Брецко: Ми не маємо права втратити державність
Закарпатський педагог та історик Федір Брецко до Дня Незалежності поділився з нами думками щодо української державності
ПЕРША СТОРОНА СИТУАЦІЇ ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ
Після Революції Гідності (21. 11. 2013 р. – 20. 02. 2014 р.) Україна з нав’язаним суспільству лозунгом жити по-новому з дня у день втрачає час можливостей, а передумови негативного накопичуються. Учорашні лідери не змогли переконати українців, що вони не такі, як усі попередні можновладці. Центральна влада у своїй безхребетності, безвольності, неефективності, а інколи бездіяльності й нікчемності, намагається безсоромно використовувати ситуацію війни на сході України. Корупція, яка проросла у мізках, тілах і кріслах, монопольно вирує повсюдно: у військомісаріатах, в зоні АТО, у правоохоронних органах, судах, ДФС, митниці, а у верхах зашкалює, бо набуло діамантового забарвлення. Влада не стала жити по-новому, тобто не стала твердою, правдивою, чесною, справедливою, відкритою, доступною. Президент України на початках виявився слабким, бо його слабкістю користуються численні негідники й пройдисвіти, а непокарані вчорашні махінатори і розкрадачі наполегливо й впевнено повертаються у владу, до речі, з безпосередньою допомогою окремих нардепів, які називають себе борцями з корупцією та непідкупними люстраторами.
Та й сам Петро Порошенко на початку президенства відзначився абсолютно ідіотськими кадровими рішеннями, які вводили у ступор навіть найзатятіших його прихильників. Уряд принципово не змінив систему відносин держави, економіки і громадян. Виходить так, що команда прем’єр-міністра не знає, що треба простим людям. Рідненький уряд подарив суспільству подаруночки у вигляді оподаткування пенсій та замороження зарплат, сплати мега-тарифів, підвищення цін на усе й уся, шаленої девальвації гривні тощо і натякнув, що прийдеться ще затягувати пояси.
Держава нібито втрачає не лише монополію на застосування сили, а й право на справедливий арбітраж. Нині окремі чиновники можуть спокійно порушувати закон і уникнути відповідальності за свою провальну політику, бо у кращому разі буде відсторонений чи звільнений (т. зв. «відставкове право»). Країна нашпигована тисячами одиниць нелегальної зброї, а у резерві після ротації перебувають десятки тисяч бійців АТО, у багатьох з котрих дуже низький поріг терпимості до будь-яких проявів несправедливості. На контрабандному ринку від цигарок, бурштину, наркотиків, техніки до контейнерів заробляють і влада з опозицією, і митниця з прикордонниками, і правоохоронні органи з бізнес-кланами та бандитсько-сепаратистськими угрупованнями. В існуванні контрабанди зацікавлені політики, котрі і виторговують у Києві призначення на керівництво митниць своїх людей. Але ж контрабанда, як і корупція, є загрозою нацбезпеці держави, бо вона поглинає усіх.
Гібридна війна на сході України на окремих участках лінії розмежування трансформувалася у гібридну контрабанду та неофіційну торгівлю. Розвелося багато псевдоволонтерів, і жодного правопорушника ніхто не покарав. Локальні конфлікти на кшталт бурштинського на Поліссі, контрабандного на Закарпатті, псевдозабудовного у Києві та інші псують імідж держави в очах міжнародної спільноти.
В економічній сфері також сумно. За підрахунками відомого економіста Інституту світової економіки Петерсона Андерса Ослунда загальні втрати внаслідок російської агресії становлять 16 % від ВВП України. Це і є та загальна сума, яку Україна втратила з початку 2014 року. Найбільші економічні проблеми України мають російське коріння. Безперечна, але незаявлена мета Росії – переконатися, що демократична Україна не впорається з проблемами, і водночас не бути очевидно винуватою у її проблемах. Мета Путіна – заподіяння істотної шкоди українській політиці, українським реформам, українській державі й це мета – вбивати українців, забирати життя тих патріотів, які пішли на фронт, щоб захистити нашу батьківщину.
