Закарпатці в Словаччині презентували книгу про русина Духновича
Днями, напередодні (30 березня 2015 року) 150-річчя від дня смерті відомого будителя Олександра Васильовича Духновича, автор книги «Олександр Духнович. Сходинки у безсмертя» закарпатський краєзнавець Дмитро Федака разом з директором ужгородського видавництва “TIMPANI” Ярославом Федишиним та науковим співробітником Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, головою Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Михайлом Делеганом презентували книгу українцям Словаччини.
Презентація відбулася в Центрі словацько-української культури в Пряшеві, де, як відомо, О. Духнович помер і похований у крипті церкви в центрі міста.
Олександр Духнович і по нинішній час актуальний. Філософія його життя і діяльності в полі зору істориків-дослідників, педагогів-практиків, краєзнавців, літературознавців. Цілком заслужено рішенням ЮНЕСКО 2003 рік було оголошено роком О. Духновича, що засвідчило світове визнання найвидатнішого культурно-освітнього діяча русинів Карпатського регіону XIX століття. Велика любов і повага будителя до свого народу, щирий патріотизм, всеосяжна обізнаність з проблемами та потребами співгромадян, невтомна багаторічна діяльність в імʻя людей заслужено і справедливо вкарбували назавжди у народній пам'яті його імʻя і добрі справи.
В українців Східної Словаччини зустріч з представниками, як вони зазначили, Великої України, викликала значний інтерес. Зала Центру, що раніше належав руській общині (за висловом словаків), а минулого року за підтримки місцевої влади переданий українцям, була переповнена. На зустріч прийшли не тільки українці Пряшева, а й Кошице та віддалених населених пунктів – за сотні кілометрів.
Про роботу над новою книгою, важливість постаті і актуальність для нинішніх поколінь творчості О. Духновича розповів Д. М. Федака. Життя і діяльність О. Духновича знайшли своє глибоке відображення в історії цілого ряду поколінь русинів-українців Карпатського регіону. Він також привернув увагу до міфів про талановитого просвітителя, які створювалися як самим просвітителем, за твердженням автора книги, так і письменниками, істориками та дослідниками життя і творчості величної постаті для русинів-українців Карпатського регіону. Перша книга Олександра Васильовича Духновича була видана в Україні тільки в 2003 році (в Ужгороді). Хоча раніше декілька віршів публікувалися в періодичних виданнях, тематичних збірниках, антологіях української поезії. У 2013 році, до 200 - ї річниці від дня народження видана друга книга О. Духновича в Україні Ужгород).
Голова ЗОО НСКУ М. Делеган привернув увагу учасників зібрання до солідної та донині актуальної педагогічної спадщини просвітителя, організатора народного шкільництва. О. Духнович сам значним тиражем видав декілька разів «Книжицю читальную для начинающих» та інші книги для народних шкіл, які найчастіше роздавав дітям безкоштовно. Він також сам написав і видав для учителів «Народную педагогію…», в якій на найдемократичніших і найпрогресивніших принципах тодішньої європейської педагогічної думки розглянув десятки педагогічних, дидактичних і методичних питань.
На його гуманістичних ідеях, творчості, гімні русинів-українців, підручниках виховувалося не одне покоління жителів Карпатського регіону – територій, що нині входять до складу України (Закарпатська область), Словаччини (Кошіцький і Пряшівський краї), Угорщини (Берег-Саболч-Сатмарський комітат) та Румунії (Марамуреш і Сату Маре). Перший підручник русинською мовою О. Духнович видав саме на Пряшівщині. Він активно і наполегливо ніс знання в народ, видаючи «Народний календар», що був настільною книгою у хаті кожного закарпатця. Активна і ефективна педагогічна діяльність О. Духновича була доброю основою розвитку шкільної освіти, науки, історії, краєзнавства і патріотизму. Добре відомі його погляди, гостро актуальні у нинішній кризовий період української державності через агресію східного сусіда, щодо єдності українського народу. Олександр Васильович стверджував – «бо свої то за горами, не чужі».
О. Духнович був чудовим майстром – педагогом свого часу. По-суті, він видав перший український (русинський) буквар в 1847 році. Буквар перевидавався у 1850 і 1852 роках. Як відомо, буквар Т. Шевченка вийшов у світ в 1861 році.
У обговоренні книги взяли участь відомі українські письменники і громадські діячі Словацької Республіки: Йосип Шелепець, Дмитро Москалик, Ілля Галайда та інші. Зокрема, Й. Шелепець зазначив, що присутність учнів пряшівської української гімназії на презентації має чи не основне і архіважливе значення. Незважаючи на нинішні тимчасові труднощі, отримана інформація безпосередньо від представників Великої України та живе спілкування з ними робить незамінний позитивний вплив на молоде покоління українців, які проживають у Словацькій Республіці, формують усвідомлення єдності з усім українським народом, куди б не закинула доля нашу людину. Він також відзначив доступну для розуміння мову написання презентованої книги для всіх читачів.
Йосип Шелепець аргументовано підтримав позицію автора книги щодо міфічності тези про російські корені Олександра Васильовича Духновича – походження його предків із російських князів, що активно популяризувалася в радянський період. Разом з тим він вважає, що О. Духнович був не українцем, а русином. Йосип Шелепець також аргументовано торкнувся міфів щодо арешту і граматики О. Духновича.
Ілля Галайда, зокрема, вважає невірним рішення словацької влади щодо переміщення пам’ятника О. Духновичу у віддалену від центра Пряшева місцевість.
Українські письменники і творча інтелігенція Словаччини проявили серйозний інтерес до подій в Україні, перспектив вирішення складних проблем, а також цікавилися економічним, політичним і культурним становищем та змінами у Національній спілці письменників України.
Закарпатська делегація передала українцям Словаччини бібліотечку нових видань Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України та обласної організації Національної спілки письменників України.
Левко Довгович, колишній президент Європейського конгресу українців (1997-2005), нащадок славних закарпатських династій Довговичів і Сільваїв, передав голові ЗОО НСКУ книгу з дарчим надписом про його перебування в таборах Сибіру «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» (Пряшів, 2013).
Михайло Медвідь Za-Карпатський