image

Ласлов Зубанич: Культура — це місток між країнами, яким треба ходити

До цієї розмови підштовхнула новина про реставрацію сцени Закарпатського драмтеатру, яка здійснюється за кошти уряду Угорщини. На фоні ускладнених відносин України з Угорщиною та ряду непорозумінь, спричинених цим напруженням, такий жест з боку сусідньої країни видається трохи дивним. Розібратися з цим допоміг голова Демократичної спілки угорців України Ласлов Зубанич, адже Спілка — серед організаторів проєкту реставрації театральної сцени.

«Караван культури Закарпаття»

— При канцелярії Кабінету Міністрів Угорщини діє Державний секретаріат із національних питань і вони запустили дуже цікавий і потужний проєкт підтримки культурних закладів Закарпаття — «Караван культури Закарпаття», — розповів Ласлов Зубанич. — Суть його полягає в тому, щоб дати можливість угорцям, які живуть за кордоном, подивитися виступи кращих культурно-мистецьких колективів Угорщини у себе вдома. У рамках проєкту було підписано угоди з провідними колективами Угорщини — Національним театром, Угорським державним оперним театром, Будапештським театром оперети та іншими. Угорщина взяла на себе організацію програми та всі витрати, але зіткнулася з тим, що далеко не всі заклади культури Закарпаття готові прийняти угорські колективи і багато де технічні умови не дають можливості реалізувати певні культурні заходи.

Тому два роки тому кабінетом уповноваженого міністра Іштваном Грежею був складений графік технічної реновації будинків культури, сільських клубів. Так відремонтували будинок культури в селі Пийтерфолво, і тепер там уже є можливість дати повноцінний концерт чи виставу. Звичайно, в рамках сільського БК.

Далі, згідно з планом, було село Шаланки, Берегівський театр. Також у планах є будинки культури в селі Дерцен, у селищі Батьово, котрий потребує фінансової допомоги, а також у селі Тийглаш Ужгородського району, де є культурно-мистецькі колективи, але технічне забезпечення залишилося ще з часів Радянського Союзу...

Так і з драмтеатром, — пояснив Ласлов Зубанич, — це найбільша сцена в області, але вона потребує реставрації. Тому уряд Угорщини запропонував свою підтримку в ремонті, аби згодом на цій сцені мали можливість виступити не лише кращі колективи Угорщини, але й закарпатські колективи та гастролери. Сцену в театрі реставрує київська фірма, яка має чималий досвід у такого типу роботах: нещодавно ці майстри були задіяні в реставраційних роботах Київського театру оперети. Ми кожного разу стараємося залучати до таких робіт місцевих майстрів, якщо є такі фахівці на Закарпатті чи Україні, щоб дати їм можливість заробити.

Фонди, відкриті для всіх

Пан Ласлов розповів, що незважаючи на певну напругу між нашими державами, ця програма продовжує працювати. Зараз вивчилося молоде покоління культурних працівників, котрі дуже активно розвивають національний колорит угорської культури, наприклад, шиють народні костюми з допомогою грантів ЄС, або танцювальні чобітки шиє, наприклад, ромська громада на Закарпатті.

— Існує чимало фондів, які готові підтримати культурних діячів, акторів чи колективи серед закордонних угорців. Таким є, наприклад, фонд Шандора Чорія, котрий підтримує народні хори або танцювальні колективи. Грантові кошти виділяються на обладнання або на запис їх виступів, чи на сценічні костюми. Кожного року це досить вагомі частки, і аби їх отримувати, треба підтвердити свою кваліфікацію.

Більшість фондів, котрі допомагають в освіті чи культурі, знаходяться на території Угорщини. Туди можна подавати заявки. Наприклад, Фонд ім. Габора Бетлена, котрий допомагає діаспорі у всьому Карпатському басейні. Раз на рік там оголошуються конкурси по напрямах культури, освіти, преси. Є критерії, котрим мусить відповідати кожен проєкт. Крім того, існує можливість особисто подати в державний секретаріат свою програму, де її оцінять фахівці і самі визначать як, чи якою сумою цю програму підтримати. Це фонди, котрі відкриті для всіх.

Крім того, ще існує кілька спеціалізованих фондів, наприклад, для освіти, при Міністерстві людських ресурсів і культури. На Закарпатті такі фонди не діють, чинність же місцевих угорських фондів — це лише підтримка якоїсь окремої організації чи інституції.

Камінь спотикання і компроміси

— Напружена ситуація між Україною і Угорщиною змінилася?

— Трохи змінилася, так, але основні питання так і не вирішено. Реакція Української сторони під час минулорічних виборів була дуже різкою. В Угорщині такого, відверто, не чекали. Тому запланована на січень робоча зустріч міністрів могла би внести якусь ясність в шляхи вирішення спірних питань. Є домовленість, що робочі групи будуть засідати майже щомісяця. Каменем спотикання є закони України про освіту і про державну мову. Україна тут має свою чітку позицію, що не допустить змін у цих законах. Але в інших державних актах, або в дорожній карті реалізації цих законів ще є вільний простір для пошуку рішення.

Наприклад, закон Про мову передбачає існування закону про захист прав використання мов корінних народів та національні меншини, а цього закону поки що нема. І я цілком упевнений, що в цих законних актах можна знайти позиції для компромісу. Такі ком- проміси потрібні як Україні, так і Угорщині.

Використання української мови для нашої держави дуже принципове, мені здається, що для національних громад вивчення та використання державної мови не є великою проблемою, особливо в містах. Трохи складніше в населених пунктах, де, наприклад, 90 % угорців і 10 % українців та русинів. Плюс — велика проблема у висвітленні цих ситуацій на телебаченні. Знімальні групи з Києва, не розуміючи наших реалій, приїздять і зустрічаються з неохотою і непорозумінням місцевих мешканців, на основі чого роблять хибні висновки про статус мови і тому подібне. Хоча статистика показує ріст якості вивчення української мови в національних школах. Це видно за результатами ЗНО та вступних іспитів у вищі навчальні заклади.