Таким чином, після Революції Гідності люди дуже втомилися, кредит довіри до влади вичерпується. Усе це в підсумку зводиться до єдиного – усі відчувають завислу тривогу за майбутнє країни. Таке суспільне відчуття, що ідея правди, справедливості, законності,… знову зійшли з переможного шляху.
ДРУГА СТОРОНА СИТУАЦІЇ ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ
В Україні уже понад рік іде війна, не АТО, а власне війна. І зона її попри договірні домовленості щодалі розширюється, а кількість жертв зростає… У регіонах України, за межами зони АТО, зростає рівень терористичної і диверсійної загрози. Вражає велич духу тих людей, які на передовій. Вражають подвиги справжніх волонтерів. Вірю, що рано чи пізно до влади прийдуть ті, хто нині воює на фронті, і хто допомагає їм у цьому. Такі люди повинні працювати в уряді та керувати державою. Вони справді знають, що треба простим людям. І вже напевно не братимуть хабарів.
В державі відбувається реформування української армії та створення в регіонах нової національної поліції. Позитивним є те, що парламент України підтримав 16 липня 2015 року направлення законопроекту «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» № 2217а до Конституційного Суду України, який, по суті, є ще одним кроком від централізації радянської колгоспно-радівської системи органів місцевого самоврядування до європейської. Хоча попереду ще багато роботи.
Україні надається міжнародна політична підтримка та фінансово-економічна допомога. Особливо це стосується США, які за всю історію незалежної України ніколи так не були впритул до неї як нині. Передбачаю, що вперше Україна буде однією з тем дебатів кандидатів в президенти США. Такого більше може не буде енна кількість років. Цю ситуацію на фоні російської агресії Україна не повинна не використати. Нині США роблять для нас неймовірні речі. Америка виступила лідером політики санкцій. Вона завжди першою їх посилює. Америка політично резолюцією двох палат конгресу (парламенту) визнала Росію агресором. У всесвітньому банку США – лідер, у Європейському – найбільший акціонер. У фінансових, політичних й військових питаннях Америка є консолідуючим центром. Америці з усіх можливих варіантів проще боротися з Росією, бо Путін кинув виклик світовій системі безпеки. Анексія Криму – це порушення усіх балансів. Американців до анексії Криму не було в Європі, але вони повернулися завдяки Путіну. Америка – це не «зелені чоловічки». Америка – це космос, електроніка, авіація. Американський солдат – це сучасні технології. Доречно зазначити, що, по-перше, Україна не є плацдармом боротьби США і Росії, по-друге, норма американського закону про продаж Україні зброї вмонтована в бюджет країни. Отже, зброя США у нас буде. До того ж є інші країни, які готові її продавати Україні. По-третє, ніхто не буде скликати прес-конференцію, як це демонструє Росія, щоб заявити, що він починає продавати зброю. Іноземна зброя на Донбас уже постачається. Путін щораз стверджує, що на сході України немає російських солдат. Так і американської чи європейської зброї на Донбасі немає…
«ПЛАЧ НЕ ДАВ СВОБОДУ ЩЕ НІКОМУ,
А ХТО БОРЕЦЬ, ТОЙ ЗДОБУВАЄ СВІТ»
Україна на Донбасі захищає нашу рідну землю, а не веде окупаційну війну. Світове співтовариство вже добре вивчило російську тактику на сході України. Однак встановлений Мінською угодою від 12 лютого 2015 року режим припинення вогню набув форми позиційних боїв, за якими рано чи пізно слідує розв’язка. Або наступатиме російсько-сепаратистський агресор (Путін готовий наступати не залежно від того, що про це думає Захід та Америка) з метою щонайменше пробити коридор суходолу до Криму, а також захопити повністю території Донеччини та Луганщини (хоча відомою є давня загроза Путіна «піти на Київ»), або воюватиме (наступатиме) Україна, бо проковтнути новий виток російської агресії ми не маємо права, інакше можемо втратити державність. Будь-яка спроба розширити контрольовану сепаратистами територію буде неприйнятною для міжнародного товариства. Нам доведеться справедливо вимагати від Заходу і США дозволу на повномасштабні військові