Немеш і партнери
image

Конституції України 21 рік

Із історії прийняття Конституції України.

Нині все частіше ЗМІ живляться інформацією: Чи потрібно змінювати Конституцію України? Якими будуть напрямки конституційної реформи?

Як можна ухвалити Конституцію України у новій редакції?

На перший погляд, потрібно, але зміни не вирішать проблеми країни. Зараз ці зміни не будуть виконуватися, як і не виконується нині Конституція загалом. Чому? Проблема у відсутності сильного громадського поля. Процес розробки і прийняття нового Основного Закону України має забезпечити її ухвалення таким чином, щоб Конституція України:

1) була документом сильним і авторитетним з точки зору дотримання принципів верховенства законів та панування права;

2) назавжди зняла напруження між президентською та виконавчою гілками влади;

3) закріпила чітку систему прямого народовладдя, місцевого самоврядування, конституційного контролю й судової гарантії прав і свобод людини;

4) унеможливлювала конституційну кризу шляхом посилення механізмів виконання її норм;

5) передбачала прозорі правила для політиків та громадський контроль за ними.

Конституція України потребує змін, адаптації до вимог часу та стремлінню до європейських структур. Має бути написана нова Конституція України, ухвалена за механізмом укладання «суспільного договору».

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року слугувала основою для нової Конституції України. За два місяці до прийняття Акта проголошення незалежності України (24. 08. 1991 р.) Верховна Рада УРСР схвалила Концепцію нової Конституції України (Постанова від 19. 06. 1991 р.). Під час конституційного процесу 1991–1996 рр. основна політична боротьба точилася навколо проблеми розподілу владних повноважень. Апогеєм цієї боротьби стало підписання 8. 06. 1995 р. Конституційного Договору між парламентом України (О. О. Мороз) і Президентом України (Л. Д. Кучма). Надалі вироблення нової Конституції України підпорядковувалося прагненню Президента Леоніда Кучми закріпити в ній ідеї Конституційного Договору, а не Концепції нової Конституції України.

Без имени

19. 06. 1995 р. було утворено Робочу групу Конституційної комісії (Кучма-Мороз) у складі десяти членів – провідних вчених-правознавців (В. Авер’янов, Ф. Бурчак, А. Заєць, М. Козюбра, В. Копєйчиков, А. Корєєв, В. Погорілко, П. Мартиненко, М. Пухтинський, В. Шаповал), яка підготувала на 15. 11. 1995 р. нову редакцію проекту Конституції України. Президентський варіант проекту був схвалений Конституційною комісією 11. 03. 1996 р. та 20. 03. 1996 р. офіційно внесений на розгляд парламенту України. Тимчасову перемогу здобула Адміністрація Президента в особі Леоніда Кучми. А що далі? А далі крутіше: 5. 05. 1996 р. Верховна Рада України створила Тимчасову спеціальну комісію з правами головної для доопрацювання проекту Конституції України (голова – Михайло Сирота), а вже 17. 05. 1996 р. ця Комісія офіційно внесла на розгляду парламенту доопрацьований проект Конституції України. Тимчасову перемогу здобув парламент України в особі Олександра Мороза.

