Яка причина провалу українців на Олімпіаді в Ріо
Команда України фактично провалила Олімпійські ігри в Бразилії і це буде найгірший виступ України в історії її участі в Олімпіадах
Нагадаємо, що цього разу Україна здобула лише 206 ліцензій на участь в Олімпіаді у 27 видах спорту. При цьому ми не представлені в жодному ігровому виді спорту. Щоб зрозуміти, як ми провалилися, варто порівняти деякі цифри.
Навіть на першу в незалежній історії Олімпіаду-1996 Атланту (США) поїхало 230 українських атлетів, до австралійського Сіднею у 2000 році відправився 231 спортсмен, до столиці Греції Афін у 2004 році – 245, до Пекіна-2008 – 254, а до Лондона-2012 – 245. І ось зараз лише 206.
Досі найслабше Україна виступила на Олімпіаді в Сіднеї, де здобула три золота, але при цьому виграла по десять срібних і бронзових медалей.
Якщо рахувати всі медалі загалом, то найменше їх українці вигравали на попередніх Іграх у Лондоні – 20, але там було шість золотих нагород.
Статистична компанія Gracenote прогнозувала, що на Іграх у Ріо українці матимуть схожий здобуток – 23 медалі (шість золотих, чотири срібних, 13 бронзових). Але вже тепер зрозуміло, що цей прогноз казковий. Вигарна гімнастом Вєрняєвим золота медаль може бути єдиною. Що стосується срібла та бронзи, то і цих медалей буде зовсім мало.
Чому так сталося? Чому маленька сусідня Угорщина стоїть за виграними медалями на Олімпіаді значно вище величезної України? Дехто скаже, що у всьому винувата війна і відсутність коштів. Війна, звичайно ж, могла внести корективи, але підготовка спортсмена високого класу – це не один-два роки. Тому мова йде про те, що ми повністю втратили ту базу, яка була при СРСР і не побудували своєї нової. Спорт опинився на задвірках. Будь яка влада переконувала, що грошей на спорт немає, через скудний бюджет.
Все це дурниці. Гроші є. Просто ще жодна влада не навчилася їх правильно розподіляти. Не вміють визначати пріоритети. Відкриття якогось невеличкого футбольного майданчика у нас подається, мало не як сенсація. Чиновники вилізають до мікрофонів і верещать, яка ж влада хороша, що надала на цей майданчик трохи коштів. Оце і є підхід до спорту.
При цьому у тій таки Угорщині зовсім інше відношення, інші пріоритети. Комплексна програма розвитку спорту з акцентами на національні традиції. У європейських країнах батькам навіть повертають кошти, витрачені ними на спортивне знаряддя для дітей, які відвідують секції. І у нормальних країнах бізнес спонсорує активно спорт, бо сума витрачених коштів на спорт не лише не оподатковується, а на цю суму мінусуються загальні податки спонсорів.
А ті розмови, що немає коштів, старі совкові відмазки. Хочете знати, де кошти? Сядьте в обідню перерву перед будь яким чиновницьким закладом. І ви побачите, як тисячі чиновників виповзають із своєї сірої будівлі на обід. Їх маси. Сядьте колись перед СБУ чи прокуратурою або будівлею поліції і ви побачите тисячі дармоїдів, які зжирають мільярди народних коштів. А на спорт виділяють копійки.
Головний олімпієць країни Сергій Бубка вихвалявся, що отримав 20 млн. грн. від міжнародних спортивних організацій на підтримку підготовки наших олімпійців. Також Комітету НОК вдалося суттєво збільшити кількість щомісячних стипендій для атлетів елітної групи, які готуються до Ріо. Замість п'ятнадцяти стипендій, які передбачалися для України раніше, спочатку НОК вдалося збільшити їх до 30-ти, а згодом і до 70-ти, таким чином охопивши значно більше коло наших провідних олімпійців, що отримують щомісяця стипендії у розмірі 7,5 тис. грн на підготовку до Ріо. Загальний бюджет цієї програми складає майже 7 млн. грн. Тобто, 300 доларів стипендії на підготовку олімпійця. Ну а щоб трошки підбадьорити спортсменів, то за медалі пообіцяли гарні премії: золоті медалісти у складі української команди отримають по 125 тисяч доларів, срібна медаль оцінюється у 80 тисяч доларів, бронзова – у 55 тисяч доларів.
В принципі, преміальні непогані, але все решта просто гнітить. Таке відношення до спорту стало причиною масової втечі українців у команди інших країн.
Ось прізвища лише тих, хто реально міг би завоювати Україні медалі.
Інна Осипенко Радомська є однією з найтитулованіших українських спортсменок. Свою першу олімпійську нагороду вона здобула ще у 2004 році у Афінах у складі байдраки-четвірки. Але найбільших успіхів Осипенко-Радомська досягнула на байдарці-одиночці. В 2008 році у Пекіні байдарочниця принесла Україні золоту медаль на дистанції 500 метрів. А з Олімпіади-2012 славетна веслувальниця привезла два срібла – на дистанціях 200 та 500 метрів.
У 2014 році Осипенко-Радомська заявила, що має намір змінити громадянство, або завершити кар’єру через те, що в збірній України їй не можуть створити належних умов для тренувань. У підсумку спортсменка, якій 33 роки, змінила громадянство на азербайджанське.
