"Він ярко жив, сидів у барі в хлам, з чотирма дівчатами на колінах, бив свої Ferrari".

Футболіст ФК "Минай" Михайло Кополовець здобув відомість не лише на футбольному полі. Закарпатець має талан - його фрази стають перлами і переходять у розряд крилатих. Сайт football24.ua зібрав найепічніші цитати екс-гравця "Карпат" та "Говерли", які він озвучив останніми роками у численних інтерв'ю.

Чому мене люблять? Напевно тому, що я – простий хлопець із Закарпаття. Завжди говорю, те що думаю. Часто до мене підходять навіть на вулиці поговорити, мовляв, Міша, от ти найбільш доступний футболіст, поясни нам, чому команда так грає.

Я виходив злий на всьо, мене труханило, я вже не думав про гроші – фінал Кубку пролетів. А він мене ще запитує: "Може вам до церкви сходити?". І я такий – а йо! І понеслась. А ми реально перед каждою ігрою ходили до церкви. За що нас Бог тоді наказував? Нас дурили в команді. Там завжди був обман.

Травив Лукаса Переса Мартінеса в "Карпатах". Сказав йому – досить брити ноги, мужики не бриють. Ледь відросли ноги, він за бривуна брався. Кажу йому: в нас в Україні бриють ноги тільки геї.

Я боюся виходити, тому що у нас вболівальники ("Карпат" – "Футбол 24") зараз дуже злі. Якби були якісь підвали, то ми бігли б зі стадіону, як щурі. Дуже не хочеться потрапляти їм на очі. Я вже місяць вдома сиджу і нікуди не виходжу, щоб мене ніхто не бачив. Не можу людям в очі дивитися, тому що такі ігри... Ніколи в житті такого сорому не було – там два (пропущені м'ячі, – "Футбол 24"), там чотири, там три. Дуже важко.

Найбільший штраф був 50 тисяч гривень. Штрафували за інтерв'ю пару раз. Можна було нову "Октавію" якусь купити.

Пам’ятаю, коли мене десь на полі хтось вдарить (я такий малий огризок метровий), то Тубіч чи Мілошевіч уже летіли і стрибали з двох ніг. Мене вдарили, а на іншій частині поля наші захисники вже "закатали" нападника.

Був у нас Габовда. Йому Йовічевіч наголошував: "Юра, давай-давай. Все прекрасно, ми – команда". Через тиждень Юри немає в команді. Він говорив "ми – колектив, ла-ла-ла" – і ще когось нема в команді. Люди зрозуміли, що ці слова – нічого не означають. Що ці всі вигуки "хто ми?!" – це фігня.

Чанцев – тренер "Карпат". Про що далі говорити? Люди не розуміють, хто тренер. Тренери самі не розуміють, що вони тренери. Хіба Безуб’як почувався головним тренером? Ніколи. Сидів, підібгавши хвіст. Його викликали: "Іди сюди! Те не так, се не так".

Дячук-Ставицький? Він мені не подобався. Це пенсіонер 100-річний. Який футбол? Треба йти додому садити огірки-помідори.

Хачеріді – з лицем дитини, переляканий двометровий дядя. Як кошеня. Його возили, як п’яного після бару. Він мене просто вбив. Двометровий чудак програє позицію і з-під нього забивають. Це тобі не чемпіонат України.

Північноірландці перемогли – я з них нікого не знаю, вперше бачив – завдяки чому? Дисципліна б’є клас. Бажання! Очі! А наші – "полупокери" – не пропітніли навіть.

Мені подобається Кучер як футболіст. Подобається! Шикарний футболіст, нє? Да, він весь такий кривий, косий бігає. Але він віддається на полі.

Я поважаю Мілевського. Так, він протринькав свої гроші, талант, але це фігура у футболі. Він ярко жив, сидів у барі в хлам, з чотирма дівчатами на колінах, бив свої Ferrari на кожному куті. Ясна справа, що до нього завжди буде багато уваги.