У червні 1996 р. політичне протистояння навколо прийняття нового Основного Закону набуло особливої гостроти. 4 червня 1996 р. 258 народних депутатів проголосували за прийняття проекту Конституції в першому читанні. Друге читання проекту, до якого надійшло понад п’ять тисяч пропозицій та зауважень, було найдраматичнішою подією в її прийнятті. Президент України Леонід Кучма 26 червня 1996 р. видав указ про винесення проекту Конституції України на всеукраїнський референдум, який припадав на 25. 09. 1996 р. До речі, цей день припадав не на неділю як день проведення всеукраїнського референдуму за Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991), а на середу. Гадаю, що не слід роз’яснювати неправовий хід тогочасного Президента України. Тим більше, що глава держави у своєму указі запропонував на всенародне затвердження проект Основного Закону, підготовлений Робочою групою до 11. 03. 1996 р. (варіант президентської моделі республіки). У ситуації, що склалася, Верховна Рада України приймає рішення працювати у режимі одного засідання доти, поки робота над проектом Конституції не буде завершена. Остаточне прийняття Конституції зайняло 23 години часу без перерви (включаючи т.зв. «конституційну ніч»). Цих 23 години треба було вистояти за трибуною Михайлові Сироті. 28 червня 1996 р., за кілька хвилин до історичного моменту прийняття Основного Закону, в залі з’явився Леонід Кучма, котрий вибачився перед нардепами за те, що не зовсім коректно стимулював конституційний процес. Спікер Олександр Мороз, як досвідчений майстер слова, подякував Леоніду Кучмі за «його оригінальну участь у конституційному процесі». Історичний момент настав 28. 06. 1996 року о 9 годині 18 хвилин, коли парламент України на 5-й сесії 2-го скликання 315 голосами «за» (при 36 – «проти», 12 – «утримались» та 30 – «не голосували», всього 393) прийняв Конституцію України. Це була перемога. На пам’ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято – День Конституції України.

Без имени

Із прийняттям Конституції України втратили чинність Конституція (Основний Закон) України від 20. 04. 1978 р. із наступними змінами та доповненнями та Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8. 06. 1995 р. Відтак було усунуто колізію законів на конституційному рівні, звільнено «правове поле» для забезпечення дії нової Конституції України. Остання істотно змінювала конституційне регулювання суспільних відносин в Україні, визначила стратегічні напрямки розвитку й удосконалення законодавства та закріпила президентсько-парламентську модель республіканської форми правління.

Значення Конституції України 1996 року

Історико-політичне значення прийняття Основного Закону України для розвитку державотворчих процесів полягало в тому, що Конституція України:1) стала важливим етапом утвердження української державності, розбудови демократичної, правової держави, що означає поступовий перехід до конституційного демократизму, регулювання всіх сфер життя в Україні лише на основі права; 2) закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність; 3) стала правовою гарантією незалежності, знаряддям реформаторської розбудови держави, а також важливим кроком вперед у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина в Україні; 4) закріпила конституційні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України; 5) закріпила нові засади для утвердження стабільності в країні, морально-психологічної єдності народу, піднесення його культури та духовності; 6) утворила передумови для того, щоб подальший розвиток та функціонування держави й суспільства не залежали від політичної коньюктури окремих політичних партій чи окремих діячів; 7) підвищила міжнародний авторитет України на світовій арені; 8) утвердила у свідомості народу України ідею власної державності.

А що було далі?

16. 04. 2000 р. в Україні відбувся перший всеукраїнський референдум за народною ініціативою. На референдумі громадяни України висловилися: 1) за розширення повноважень Президента України («за» 84,69 %); 2) за обмеження депутатської недоторканності («за» 89 %); 3) за зменшення загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 («за» 89,91 %); 4) за формування двопалатного парламенту в Україні («за» 81,68 %). До проведення референдуму в Україні перебувала делегація Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка була проти його проведення. Та й результати цього референдуму не були імплементовані до Конституції України парламентом України із цілком зрозумілих причин, а отже, потрапили до «конституційного архіву» історії нашої держави.

Під час Помаранчевої революції (22. 11. – 8. 12. 2004 р.) Верховна Рада Україна 8. 12. 2004 р. прийняла перший Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222, норми якого набули чинності 1. 01. 2006 р. Зміни, по суті, закріпили парламентсько-президентську модель республіканської форми державного правління. Норми змін до Конституції України від 8. 12. 2004 р. діяли до 30. 09. 2010 р. Чому? Конституційний Суд України прийняв т. зв. «Рішення 30 вересня» про визнання Закону № 2222 неконституційним «через порушення конституційної процедури його розгляду і прийняття». Головним аргументом було те, що парламент України перевищив свої повноваження, закріплені у статті 159 Конституції України, оскільки він не може змінити Основний Закон без висновку Конституційного Суду України. Це було справді так. Отже, на підставі позиції Конституційного Суду, висловленій в рішенні від 30. 09. 2010 р., було відновлено дію Конституції України 28. 06. 1996 р. А це означає, що відбувся миттєвий перехід нашої держави від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської моделі республіканської форми державного правління.

