image

Юлія Медюх та її «Самість»: «Кожен рядок – це новий досвід»

Нещодавно в Ужгороді відбувся дебют поетки Юлії Медюх «Самість: добрі поезії». Саме під такою назвою зустріла своїх читачів перша збірка дівчини. Дещо сором’язливо молода дебютантка погоджується на інтерв’ю, дістає маленьку книжечку і розповідає про шлях, яким ішла до неї.

«Поетична натура проявилася ще в дитячі роки, – каже Юля про себе. – Наприклад, перший творчий конкурс, куди мене, як і десятки інших школярів, делегувала початкова школа продемонструвати свої поетичні спроби на рівні всього Жидачівського району (я зі Львівщини). Тож маленька другокласниця Юля із рожевими бантиками декламувала глядацькій аудиторії один із перших своїх віршів – про улюблену кицю, яка застудилася. Навіть пригадую останній рядок «Я їй молочка загрію, щоби виздоровіла». Тоді ще вчителі жартували, що, мабуть, коли виросту, оберу лікарську справу. І хоча я й зростала в сім’ї, де були медики, душа потягнулася до більш творчого фаху – журналістики, про яку я замислилася ще в середній школі. Лише потім мені рідні пригадували, як я малою ходила за ними з питанням-проханням «Кілька рядків про ваше життя», тримаючи в руках гребінець чи ручку. Мотивувала мене до журналістики поетеса й улюблена шкільна вчителька української мови та літератури Валентина Матвіїв. Зрештою, творчість може реалізовуватися і в прозі, і в поезії, просто кожен обирає варіант до душі».

– Тобто ти пов'язуєш свою професію журналістки і натуру поетки?

– Мабуть. Але якщо у журналістиці оперуємо фактами, то в віршах – можемо почуттями… Після вступу на відділення журналістики УжНУ, де під час навчання, яке характеризується постійними творчими завданнями, змогла задіяти і поетичну натуру також. Творчі дебюти також почалися в період навчання. Зокрема, це пов’язане з діяльністю літературного клубу «Читаємо разом», який стартував на базі університету, а згодом продовжив діяльність у головній книгозбірні краю – Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка. Тут відбувалися і перші – дебютні – «Вечори поетичних зізнань». Крім того, в УжНУ діяла театральна студія, яку очолив режисер Сергій Архипчук. Тоді я теж спробувала декламувати власні вірші – уже безпосередньо під час цих занять. Хоча, мені здається, особливого акценту на інтонації під час декламування своїх поезій я так і не опанувала (усм. – ред.), адже читаю їх переважно спокійно. Власне, у спокійній обстановці вони і пишуться, про що й зазначено в рядках ще одного з дитячих віршів: «Не хочу вірити в незгоди і тривоги, Бо тільки спокій – істинна свобода…»

36641619_2193493007538685_5361680109667352576_n (1)

– Як переїзд в Ужгород вплинув на твою творчість? Є тут місце, де тобі пишеться найкраще?

– Я згадувала про спокій – його, як на мене, в Ужгороді достатньо. Місто відразу здалося мені живим, комфортним і затишним, із своєрідним шармом, тож жодного разу не пошкодувала, що обрала саме його. Єдине – відстань із рідними. Однак потяги рятують ситуацію, і хоч на короткі вихідні можна вирватися додому. Зокрема, відголосок цих поїздок, безперечно, також є у віршах. Так народилися «Осіннім днем в автобус сіла Старість», «Думки», «Молочний шлях», «Залізниця»… Зрештою, час, аби заглибитися в себе, буває корисним – так званий шлях до самопізнання, пошук своєї Самості.

А повертатися в Ужгород завжди приємно. Щодо улюблених місць – мабуть, як і для багатьох, це серце міста, його центральна історична частина в поєднанні з сучасним ритмом. Тут загалом локації, краєвиди та й самі перехожі здаються якимись… надихаючими. Так, ще на курсі другому я написала вірш з однойменною назвою – «Ужгород»: про вулички, Ліхтарника, який щоранку «засвічує» ритм міста, Швейка на набці, міст у замках любові над Ужем, «сплетіння доль, народів, див і ро́ків». Може, вірш здасться, дещо патетичним, таким піднесеним Ужгород залишається для мене і через кілька років:

Найзахідніший дім на карті-птасі –
Художникам й поетам – в серці щем.
Забути це нікому вже не вдасться…
Моє чарівне місто над Ужем!

