Дівочий творчий стартап: Оля Гапоненко
Prozak.info і далі готує серію матеріалів про молодих закарпаток, які самі себе зробили, розпочали власну творчу справу й показують, як можна жити справді якісно. Про секрети стартапу, бюджет, підтримку, креатив, власну нішу у історії Олі Гапоненко.
Читайте також: Дівочий творчий стартап: Катя Моргентал
Оля — неймовірно позитивна дівчина, яка заряджає бажанням діяти і радіти всім прекрасним речам навколо. Ще б пак, витончена і мила молода майстриня творить такі ж витончені і милі подушки, покривала, торби. Власне, вона разом із бабусею розвивають бренд хенд мейду “Sunny Granny”. А ще дівчина випікає солодкі дива з оригінальним оздобленням. Тож завдяки Олі ваше життя стане ще гарнішим і смачнішим. Як мінімум, оселя наповниться стильними аксесуарами, на столі буде красивий і смачний тортик, а ще у вас завжди буде варіант оригінального подарунку з любов’ю з лімітованої колекції або ж з індивідуального замовлення.
Отже, Оліна історія, яка вчить вмінню знаходити у собі нові таланти, а також спонукає вийти із зони комфорту і розпочати щось кардинально цікаве, а головне — своє власне.
Напередодні: англійська з іспанською та “Родзинка”
Я навчалася у Києві на перекладача англійської та іспанської мов, працювала там на різних роботах. Коли вчилася, то мені, мабуть, було цікавіше саме вивчити мови, спочатку я все уявляла по-одному, а у процесі навчання, на кожному курсі все більше розуміла цю професію, чим ближче до кінця навчання, тим більше я усвідомлювала, що не буду перекладачем. Зрозуміла, що це не моє, але дуже рада, що мала такий досвід і вивчила мови.
Коли повернулася в Ужгород, то почала працюватися у студії організації свят “Родзинка”. Протягом цього періоду я робила різні штуки з пап’є-маше, листівки для кола друзів. У нас по жіночій лінії всі дуже творчі, ось бабуся почала виготовляти різні брошки, браслети, сережки (за ескізами внучки — ред.), вона мені гачком робила різні речі. Потім мама видивилася в Інтернеті дуже класну ідею щодо подушок. У нас було дуже багато різних тканин, так бабуся почала їх виготовляти, їх стало дуже багато. Друзі, які приходили, то казали, ой така класна подушка, подаруй мені. Це було весело, ми почали дарувати подушки на дні народження, свята. Одного разу бабуся попросила мене намалювати ескіз подушки, ось так ми удвох почали робити разом, вирішили почати продавати, бо бачили, що люди їх хочуть, адже подушки креативні і цікаві. Я почала малювати ескізи й шукати можливості продавати (так, аби було без надмірної націнки), а також займалася сторінками у соцмережах.
Нещодавно ми почали робити покривала з аплікаціями. Зараз також намагаюся робити акцент на подушках із сіна. Дехто ще не чув про таке. Намагаємося донести наше сіно закарпатське, духмяне. Я на собі випробувала, це так класно, ти лягаєш вдень на 15 хвилин на цю подушку, а сіно таке ароматне, хрустить, настільки від цього відновлюєшся, відпочиваєш і отримуєш великий заряд енергії.
Перші замовники
Перші замовники самі мене знайшли — це були друзі, друзі друзів, а потім закрутилося, почали замовляти на Новий Рік, дні народження... Потім зробила сторінки у “Facebook” та “Вконтакте” і так воно потрішки пішло, також допомагали рекламувати друзі з Києва. Відтак усе почалося з друзів/знайомих. Коли вже розкрутилася сторінка у “Facebook”, то подушки почали замовляти люди з різних міст. Багато замовлення було від людей, які хотіли подарувати подушки своїм близьким із Німеччини, Грузії, Нідерландів... В Ужгороді подушки купують у подарунок молодим людям або маленьким діткам. Одна знайома замовила подушку з коником, який тримає різнокольорові кульки, потім вона казала, що цей коник “нянчить” її сина, який полюбляє на ній лежати, роздивлятися ці всі деталі.
Буває, що людина хоче свій варіант подушки, але вона дуже обмежена у часі, бо за день подушку зробити нереально (треба хоча би тиждень, якщо багато замовлень, то до двох тижнів), тому обирає з того, що є.
Сарафанне радіо, соцмережі, ярмарки, медіа
Думаю, що кращої реклами, ніж “бла-бла-бла” (сарафанне радіо — ред.) нема. Вся реклама по-своєму на людей впливає, але краще, ніж коли люди передають із уст в уста, нема. Тим більше, наше місто — місто двох балконів, всі один одного знають. Розходиться і погане, якщо десь провалишся, то це набагато швидше пошириться, ніж щось хороше.