Без имени

Революція Гідності (21. 11. 2013 – 20. 02. 2014) також завершилася прийняттям парламентом України постанови «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV. 1 березня 2014 року Закон України № 742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента Турчинова О. В. та набув чинності 2 березня 2014 року. Таким чином, в Україні відбувся перехід нашої держави від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі республіканської форми державного правління.

Окремі проблеми функціонування Конституції

Проблема перша.У статті 1 Конституції України міститься імперативна норма: «Україна є правовою державою». На жаль, в ній немає визначення правової держави.

Проблема друга. У Конституції України фактично не згадується про принцип законності, без якого годі й говорити про правову державу. А принцип верховенства закону замінений принципом верховенства права. Така трансформація не на користь побудови правової держави. Принцип верховенства права має значення переважно в сфері законодавчої діяльності, де повинен застосовуватися з метою запобігання прийняттю неправових законів. Під час виконання прийнятих законів визначальним має бути принцип верховенства Конституції й Закону (принцип законності). З огляду на це, до Конституції слід включити обидва принципи – і верховенства права, і верховенства закону, бо саме закон є формою життя й дії права.

Проблема третя. Доцільно було б закріпити у спеціальному розділі Конституції юридичний статус контрольно-наглядових органів (Рахункова палати, Уповноважений з прав людини тощо).

Проблема четверта. У Конституції України фрагментарно й безсистемно регулюється питання власності, недостатньо чітко виписані форми власності й механізми їх забезпечення. Це призвело до суперечностей Конституції з чинним законодавством у цій сфері.

Проблема п’ята.З усіх точок зору вбачається доцільним запровадити практику введення в дію Конституції та змін до неї шляхом ухвалення відповідного окремого конституційного закону.

Чи потрібна конституційна реформа?

Відповідь однозначна, що так. Необхідність конституційно-правової модернізації Конституції України (конституційної реформи) випливає із об’єктивних причин. Наприклад, ряд конституційних положень, починаючи з 1996 року, були спотворені при застосуванні відповідних норм, а їх неточності використовувалися суб’єктами державно-політичних відносин для того, щоб привласнити собі якомога більше повноважень й уникнути відповідальності, інші порушувалися та ігнорувалися владними суб’єктами. Під час можливого проведення конституційної реформи слід ідентифікувати всі проблеми застосування Конституції України та встановити надійні гарантії, які запобігали б зловживанню конституційних норм державно-владними суб’єктами у майбутньому.

Висновки

1. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року було найважливішим кроком у створенні базових конституційних засад і принципів утвердження політико-правового механізму існування суверенної Української держави.

2. Конституцію України від 1996 року називають Конституцією перехідного періоду – періоду збереження держави й проведення на цивілізаційних засадах формування громадянського суспільства та творення державності.

3. Особливості державного будівництва за роки незалежності, нагромаджені у цій сфері проблеми стали головною підставою модернізації України та підготовки й проведення конституційно-правової реформи.

4. Український народ сприйме конституційну реформу достойно тільки тоді, коли у модернізованому Основному Законі будуть закріплені положення, побудовані на європейських цінностях, на принципах панування права та верховенства закону, соціальної справедливості, свободи, демократії з гарантіями прав і свобод людини і громадянина.

Федір Брецко, вчитель історії та правознавства, вчитель-методист Класичної гімназії Ужгородської міської ради

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com