Що робити, коли закривають школу у вашому селі, - юридичні поради для закарпатців

Проблема закриття шкіл гостро постає у маленьких селах Закарпатської області, де у школах ледь-ледь набирають мінімально необхідну кількість учнів (5 дітей), щоб сформувати клас. Найбільше таких малокомплектних шкіл згідно з відомостями, опублікованими на  сайті Департаменту освіти і науки Закарпатської ОДА знаходяться у гірських чи віддалених від райцентру селах Великоберезнянського, Міжгірського, Перечинського, Ужгородського, Хустського районів.

Сьогодні закриття шкіл обґрунтовують освітньою реформою, необхідністю економії коштів та нібито низькою якістю освіти у малокомплектних школах. Щодо останнього, варто запитати будь-якого вчителя, коли йому краще донести відповідні знання до кожного учня, знайти до них індивідуальний підхід: якщо у класі п’ять учнів чи двадцять п’ять?

Нема школи – нема села, - кажуть у народі. Як не прикро констатувати, інфраструктура типового українського села в більшості випадків складається з сільської ради, фельдшерсько-акушерського пункту (якщо його ще не закрили), старенької (часто занедбаної та неопалюваної) будівлі під назвою «Клуб» і, власне, школи. При цьому остання відіграє в селі роль чи не єдиного культурно-просвітницького осередку, своєрідного рушія розвитку населеного пункту (принаймні в контексті освіченості). У зв’язку із запланованою в країні адміністративно-територіальною реформою, яка передбачає об’єднання громад, значна частина сіл Закарпаття може залишитися без сільрад. До прикладу, 32 населені пункти Великоберезнянського району планують об’єднати всього лише у 3 громади. Відтак, якщо забрати у села сільраду, а потім ще й закрити школу, які перспективи розвитку у такого села? Відповідь для більшості пересічних громадян теж очевидна. Але не для чиновників…

Нещодавно в інтерв’ю інтернет-виданню «Українська правда» заступник міністра освіти і науки Інна Совсун зазначила, що вже під час цих літніх канікул розпочнеться процес закриття малокомплектних шкіл, але зараз він буде не масовим. За словами Інни Совсун, «весь процес закриття малокомплектних шкіл триватиме кілька років. Це неможливо одразу передбачити і чітко сказати, коли буде і як. Зараз у нас більше половини шкіл – це школи в сільській місцевості. Загалом по країні третина шкіл – це школи з наповнюваністю класів менше 5 дітей».

«МВФ вимагав, щоб ми прописали в законопроекті, що в класі в базовій профільній школі має бути мінімум 20 чоловік. Ми категорично не погоджувалися, інакше позакривали б більше половини шкіл. Попри те, що у нас справді дуже дрібні класи у порівнянні навіть з європейськими показниками», - зазначила заступник міністра. Відтак у проекті закону про освіту заклали норму, відповідно до якої у класі мають навчатися не менше 10 учнів (сьогодні достатньо п’ятьох). Наскільки швидко український парламент розгляне та ухвалить цей закон, спрогнозувати важко. Разом з тим до місцевих виборів навряд чи якась політична сила наважиться взяти на себе відповідальність за рішення, яке не просто негативно вплине на її рейтинг, але й здатне спровокувати соціальний бунт.

З іншого боку, депутати Верховної Ради України неодноразово виступали із законодавчою ініціативою дозволити школам відкривати класи з трьома учнями. Крім того, у Верховній Раді зареєстровано проект постанови про встановлення мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форм власності. Проект підтримано профільним парламентським комітетом з питань науки і освіти.

У свою чергу заступник міністра освіти і науки переконує, що проектом закону про освіту передбачено механізм можливості залишення малокомплектної школи, якщо громада бере на себе частину її фінансування. Але було б сказано (чи написано), та чи буде зроблено? Та й чи буде зацікавленим центр громади, яка складатиметься з більш ніж десятка населених пунктів, утримувати школу у віддаленому селі?

Тому селянам (насамперед батькам, чиї діти ходять чи скоро підуть до школи) варто готуватися до будь-якого розвитку подій, і бути обізнаними, як відстояти свою школу законними методами.

Що робити, якщо закривають школу у вашому селі?

Перший законний метод відстояти школу – це вимагати дотримання належної процедури погодження громадськістю рішення щодо скорочення навчальних закладів.

Варто почати з того, що до 1 січня 2015 року діяла норма, відповідно до якої реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, допускалася лише за згодою територіальних громад (абзац другий частини шостої статті 11 Закону «Про загальну середню освіту»). Однак в ході прийняття Закону «Про державний бюджет на 2015 рік» та пов’язаних з ним законів цю норму прибрали. Відтак сьогодні відповідно до ч. 6 статті 11 Закону «Про загальну середню освіту» реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників). Як правило, сільські школи відносяться до відання районних рад. Тому рішення останніх і буде вирішальним. При цьому формально відповідно до законодавства про освіту для закриття школи тепер не вимагається згода територіальної громади. Але це аж ніяк не означає, що громада має мовчати, а її інтереси не мають бути враховані.