Зараз таке життя, то дуже багато людей дізнаються новини з Facebook, якщо твоя сторінка там активна (постійні оновлення, лайки, шери, коментування), то про вас більше дізнаються люди з інших міст України — це дуже важливо. Якщо вже вирішили цим займатися, то треба якось цю інформацію доносити до людей. Крім того, це все безкоштовно, адже не треба платити гроші за флаєри, шукати людину для їх розповсюдження, не треба вішати банери.
Певний час подушки були у Києві, зараз хочу поїхати до Львова (на момент проведення інтерв’ю — ред.), щоб там домовитися із деякими магазинами. Львів — столиця таких цікавих, креативних речей.
Треба інтенсивно брати участь у різних мистецьких заходах: фестивалях, ярмарках, виставках. Там великі шанси продати свій продукт. Таких подій не так і багато у місті, про них пишуть завжди і всюди (газети, сайти). Якщо тебе сфотографували, ти дав коментар, десь засвітився твій лейбл, то воно вже випливає, люди вже знають, що ти існуєш, ти на слуху. Для старту — це дуже круто. Далі ти вже витрачаєш ресурси на нагадування, вже не потрібно стільки часу і зусиль, достатньо повісити банер у центрі міста. Але, щоб повісити цей банер, то треба і вийти на цей рівень і заробити гроші на цей банер.
Малювати може кожен
Думаю, ескізи може малювати кожен, у кого є бажання і олівець з папером. З подушками так цікаво виходить, що хочеться намалювати таке щось дуже-дуже цікаве, а потім розумієш, що це треба ще вишити, тому малюнок треба спрощувати. Всі ескізи виглядають, як дитячі малюнки або як розмальовка з великими і об’ємними деталями. Малювала у дитинстві, у школі, завжди по життю робила листівки, пап’є-маше, ось зараз воно якось так і вийшло з подушками. Зараз моя діяльність — це якби і не хобі, але будь-яку справу, якщо ти хочеш її розвивати, її треба любити. З іншого боку, це і хобі, яке приносить дохід, але зараз нема можливості відкривати серйозний бізнес.
Мінімальний бюджет і необхідні заощадження
Цією справою почала інтенсивно займатися після того, як звільнилася із роботи. Можливо, можна суміщати хенд мейд і роботу, але це доволі складно і напружено. Були заощадження, це не були гори золота, але вистачало на нитки, тканини. Дуже добре, якщо є збережені гроші, бо з самого початку ще нема особливих заробітків, тому має бути фундамент, завдяки якому ти будеш жити, харчуватися, ходити з друзями на каву. Бо спочатку це все треба розкрутити, донести до людей, має бути постійне просування.
Бюджет потрібен хоча би мінімальний, аби закупити матеріал. Якщо є бажання, то всього іншого треба зовсім не багато. Якщо ти не сходиш на каву три рази, то в тебе буде ось цей мінімум, аби стартувати. Ми часто думаємо, що для того, аби щось розпочати, треба неймовірно великий стартовий капітал, але якщо це стосується хенд мейду, то для втілення свого бажання у життя має бути ось це бажання. Ми думаємо, ось це куплю, тоді почну робити — неправда, ти купиш те, це, ще 154 речі і нічого не почнеш до того часу, допоки не матимеш справжнє бажання.
Треба поглянути, що є під руками. Коли ти відчиняєш свою шафу, то у кожного з нас, особливо у дівчат є речі, які лежать там роками і ми їх не носимо. І ти береш цю річ і починаєш із неї щось робити: брошку, сережки. Нитка з голкою у всіх є. Треба просто почати шити. Для того, щоб розпочати щось робити, не треба йти в салон тканин, закуповувати тканини... Матеріали можна купувати на розпродажах, ринках, якщо потрібні ті ж бусинки, то у бабусь можна таке намисто з такими бусинками за 5 гривень купити!
Ось ти витратила свої дві старі кофтинки на подушки, продала їх, заробила, вже на ці гроші можеш придбати тканину. Ось так, потрішки воно розвивається.
Я не скажу, що з тільки цієї справи я могла би собі дозволити ті речі, які зараз собі дозволяю. Але завжди є якась копійчина, за яку можна собі щось придбати, якось вижити, для стартового етапу це дуже непогано, бо не може все бути одразу, як тільки ти почав щось робити.
