Немеш і партнери

Усиновлювачі як законні представники у цивільному процесі

У даній статті автор розглядає питання специфіки участі усиновлювачів у якості законних представників у цивільному судочинстві. Автор приходить до висновку, що особливість їхньої участі у справі не відрізняється від участі у справі батьків у якості законних представників, окрім випадку оформлення повноваження для вступу у цивільний процес

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Питання участі усиновлювачів у якості законного представника в цивільному судочинстві не було предметом окремого дослідження, оскільки їх матеріально-правовий статус прирівнюється до статусу батьків за нормами сімейного законодавства України, а тому фактично вони розглядалися у контексті аналізу батьків в якості тих представників, що можуть захищати права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх дітей.

Разом з тим, участь усиновлювачів у цивільній справі має певну специфіку, як пов’язана з оформлення повноважень на вступ до цивільної справи і саме на цьому автор хотів би зупинитися більш детально, оскільки дана проблема не отримала свого вирішення у цивільному процесуальному законодавстві України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями захисту в судовому порядку прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб займалося багато вчених, оскільки ювенальна юстиція, яка показує проблемні аспекти захисту прав та інтересів дітей наразі є актуальним напрямком наукових досліджень. Серед вчених України, що займалися вирішенням даного питання можна вказати на фундаментальну працю Н. М. Крестовської, що зхистила докторську дисертацію “Ювенальне право України: генезис та сучасний стан” [1], а також Л. А. Кондтрат’єву, яка також захистила кандидатську дисертацію, що присвячена судовому захисту прав та інтересів неповнолітніх осіб [2].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є визначення особливості участі усиновлювачів у цивільному судочинстві у якості законних представників малолітніх та неповнолітніх осіб, що беруть участь у справі в якості сторін та третіх осіб.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Робота судового представника має настільки важливе значення не тільки для представлюваної особи, але і для суду (професійний представник полегшує роботу судді у розгляді справи у зв’язку з кваліфікованими процесуальними діями, а законний представник необхідний для розгляду цивільної справи, оскільки без нього справу розглядати не можливо), що процесуальне законодавство висуває ряд вимог до такого учасника цивільного процесу, окреслюючи таким чином, які суб’єкти можуть виконувати у суді роль судового, у тому числі й законного представника.

Вказані вимоги можна поділити на загальні та спеціальні. Так, до загальних вимог, які висуваються цивільним процесуальним законодавством до судових представників є те, що судовими представниками можуть бути виключно фізичні особи, що досягли вісімнадцяти річного віку, які мають цивільну процесуальну дієздатність та належним чином посвідченні повноваження на здійснення представництва у суді (ч. 1 ст. 40 ЦПК України). У той час як спеціальні вимоги конкретизуються положеннями матеріального, а не процесуального законодавства, оскільки вони залежать від того хто саме з суб’єктів виступає у якості законного представника, де ст. 39 ЦПК України називає батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, виконавців заповіту та інших осіб, визначених законом. В цьому контексті, Я. П. Зейкан, коментуючи ст. 39 ЦПК України, яка стосується законних представників прямо зазначав: “…норми коментованої статті безпосередньо пов’язані з нормами матеріального права, які зазначені у Цивільному та Сімейному кодексах”[3, с. 71].

З метою чіткого усвідомлення ролі законних представників у цивільних справах у теорії цивільного процесу слід дати системний аналіз тих осіб, які можуть виступати законними представниками у цивільному судочинстві, деталізуючи щодо кожного із них загальні вимоги та виділяючи їх спеціальні вимоги, які обумовлені тими матеріально-правовими фактами, що привели до виникнення відносин законного представництва до порушення цивільної справи.

Ось чому, на нашу думку, варто розглянути специфіку участі усиновлювачів у якості законних представників у цивільному судочинстві, так як це дасть змогу побачити вирішення питання під таким кутом зору, який випливає з самого факту усиновлення дитини.

Щороку в Україні виявляють значну частину дітей, які опиняються поза сімейним оточенням. Зокрема, за перший квартал 2010 року загальна маса таких дітей становила 0.06% відносно загальної кількості дитячого населення в Україні [4]. Загальна кількість усиновлених дітей в Україні у 2010 році становить 3449 осіб, із них громадянами України було усиновлено 2247 діточок [5]. У тому випадку, якщо права та інтереси даних дітей будуть порушені, то можливістю їх захищати у суді наділяються усиновителі.

