image

Тут вам не демократія: В Ужгороді показали провокативну виставу про сучасну Україну

 

Ми звикли вважати, що театр — це там, де актори грають, а глядачі мовчать; де сюжетом вистави є створена письменником книга, а ділитися враженням про видовище дозволено лише поза глядацькою залою. У традиційному храмі Мельпомени все справді так, але поволі народжуються й нові, альтернативні форми театрального дійства. Однією з них є народний театр, представники якого привертають увагу до злободенних проблем, закликають спільно шукати шляхи для їх вирішення. Саме такий театр привіз до Ужгорода виставу "Тут вам не демократія" і показав її у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту. 

За назву документальної вистави взято фразу одного з донорів — людини, історія якої й покладена в основу сюжету. Ця відверта й провокативна постановка розповідає про труднощі,  з якими щодня стикаються переселенці  трьох українських міст — Ужгорода, Горішніх Плавнів й Маріуполя. Головний режисер Галина Джикаєва, драматурги Яна та Ден Гуменні, троє акторів Олег Шуригін, Юлія Чебарова та Наталія Плохотнюк формують народний театр, який реалізується Інститутом «Республіка» у співпраці з «Post Play ТЕАТР». Згадана вистава уже третя в їхньому доробку. У 2014-2015 роках у рамках проекту вже були проведені дві — «Дерево життя» (м. Київ) та «Сіра зона» (м. Запоріжжя).

Перед початком дійства Ден Гуменний попередив, що глядачі побачать виставу на російській мові, адже донори, які розповідали свої історії — російськомовні, і їхні слова актори передаватимуть майже дослівно. «Ми хочемо почути ваші думки щодо тих проблем, які  будемо розкривати»,  — наголосив драматург.

2

Початок вистави був украй несподіваним — на присутніх посипалися чисті аркуші. На них приголомшених глядачів попросили намалювати власний образ України, пізніше — демократії, а насамкінець — зобразити і власного ворога. Отримані роботи порозвішували на стінах. Герої й самі по черзі зізнавалися, у чому вбачають свого ворога. Це БЮРОКРАТІЯ: «Нам чиновники говорят: а вы, сепары, чего сюда претесь». Це АТО: «Вона стала дуже вигідною комерційною акцією в нашій країні, і нас бюрократичний апарат просто використовує як важкохворого на рак, який все одно помре, але потрібно витягти з нього останні гроші». Це МЕЖІ: «Границы,которые существуют у нас в головах, и которые не позволяют людям находить общий язык. Потому что сейчас никто не хочет говорить друг с другом, и у всех есть на все свое, единое и непобедимое мнение».

Вистава не обмежена одним сюжетом, зате щільно зв’язано спільною ідеєю. Складається з коротких сценок, кожна з яких концентровано передає всю гостроту перешкод, які випадають на долю переселенців Олега, Юлі й Наталі. Тікаючи від одного жорстокого ворога, що панує на Сході, вони стикаються з новим, теж жорстоким і невблаганним — бюрократичним апаратом. Цей ворог, як той, перший, не підриває міста, не руйнує будинки, не розлучає рідних та не забирає життя... Він професійно користується власною артилерією, за допомогою якої ламає надії на краще, вселяє страх безвиході, сіє зневіру...

1

Коли треба показати абсурдність ситуації, на допомогу завжди приходить вірний помічник — Гумор. Не залишився він осторонь і тут. В одному з епізодів актори кумедно витанцьовували, зображаючи типового зашкарублого бюрократа, котрого проблеми людей хвилюють в останню чергу. В іншому під музику вкраїнського Гімну, співали оду бюджетним одягальням: «Ще не вмерли секонд-хенди», натякаючи на те, що українці не мають змоги купувати речі в нормальних магазинах. У наступній сцені під назвою «Як виїхати з ДНР, якщо ти пенсіонер?» водили одного з глядачів залом туди-сюди, імітуючи нескінченну кількість пересадок, які змушена подолати літня людина, виїжджаючи із зони окупації. Словом, смішно...  До болю.

Болісну, але типову картину зобразили й у «Ліричній баладі про сина». На сцені сім’я з Донецька. Мати — за Україну, неповнолітній син — за Росію. Поїхавши до батька в Москву, юнак уже не захотів назад, адже там, під впливом російського гіпнозу, обрав собі нову Батьківщину. А ось іще одна інтерактивна сценка: імітуючи кадіння фіміам, герої обходили глядачів по колу й декларували положення із Конституції України, які підтверджують владу народу у нашій державі, на що владний голос після кожного речення резолював: «Але тут вам не демократія!». Імовірно, це означає розходження слова й діла, яке, на жаль, у нашій країні процвітає.

Загалом усі епізоди складалися у динамічний калейдоскоп перешкод, які стоять на шляху до визволення України.   Постановка викликала яскраві емоції, примусила задуматися, і люди, як і очікували театрали, почали висловлюватися, відповідаючи на запитання, хто ж їх власний ворог. Своїх недругами присутні називали не лише згадане у виставі зло, але й пасивність, дурість, невдячність, неспроможність брати на себе відповідальність та багато інших вад, які притаманні нам, українцям. Окремі висловлювання переросли у жваву дискусію, заради якої, власне, і приїхали народні митці. Зійшлися на тому, що у своїх проблемах винні ми самі. Тому кожен свідомий українець, замість того щоб лише констатувати цю невтішну істину, повинен брати на себе відповідальність і щось уже РОБИТИ для добробуту власної країни.

Ден Гуменний зізнався, що гастролюючи Україною з попередніми виставами помітив тенденцію: жителям багатьох населених пунктів притаманна так звана «містечковість». Тобто вони вболівають лише за добробут власного міста, регіону, натомість не готові взяти відповідальність за долю всієї держави. Із цим явищем, вважає драматург, потрібно активно боротися.

Тож якщо кожен буде думати, чим може зарадити саме він, на своєму хай і невисокому рівні, то ми, долаючи усіх злощасних ворогів, зокрема, й «містечковість» поволі прямуватимемо до СПРАВЖНЬОЇ демократії.

 

Олеся Матій, студентка відділення журналістики УжНУ

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com