Коли я приїхав у Рудольштадт вперше, мене зустріли, провели екскурсію по місту, показали пам’ятки культури, спортивний комплекс. І це команда Оберліги, друзі! Я собі можу хіба уявити, що робили з Рібері чи Роббеном, які приїхали в "Баварію", – їх напевно облизували.

У Німеччині я провів практично два роки. Каждого місяця, 15-го числа, у мене була зарплата. Каждого! Я міг 14-го запхати картку у банкомат – і там не було нічого. А 15-го прийшов – завжди, завжди, завжди там були гроші. Німці настільки дисципліновані і солідні люди, що не виникало ніяких проблем.

Там люди якісь як зомбі. Недавно поїхав у великий маркет. Їду на ескалаторі, багато людей. Дивлюся – живий один там тільки я. От чесно! Дивлюся – той жовтий, той в якихось чорних цятках, як в бізонів. І таке відчуття, що ці люди – то якась бутафорія, а живий один я.

Красиві міста – то до задниці. Людей нема. Нема. Їду на світлофорі, завтикав, зелене, дивлюсь – ніхто не сигналить, всі такі спокійні. Нема життя, нема!

Німецький репетитор мене дуже любив. Я йому привозив закарпатський коньяк – і він від мене балдів! Казав мені: "Міша, таких футболістів, як ти, тут ще не було".

Два мужики йдуть, тримаються за ручки, цілуються… Було б це в Ужгороді – вже б обоє отримали по голові.

Чесно зізнаюся: я запитував у наших пацанів, чи нема в "Айнхайті" геїв. Кажуть – нема. Ще не вистачало, щоб вони були в команді! Адже в душ ходимо всім колективом. Я спочатку так придивлявся – думаю, може комусь сподобався.

Настільки відмінно прийняли мене в Німеччині, що я вже готовий звикнути до геїв. У команді до мене чудове ставлення, люди впізнають у магазині, підходять, хвалять: "Добре зіграли, молодці". Тож я вже геїв не помічаю, хай ходять, цілуються, облизуються.

Після того ставлення, яке я побачив у Німеччині, мені наш футбол, всі оті "схеми", стали гидкими. Хіба що "Дніпро" дивився у Лізі Європи, але лише тому, що його транслювали по всіх німецьких телеканалах.

Для європейців байдуже – гей ти чи не гей. Для них зізнання в сексуальній орієнтації – те саме, якби я, наприклад, зізнався в Україні, що люблю молоко.

Чи схожа Австрія на Закарпаття? Закарпаття більш дике. Тут все гарно: асфальт, розмітка, не так як у нас. Але ж наше Закарпаття тим і заманює, що цивілізації нема. Ліси у нас неймовірні! Так, там нема асфальту, але може воно й на краще? Це ж природа. А тут усе акуратно, навіть корови – і ті причесані та чисті. Минулого року ми з Тубічем ходили дивитися – просто в шоці були! От у нас на Закарпатті як корова йде, то чути, що це корова.

Ніколи в житті я нічого не вживав – ані наркотиків, ані цигарок. Тож хотілося хоча б раз розслабитись, бо по житті є імпульсивною людиною. Дав у Голландії за таблетку щось 25 євро, проковтнув, сиджу годину – і ніхріна! Уявляєте? Думаю, що ж такоє? Довелося випити стакан віскі, щоб розслабитись.

У нас як: трохи мільйонер – і вже коври розстеляє, самовари носить, двісті охоронців.

Я от їздив останні два роки туди-сюди, приїжджаю додому, а там стільки пацанів на різних темах піднялися. Границя близько і все таке. Кажуть мені, Міша, ходи до нас. Я такий пацан, що ніде не пропаду, але хотів би ще трохи пограти.

Я тут в себе досить популярна людина. На Закарпатті взагалі багато харизматичних людей. Той же Вася Кобін. Тільки в нього, може, не так багато перлів.