10 років тому в Ніредьгазькому університеті (тоді ще інститут) було випущено двотомний українсько-угорський і угорсько-український академічний словник. Було би дуже добре, аби такі словники потрапили до наших школярів, бо з 2023 року вже має зрости кількість предметів, які викладатимуться українською. Ну і питання кадрів, шкільних програм та інших документів шкільного ділового обігу дуже актуальні.

Угорці в Україні

— Ми упустили час, за останні 5 років угорська громада не створила собі стратегічне бачення себе в рамках України. Хто ми є, які у нас є інституції, як ці інституції далі, в сенсі децентралізації, працюватимуть? Практика показала, що декотрі ОТГ не мають надлишку коштів для фінансування освітніх та культурних закладів і починають їх закривати. Це призводить до того, що випускники наших вишів зустрічаються з проблемою нестачі робочих місць. Також немає середньо-спеціальних закладів, де можна освоїти професію угорською мовою. Вже не маємо закладів (комунальних) для підготовки фахівців бібліотечної, культурної справи і тому подібне. І зараз склалася парадоксальна ситуація — освітні програми, які фінансує угорський уряд, інколи дублюють освітні програми України, замість того, аби їх доповнювати й отримувати потрібних двомовних спеціалістів на місцях.

Закон Про мову з 2023 року дозволить викладати повністю угорською мовою в 6-ти приватних школах-ліцеях угорських релігійних громад Закарпаття і, можливо, в коледжі Берегівського інституту. Всі інші заклади з 5 класу змушені будуть перейти на викладання половини або більшості предметів українською мовою (40—60 %).

Спілка і партія

Демократична спілка угорців України була заснована 5 жовтня 1991 року в Києві. На її основі виникла Демократична партія угорців України, як інструмент для участі у виборах. Треба розмежовувати ці дві структури. Спілка має осередки в 19 областях України і восени ми святкуватимемо 30 річницю створення нашої організації. Засновниками були Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС), Товариство угорців у Києві та Товариство культури Львівських угорців. Головою спілки було обрано Шандора Фодова, голову ТУКЗ.

З 96-го року КМКС тимчасово призупинло своє членство, а в 2002 році ми трохи організаційно «перебудували» Спілку, бо до того вона була свого роду організацією-«парасолькою», куди входили тільки обласні професійні організації або угорські спілки. З 2002 року після змін у Статуті ми створили свої первинні організації в усіх населених пунктах, де мешкають угорці (це стосується тільки Закарпаття). На їх базі створили районні організації.

Зараз ми крім Закарпаття маємо відокремлені структурні підрозділи по всіх куточках України, члени яких по-різному бачать ту чи іншу проблему. І так, з цих думок або позицій ми можемо скласти більш-менш реальну картину. Зазвичай це ускладнює нашу роботу, але ми ніколи не відмежовуємося від того, що ми тут живемо в Україні, і є учасниками всіх процесів. У наших рядах дуже багато різних людей, тому є різні думки, різні підходи.

Партія була створена в 2005 році і ми вже були учасниками виборів і до Верховної Ради України, і є учасниками виборів до обласної та інших рад, які є на Закарпатті. На минулих виборах — у жовтні 2020 року — від нашої партії було висунуто 218 кандидатів (більшість це партійні списки, у громадах, де понад 10 тис. виборців). По Ужгороду ми висували 31 кандидата в депутати. З усіх 218 наших кандидатів до рад пройшли, на жаль, тільки 23 — це Берегівська районна рада, Берегівська міська територіальна громада, маємо також депутатів у Чопській міській раді, у Великодобронській, Косоньській, Пийтерфолвівській, Великоберезькій сільських радах і у Вилоцькій селищній раді.

Ми порахували, що якщо взяти територію, на якій ми висували депутатів, і взяти 7 партій, які отримали «мандати» на цих виборах, то ми серед них є четвертими за кількістю депутатів. Перед нами лише «Слуга народу», «Рідне Закарпаття», КМКС, а ми четверті! За нами ідуть Команда Андрія Балоги, «За майбутнє», «Європейська солідарність». Тобто, вересень—жовтень минулого року на мене справив дуже позитивне враження. Ми запустили багато цікавих проєктів, знайшли кілька цікавих ідей і познайомилися з хорошими людьми, яких задіюватимемо в будівництві нашої громадської організації.

...На нас часто дивляться, як на марсіян: ніби ви й угорці, але ми з вами не маємо жодних конфліктів... Ви на різні провокації не йдете, а шукаєте компромісів. Та й спілкуватися з вами приємно — щось тут не те... (Посміхається). Угорці дійсно не конфліктні і завжди готові до діалогу. Моя думка, що ми повинні час від часу поглядати і в бік Києва. По-друге, вивчати українське законодавство і шукати нішу, де ми можемо пригодитися і де би нам було комфортно брати участь у законотворчих, політичних, соціальних процесах, у житті країни. І якщо все це працюватиме правильно, то ми в окремих випадках зможемо сказати Угорщині: «Цим і цим ми забезпечені, а ось тут можете допомогти».

Ми часто чуємо, що культура — це місток між країнами. Так, місток має бути, але по ньому треба і ходити. І ходити в обидва боки. Бо виходить, що це як Загоньський міст, який весь час треба ремонтувати, але пішки по ньому пройти не можна, а тільки автомобілем.

Розмовляла Зоряна Попович

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com