шкірку», ставлять посередині класу й умовно «розстрілюють». Він один правий, але їх 25. Більшість – ніщо, просто сума арифметичних, - зазначає автор і додає, що таких «розстріляних» багато у суспільстві. І ніби на підтвердження його слів наприкінці презентації один із присутніх зізнається, що у своєму житті теж кілька разів «стояв посеред класу». Сам Дроздов додав, що і в Хусті на його презентацію прийшла 85-річна пані, яка розповіла про свій досвід такої публічної зневаги.

IMG_4620

Роман має кількох реальних прототипів. Також у ньому відображена генеалогія родини Остапа, своєрідна родинна історія. Автор зізнається, що не давав читати цей текст мамі й бабусі, доки книга не об’їздила країну.

Дійовим персонажем нового роману медійника є Україна. Головний герой намагається поговорити з Нею, знайти відповіді на запитання. І поговорити мовою претензій, адже пафосу, вважає, було забагато.

«На різних етапах свого життя я по-різному уявляв свою країну. Я з того покоління, яке намагалося втекти від «ми» у свою приватність. Усі дії мусив звіряти з суспільними нормами. В один момент це дуже набридло. Країна зі мною розмовляла мовою невзаємності. Я хочу предметності, хочу поговорити з країною», - розповів Дроздов.

На трьох останніх сторінках оповідач запитує у країни, за що її можна любити. Не лише за ландшафт. А за щастя в ній. За можливість відбутися, померти в ній не знедоленим, а з почуттям гідно прожитого життя.

Остап Дроздов не засуджує тих, хто хоче поїхати з країни, оскільки відстоює право на вибір. Життя одне, планета одна і всі мають право вибрати місце свого щастя.

«Мої персонажі щасливі поза країною і вони мають право на своє щастя. Я вивчав таких людей і почав розуміти, що є підводна частина їхнього буття. Вони щасливі там і відчувають сором за своє щастя. І ніби вибачаються перед своєю країною, що вони щасливі там. Я зрозумів, що в них є дві особистості: одна тут, інша там. Тут вона нещасна, а там щаслива. Деякі зізнаються, що тільки там змогли полюбити країну», - додає автор.

Дроздов переконаний і в тому, що все старе має загинути. ХХ століття для нього жахливе, найбільш отруйне в історії людства, з якого нічого хорошого не можна взяти. Тож сучасний період він розглядає як конфліктогенний між двома генераціями. На запитання про те, коли ж настане «добре» Дроздов відповідає:

«Добре не буде. Якби я був Ляшко, сказав би: "Проголосуйте за мене, все буде гут". Можна, я тут поставлю на цьому крапку? (Усміхається - Авт.). У цій країні добре не буде, бо вона була заснована не нами і не для нас. Ми купилися на атрибутику. На 25 році незалежності ми прийшли до того, що країни немає. Тут усе впирається в консенсус верхів і низів, де ніхто не хоче змін. Я би радив кожному зосереджуватися на його власному просторі і його культивувати. Уявіть собі, що метр навколо тебе і є твій світ. Із таких метрів складається країна».

При цьому журналіст і письменник переконаний, що процес творення країни щоденний. На початку незалежності нічого не змінилося, всі очікування були зруйновані, змін насправді не сталося. Остап Дроздов вустами своїх героїв зазначає, що великі народи ніколи не вживають префікс най-. Велич лягає на національну свідомість. Віра у свою обраність – це щось смішне.

«Я не боюся слова «розкол». Не зустрічав жодної країни, яка би так не любила розбіжності. Інколи ловлю себе на думці, що національною ідеєю країни є панічний страх розпастися. Коли всі переживають за Закарпаття, що воно "упливе". А потім Буковина…Це панічний страх ідентичного, регіонального – це клініка. Сильні не бояться розколу. Бо якраз на відмінностях дуже добре зшивати. Я не боюся розколів. Я не люблю паперову Україну. Я наголошую на відмінностях, щоб зберегти історичну пам’ять, щоб не стати папером. Відчуваю, що в нас є мода на уніфікацію», - вважає автор роману "№2".

Паперовими Дроздов називає людей без ідентичності, без чітко сформульованої думки на проблему, які легко піддаються маніпуляціям. Тому він не боїться еміграції, бо переконаний, що покоління, яке вибере країну – найкраще покоління. 25 років країну будували люди, які цю країну не вибирали, які змінили радянський паспорт на український.

IMG_4623

Проблему українців журналіст і письменник вбачає у тому, що ми все не доводимо до кінця. Проводить паралелі зі станом недовареної води у фізиці і цим пояснює відсутність суттєвих змін в Україні після революцій 2004 і 2014 рр. Мовляв, тоді вода не закипіла, було лише 98 градусів, тому незадовго після у рідині розпочалося гниття. Образне порівняння застосовує і до Системи, яку у своїй книзі називає монстром, якого всі ми підживлюємо після революцій. Після обох революцій ми не вбили монстра, а лише зробили йому медичне кровоспускання, що підсилило здоров’я.     

Під час презентації в Ужгороді Остап Дроздов розповів, що всі свої твори вирішив нумерувати. Роман "№ 1" – це бунтар, який уявив себе у центрі всього. Це особа, яка стає особистістю. Роман "№ 2" – це звернення оповідача до країни з проханням стати номером 2.

Після роману "№ 2" Дроздов пообіцяв зробити перерву на 1.5-2 роки. Відчуває, що не може писати, потрібен час для роздумів. А вже після перерви, сподіваємося, автор приїде на Закарпаття вже з новим твором, назву якого здогадатися неважко, адже це єдине, що наразі відомо: оповідь матиме назву "№ 3".  

 

Наталія Толочко, фото ОУНБ ім. Ф. Потушняка

0 коментарів


Написати коментар

Loading...
  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com
  • Останні Tweets

  • Фото з Галереї

    • 8
    • 5
    • 20160730_140414
    • 3
    • 7
    • IMAG5687
    • IMAG5464
    • IMAG5498
    • IMG_2095
    • 3
    • IMAG5366
    • IMG_1763
    • 13052532_758525780950616_1153731660_o
    • IMAG5232
    • 19
    • DSC_4952