Процесуальний статус усиновлювача у якості законного представника нічим не відрізняється від процесуального статусу батьків, що виступають законними представниками, оскільки згідно ч. 4 ст. 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Разом з тим є певна специфіка участі усиновителя в якості законного представника дитини у процес розгляду цивільної справи, що й обумовлює необхідність розгляду матеріалу щодо нього окремо.

У більшості випадків коли проводиться усиновлення дитини, як правило, усиновлювачів бажають щоби їх було записано батьком або матір’ю усиновленого, було змінено прізвище усиновленого, його ім’я та по-батькові, інколи дати та місця народження. Саме у такому разі має бути видано повторне Свідоцтво про народження дитини [6, с. 419] і в тому разі, коли усиновлювачі захочуть здійснити представництво інтересів усиновленої дитини у суді вони подають у якості підтверджуючого документу Свідоцтво про народження дитини. Аналогічний документ подають як вище вже було сказано подають і батьки у якості законних представників дитини. Попереднє Свідоцтво про народження дитини, яка усиновлена при видачі їй нового Свідоцтва анулюють (ст. 233 СК України).

Проте бувають випадки, коли усиновлювачі не захочуть зберігати таємницю усиновлення дитини (наприклад, сама дитина є дорослою і чудово усвідомлює сам факт усиновлення) у такому разі за бажанням усиновлювачів їм може бути видано на підставі рішення суду про усиновлення Свідоцтво про усиновлення, що підтверджує виникнення правовідносин внаслідок усиновлення[6, с. 403].

Згідно Правил заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні “уразі видачі свідоцтва про усиновлення на підставі рішення суду відмітка про його видачу робиться в актовому записі про народження, до якого вносились відповідні зміни” (п. 6) [7].

Але слід вказати, що видача Свідоцтва про усиновлення не є обов’язковою, а проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану тільки на підставі бажання усиновлювача (ч. 2 ст. 225 СК України).

Отже, виходить, що у випадку збереження у дії попереднього Свідоцтва про народження дитини, яку усиновили, де записані у якості батька та матері особи, які не є усиновлювачами даним документом буде накладно підтверджувати повноваження усиновлювачів у цивільній справі в якості законних представників. Справа у тому, що серед документів які підтверджують повноваження законних представників у п. 3 ч. 1 ст. 42 ЦПК України вказано такі документи як “свідоцтво про народження дитини, рішення про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна”.

В Російській Федерації вище вказана проблема чітко розмежовується нормами матеріального законодавства та узагальнюється нормами цивільного процесуального законодавства. Зокрема, якщо усиновлювач не був записаний в актовій книзі реєстрації народжень у якості батька, то суду подається свідоцтво про державну реєстрацію акта усиновлення (ст. 125 СК РФ). А якщо за проханням усиновителя суд прийняв рішення про запис усиновлювача у якості батька дитини (ст. 136 СК РФ), то до суду подається свідоцтво про народження дитини [8].

З метою уникнення в усиновлювачів на практиці проблем, що пов’язані із підтвердженням своїх повноважень у якості законних представників у тому випадку, коли вони не мають видане нове Свідоцтво про народження дитини, де у якості батьків усиновленої дитини будуть фігурувати вже самі усиновлювачів, вважаємо за потрібне зробити доповнення до п. 3 ч. 1 ст. 42 ЦПК України та розширити перелік документів, які будуть підтверджувати повноваження усиновлювачів як законних представників.

Оскільки видача Свідоцтва про усиновлення не є обов’язковою і проводиться за бажанням усиновителя, а також з врахуванням того, що саме рішення суду про усиновлення, яке набрало законного сили встановлює факт усиновлення (ч. 1 ст. 225 СК України) слід у якості документу, що підтверджує повноваження усиновителя при відсутності у нього бажання зберегти таємницю усиновлення вказати рішення суду про усиновлення. Саме тому, п. 3 ч. 1 ст. 42 ЦПК України варто доповнити словами такого змісту: “…рішення суду про усиновлення”. Це, на нашу думку, приведе до усунення проблемного моменту вступу у справу усиновлювача у якості законного представника, який вирішив не зберігати таємницю усиновлення.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, процесуально-правовий статус усиновлювача у якості законного представника, який бере участь у розгляді та вирішенні цивільної справи тотожний процесуально-правовому статусу батьків, що також є законними представниками дітей. Разом з тим, особливість вступу усиновлювачів у цивільну справу пов’язується з оформленням ними своїх повноважень на ведення справи у суді

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com