Важливі підтримка і постійний рух
Коли починаєш, є важко, головне на цьому етапі це все не кинути. Важко, якщо нема моральної підтримки від рідних, друзів, самому дуже важко це все тягти і розвиватися. Якщо тебе підтримують, ти відчуваєш силу, маєш бажання щось робити особливо, якщо бачиш, що ці речі подобаються. Треба запитувати в інших людей, які мають свій бізнес. Якщо йти-йти-йти, то можна дійти до того, аби відкрити свій магазин і шоуруми у різних містах. Ти у
будь-якому разі розвиваєшся, ти вже робиш не лише подушки, а й покривала, стає більше ось таких гілочок (напрямків), які приносять тобі дохід. Зараз чоловік мене підштовхує виходити на європейський рівень (для початку Польща і Словаччина), на різні різдвяні ярмарки, там і рівень інший, і ціни.
Якщо ж ти перестаєш звертати увагу на справу (мається на увазі, менше приділяєш справі уваги, ніж зазвичай — ред.), яку ти робиш, то це стає дуже помітно і вона починає гаснути-гаснути-гаснути, а потім це треба знов усе розпалювати. У будь-яку справу, яку ти починаєш робити, треба постійно вкладати, працювати. Якщо бачиш, що тебе це вже не цікавить, не хочеш цим займатися, то краще просто це все закрити, ніж залишити, аби було. З цього нічого не буде. У будь-якому разі тут є бонуси — це практика і досвід, які є безцінними.
Неймовірна випічка
Ще я дуже люблю пекти тортики, але теж так само для себе, друзям на день народження, або коли комусь треба когось пригостити. Одного часу жартували, що якщо Оля йде на день народження, то однозначно дістануться подушка і торт.
Перед новорічними святами ми пекли розмальоване, дуже і дуже гарне медове печиво від “Sunny Granny”, ми його рекламували через соцмережі, а також відносили у магазини. Наразі це все на такому стартовому етапі.
Раніше я шукала курси кондитерів, бо мені в кайф прикрашати торти, робити їх неординарними, щось виліплювати, вигадувати, робити фігурки з шоколаду... Думала і кондитерську зробити, але наразі трішки з цим складно, у мене була ідея зробити мега-креативне кафе з роботами закарпатських майстрів, де можна було би випити кави з тістечком/печивом і роздивитися/придбати вироби наших художників.
Про мрії і творчих людей
Коли вчилася, то мріяла, що у мене буде маленький магазинчик в Ужгороді чи студія з роботами закарпатських митців. Насправді, в Ужгороді є дуже-дуже багато молодих креативних людей, які роблять такі неймовірні речі, про них, у принципі, ніхто не чув. Навіть ті, хто працюють в офісі, за його межами вони починають щось творити. Але у нас ще не ціниться хендмейдівська робота. У Європі, якщо це hand made, а не наштамповано, то розуміється, що людина сиділа, витрачала свій час, скрупульозно це все вишивала, намагалася зробити щось приємне, вклала у це душу, енергію...
Коли тобі вже щось треба (якась особлива річ — ред.), ти починаєш шукати через знайомих/друзів, і знаходиш цих людей і залишаєшся враженим, що це вони роблять такі шикарні речі, а ти про них не чув... Як же ж так? Тому у мене була така ідея відрити заклад із роботами наших митців (йдеться або про суто творчу локацію або ж творчу локацію з кондитерською — ред.).
Зазирнути за межі зони комфорту
Стабільність — це добре. Але коли ти щодня прокидаєшся, п’єш каву, йдеш на роботу, ввечері йдеш у паб, потім додому — це не стабільно, це нудно і не цікаво. Все життя проходить повз тебе, не треба лінуватися, а вставати і щось робити. Якщо ти вже боїшся порушити свою стабільність, то ти ж працюєш до 18.00, то зроби щось crazy після 18.00, якось почни цікавитися, шукати більше інформації про те, що тебе цікавить, намагайся кожну вільну хвилину поза роботою приділяти тому, що тобі подобається. Використовуй час, аби щось подивитися, почитати, почати свою справу у відпустці, чи у вихідні. Виділи півдня — і ти вже щось робиш для свого бажання. Можливо, треба поговорити зі своїм другом чи з кимось з родини, хто буде постійно тобі нагадувати, капати на мозок, мовляв, ти хотів політати на повітряній кулі, а ти хотів вже зробити щось своє... Як тобі так капатимуть, то ти сядеш у свій вихідний день і подумаєш, так я ж хотів відкрити свій шоурум з усілякими ляльками, може, я спробую це зробити. Якщо є бажання, підтримка, заощадження, то, може, я би радила кидати ту роботу і спробувати пожити так, як ти бажаєш. Не треба боятися. Якщо ти професіонал у своїй справі, стабільно і добре працюєш у тій чи іншій сфері, то потім тобі не буде складно знайти нову роботу. Треба вийти з нори, з зони комфорту, спочатку буде страшно і не звично, може, щось піде не так, але воно цього варте.
Евеліна Гурницька для ProZak.info
головне фото - видання " Varosh", інші фото - зі сторінки “ Sunny Granny” у Фейсбуці