– Що найбільше спонукало тебе видати збірку віршів?

– Насправді моя збірка – це той же записничок, у якому я колекціонувала кілька років свої вірші. Був у моїй шухляді вдома такий рукописний скарбик (усм. – ред.), який в один період захотілося втілити в друкований. Ця мрія стала достатньо «вистояною», адже від ідеї до реалізації минуло близько двох років. Але я розумію, що справді все робиться вчасно – і тоді було б просто зарано. Важливі вірші написалися ще за цей період, які, як на мене, і стали основою «Самості».

На презентації книги Олександра Гавроша «Таємниця Ерделі» я познайомилася із ужгородською видавчинею Олександрою Гаркушею. Чомусь відтоді вибір видавництва був очевидним і вже кілька місяців тому я знову звернулася сюди знову – уже з конкретними ідеями до реалізації. Задоволена співпрацею, бо справді задум отримав професійне і якісне втілення.

36492379_609241352791049_574528459401854976_n

– Розкрий секрет назви своєї збірки. Також я знаю, що ти окрему увагу приділила малюнкам у книзі.

– Про це часто мене запитували ще під час роботи над збіркою. Самість – поняття, яке має філософське підґрунтя. За Юнгом, це те, що поєднує свідоме і несвідоме, центр, який керує розвитком особистості. Місце у підсвідомості, де народжується натхнення, де чути голос Бога, де виникають сновидіння. Тобто це щось таке маленьке творче, що є у душі кожного, і коли ми пізнаємо себе, то пізнаємо свою Самість. А «добрі поезії» - бо доступні, легкі, написані зі щирістю.

У збірці «Самість: добрі поезії» є чотири розділи, названі римованими рядками. У першому зібрані вірші переважно філософської тематики, другий – інтимна лірика, переважно про почуття, яке дозволяє ставатися всьому доброму – про любов. У третій розділ я зібрала дитячі вірші – і хоча вони дещо відрізняються за стилем чи глибиною художніх засобів, з них усе починалося, бо всі ми, як кажуть, родом із дитинства. І в четвертому – короткі римовані помисли (ідея – щоб передати найважливіше, не завжди потрібно багато слів.

Щодо малюнків – їх авторкою є талановита молода художниця з Ужгорода Олександра Федоришина, з якою нам одразу вдалося порозумітися. Вона дуже точно відчула настрій віршів і всієї збірки загалом, а через них зрозуміла і мене. Це і дозволило створити такі ніжні ілюстрації, через які книжку хочеться брати до рук (як кажуть мої перші читачі).

– Тож для тих, хто не знайомий ще із твоєю поезією, розкажи: вірші Юлі Медюх – про що вони?

– Як і зазначається в анотації, тут – настроєва легкість у симбіозі юно-зрілих поглядів, що працює на надзавдання – щодень помічати колорит навколо. Це вірші про прості поняття, над якими замислюємося в будь-якому віці: любов і війну, життя і смерть, плинність часу та романтизм природи, віру й людське призначення. Більше – хай кажуть читачі.

– Що ти думаєш про сучасний літературний процес у нашому краї?

– Мені здається, усі творчі сучасники в Ужгороді виростають в благодатному ґрунті – товаристві одне з одними, із вже знаними літераторами, якими багато Срібна земля, і поради яких дають стимул працювати над собою. Адже готові вислухати і підказати (як-от для мене цінною була думка поета, голови Закарпатської обласної організації Василя Густі, котрий і став рецензентом моєї дебютної збірки). Цікаво є й те, що кожен навіть із початківців є чимось особливим, а отже – може знайти свого слухача і читача. Дуже добре, що обласна книгозбірня – ЗОУНБ ім. Ф. Потушняка – стала тим гніздечком, у якому хочеться збиратися. Тож ідеї креативних працівників бібліотеки теж відіграють у цьому процесі не останню роль.

– Які творчі плани будеш реалізовувати?

– Щодо планів у творчості – то хочеться нових тем, цікавих художніх засобів, а ще – спроб та експериментів. Бо чому б і ні?! Головне – не відкидати ті ідейні імпульси, котрі, як на мене, і народжуються у цій Самості.

0 коментарів


Написати коментар

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com