Перш за все, постановою Кабінету Міністрів від 03.11.2010 р. № 996 затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - Порядок). Цей порядок відповідно до п.5 постанови поширюється також на органи місцевого самоврядування, які згідно з положеннями пункту 3 Порядку мають проводити консультації з громадськістю з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку свого регіону, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Крім того відповідно до п.12 Порядку в обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян.

Скорочення мережі загальноосвітніх закладів безперечно належить до питань соціально-економічного розвитку, а також реалізації прав і свобод громадян (насамперед у контексті забезпечення належного доступу до загальної середньої освіти, яка відповідно до статті 53 Конституції є обов’язковою, а, отже, держава та органи місцевого самоврядування не можуть створювати перешкоди у реалізації права на освіту). Таким чином, рішення про закриття школи не може прийматися без проведення відповідних консультацій з громадськістю та без врахування інтересів громади відповідного населеного пункту. Процедура проведення таких консультацій чітко регулюється згаданим Порядком і передбачає опублікування відповідного документу на сайті органу, що планує його видати. Відповідно до ч.3 статті 15 Закону «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. При цьому строк проведення консультацій з громадськістю повинен становити не менше 15 днів.

Порушення порядку проведення консультацій з громадськістю та прийняття рішення про закриття школи без врахування інтересів громади відповідного населеного пункту може тягнути за собою кримінальну відповідальність для осіб, відповідальних за прийняття таких рішень (начальника відділу освіти, голови місцевої ради тощо). На жаль, чинне кримінальне законодавство не передбачає спеціальної відповідальності за незаконне скорочення мережі закладів загальної середньої освіти. Хоча така відповідальність передбачена за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я (ч.2 ст.184 КК). Однак незаконне закриття школи можна кваліфікувати як традиційний склад злочину – зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

Таким чином, доля рішення про закриття школи залежить виключно від того чи може громада згуртуватися та відстояти свої інтереси, зокрема:

1) розгорнути відповідну інформаційну кампанію та довести, що школа аж ніяк не гальмує розвиток села і витрати на її утримання не є зайвою статтею видатків місцевого бюджету;

2) вимагати від органів місцевої влади провести консультації з громадськістю щодо прийняття рішення про закриття школи;

3) звернутися до правоохоронних органів тощо.

Ще одним методом збереження школи є відстоювання трудових прав вчителів та інших працівників школи.

Перш за все слід відзначити, що закриття школи, як правило, юридично оформлюється не як ліквідація навчального закладу, а як його реорганізація - форма припинення діяльності навчального закладу як юридичної особи, під час якої навчальний заклад припиняється, але всі його права й обов’язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи (тобто до іншої школи). Зокрема таким способом на Закарпатті було припинено діяльність Закарпатського державного університету, який був реорганізований шляхом приєднання до Ужгородського національного університету. У випадку реорганізації дія трудових договорів не припиняється, а навпаки продовжується (стаття 36 Кодексу законів про працю). Тобто вчителі та інші працівники школи у випадку її реорганізації мають бути переведені на інше місце роботи. У такому разі діють положення статті статті 32 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП), відповідно до якої працівники повинні бути попереджені про зміни в організації виробництва і праці не пізніше, ніж за два місяці.

Разом з тим, в більшості випадків при реорганізації навчальних закладів відбувається скорочення чисельності або штату працівників. За таких обставин слід застосовувати положення пункту 4.2.2. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011–2015 роки, якою встановлено, що рішення про реорганізацію, що призводить до скорочення чисельності або штату працівників, має бути узгодженим з відповідними профспілковими органами, не пізніше ніж за 3 місяці до намічених дій з економічним обґрунтуванням та заходами забезпечення зайнятості працівників, що вивільняються. Тримісячний період повинен бути використаний для вжиття заходів, спрямованих на зниження рівня скорочення чисельності працівників.

Якщо школу не реорганізовують, а ліквідовують з наступним звільненням працівників, то в такому разі слід керуватися статтею 49-2 КЗпП, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, без дотримання перелічених вище вимог трудового законодавства щодо строків попередження працівників про їх звільнення або переведення на інше місце роботи анонсоване заступником міністра закриття малокомплектних шкіл ще під час цих літніх канікул буде незаконним!

Крім того варто не забувати, що будь-які рішення про звільнення працівників чи переведення їх на нове місце роботи у зв’язку з реорганізацією (у разі якщо реорганізація супроводжується скороченням штату працівників) має бути погоджене роботодавцем з виборним органом первинної профспілкової організації. Також частиною 3 статті 22 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень.

Таким чином, правильно вибудувана трудовим колективом та профспілкою лінія захисту своїх законних трудових прав може заблокувати рішення про закриття школи, навіть якщо таке рішення було прийняте у передбаченому законом порядку, але при цьому було порушено трудове законодавство та трудові права працівників школи.

 

Віталій Дацюк, кандидат юридичних наук для ProZak.info