"Не дивлячись на патріотизм до своєї країни, вирішила виступати за збірну Азербайджану. З'явилися такі моменти, які змусили мій патріотизм відійти в сторону. Потрібно було думати про майбутнє своє і своєї родини. Я люблю Україну, однак нинішня ситуація змусила щось змінювати у своєму житті. Дуже хочу поборотися за медаль в Ріо-де-Жанейро", - пояснила свій вчинок Осипенко-Радомська.
Микола Куксенков, спортивна гімнастика. На Олімпіаді-2012 Микола Куксенков був одним з лідерів збірної України. У найпрестижнішому виді програми – багатоборстві – він зупинився за крок від нагороди та посів четверте місце. Не вдалося гімнасту здобути медаль і у командній першості, де українців відверто засудили, подарувавши бронзу Японії та залишивши нашу збірну четвертою.
А вже восени 2012 року бронзовий призер чемпіонату Європи-2011 у багатоборстві заявив, що має намір виступати за Росію, через погане фінансування спортивної гімнастики в Україні. У складі збірної Росії Куксенков вже двічі став чемпіоном Європи та виграв Європейські ігри у командній першості. Також він здобув три золота на Універсіаді-2013 – у багатоборстві, на коні та у командних змаганнях.
Олег Степко, спортивна гімнастика. Очікувалося, що після переїзду Куксенкова до Росії одним з лідерів збірної України стане Олег Степко. Степко аванси виправдав та у 2013 році став чемпіоном Європи на брусах, а на Універсіаді фінішував другим у командній першості та третім на коні. А вже 2014 року стало відомо, що Олег Степко вирішив прийняти азербайджанське громадянство. За словами гімнаста, причиною такого кроку також стало погане фінансування.
Марія Стадник, боротьба.За Азербайджан у Ріо-д-Жанейро виступає й борчиня Марія Стадник, яка змінила громадянство ще 2007 року. Причиною такого кроку стало те, що у збірній України спортсменці не знайшлося місця, оскільки першим номером у команді була олімпійська чемпіонка 2004 року Ірина Мерлені. "В Україні склалися такі обставини, що мене не пускали в збірну. Спортивне життя коротке, тому мені треба було зробити вибір. Або користуватися моментом, поки я молода і сповнена сил, або поховати свій талант. Ось я і вибрала Азербайджан", - пригадує Стадник.
Валентин Дем’яненко, веслування на байдарках та каное. З 2007 року виступає за Азербайджан. Він залишив Україну у статусі чемпіона світу на "одиночці" на дистанції 200 метрів. Дем’яненко не єдиний українець, який виступає за Азербайджан у веслуванні на каное. Цю країну також представляють Максим Прокопенко та Сергій Безуглий, які разом з Дем’яненком у 2011 році виграли срібло чемпіонату світу на четвірці.
Максим Оберемко, вітрильний спорт.Він став єдиним спортсменом, який виступав за Україну на усіх Олімпіадах, починаючи з Атланти-1996 та закінчуючи Лондоном-2012. Після російської анексії Криму Оберемко який мешкає у Євпаторії, разом зі своєю дружиною – відомою вітрильницею Ольгою Маслівець, вирішив залишитися на півострові та прийняти російське громадянство.
Ростислав Пєвцов, триатлон. Під прапором Азербайджану поїде на Олімпіаду-2016 триатлоніст Ростислав Пєвцов. Він змінив громадянство у 2013 році і за його словами, якби не надійшла пропозиція з Азербайджану, то б завершив кар’єру. "Мені набридло випрошувати по копієчці на кожен старт і готуватися в основному за свій рахунок. Зізнатися, я вже не бачив особливої перспективи в триатлоні. І якби не пропозиція Азербайджану, то напевно закінчив би свою спортивну кар'єру", - розповідає Пєвцов.
Тренує Пєвцова колишній головний тренер збірної України Сергій Яценко, який у 2007 році переїхав до Росії, прихопивши із собою чотирьох провідних українських триатлоністів. Цікаво, що у цього фахівця зараз тренується й Юлія Єлістратова, яка виступатиме у Ріо за Україну.
Також слід додати, що деякі спортсмени, які раніше виступали за Україну, а потім змінили громадянство, на Олімпіаді не виступлять, але досить успішно виступають під прапором своїй нових країн на інших змаганнях. Серед них і метальниця списа Віра Ребрик, метальник молота Олексій Сокриський, стрибун в воду Олександр Бондар, які є зараз громадянами Росії.
Звичайно, що сердимося на спортсменів, які втікають до інших країн. Але ці спортсмени більше нічого не вміють робити, а спортивне життя дуже коротке. Тому і втікають туди, де комфортніше і де можна заробити на пенсію.
А ми і надалі очікуватимемо реформи в спорті. Бо нам не подобається, коли 200 спортсменів і ще більше членів делегації за наші немалі гроші їдуть до Бразилії туристами.
До речі, Закарпаття в контексті відношення до спорту не є унікальним. Ми маємо представника у складі команди України - фехтувальника Анатолія Герея. А чи відомо вам, що наразі керівництво "Динамо", де займається в Ужгороді Герей, ходить з протягнутою рукою серед бізнесменів, щоб допомогли трошки відремонтувати приміщення? Оце і є відношення до спорту в Закарпатті.