дії, попри Мінські домовленості. Захід і США попри публічне засудження вирішення конфлікту силовими методами неофіційно допомагатимуть Україні. Хоча НАТО каже, що не втручатиметься, але нічого відкидати не можна. В такому разі російсько-сепаратистські війська повинні дістати гідний удар у відповідь на агресію і замислитися, чи варто й далі вести гібридну війну проти України. Опір українського народу російській агресії посилить прихильність до нас провідних держав світу і поглибить вкрай міжнародну ізоляцію Росії. Мине ще трохи часу, і Кремль остаточно виснажиться на Донбасі. У разі поразки Росії у такій війні буде остаточно вирішено питання незалежності Донбасу і Криму, а Україна назавжди позбавиться обтяжливого зв’язку з «рускім міром». Так, ціною перемоги можуть стати зруйнована інфраструктура та економічний потенціал України, численні жертви серед військових і цивільних. Сценарій наступу України може принести нам, крім перемоги, значні втрати. Проте, Україна, остаточно вирвавшись із обіймів росіян, за міжнародної підтримки на кшталт «Плану Маршалла», почне розвиватися небаченими темпами. Отже, нам, українцям, нині треба не бідкатися і не піддаватися емоціям, а єднатися, підтримувати одне одного. Безумовно, ця війна нас загартувала, і хочеться вірити: те, що відбувається сьогодні, не намарно.
ЩО СЛІД ЗМІНЮВАТИ ТА РОБИТИ,
ЩОБ НЕ ВТРАТИТИ УКРАЇНУ?
1. Нині влада на противагу сили «калаша» чи гранатомета» повинна невідворотно володіти монополією на застосування сили правди, права, закону, справедливості, щоб назавжди позбутися т. зв. локальних конфліктів.
2. Слід завершити підпорядкування усіх територіальних добровольчих батальйонів (загонів) МВС та ЗСУ і зробити їх цілісними регулярними військовими з усіма наслідками.
3. Необхідно реформувати спецпідрозділи у боротьбі зі злочинністю, криміналітетом, зокрема, створювати для них систему гідної оплати і високого матеріального зацікавлення.
4. Щоб покласти край контрабанді, слід змінити менеджмент усіх митниць, створити відповідні інтегровані інформсистеми для відстеження обороту усіх товарів, ввести електронне декларування, яке повністю знеособить суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з митницею, заборонити усілякі дії будь-яких структур транзитних вантажів, налагодити відповідно до стандартів ЄС митну статистику та митне оформлення, а найголовніше – піднімати національну економіку.
5. Влада не повинна зволікати з проведенням радикальних реформ в усіх сферах суспільного життя і, перш за все, на усіх рівнях її реалізації подолати бюрократичні перепони.
6. Уряду дуже важливо залучати додаткові кошти, але за умови проведення успішних реформ проблем із залученням інвестицій не буде.
7. Бізнес чекає ключових рішень і від Президента. Слід зняти мораторій на продаж землі. Вихід України на світовий ринок землі дозволить залучити в економіку держави мільярди інвестицій. Петро Порошенко має шанси увійти в післямайданну історію не черговим прізвищем, а великим реформатором. При Л. Кучмі було прийнято Конституцію та введено гривню, при В. Ющенку Україна стала повноправним членом світової торгівлі та Болонської європейської системи освіти, при В. Януковичу нічого не сталося.
8. Президенту України Петру Порошенку слід постійно бути рішучим, вольовим, сильним, послідовним, активним, цілеспрямованим, наполегливим, гнучким, професійно компетентним, гуманним, чесним, справедливим, відповідальним.
Таким чином, люди готові терпіти цю владу, бо розуміють, що в країні війна і не час до революцій. Країні потрібні негайні радикальні реформи, політична воля для їх реалізації і грамотна й виважена кадрова політика. Якщо влада не демонтує головні стовпи старої системи, не проведе судову й антикорупційну реформу, то країна потрапить у період смути надовго, а отже, – в категорію сірих та безнадійних держав, тобто зникнемо з карти пріоритетів. Якщо народ втратить довіру до Президента, Парламенту, Уряду, до тих реформ, які вони провадять, то держава приречена на занепад і навіть на розвал. Недовіра до влади призводить до загальної безвідповідальності. Тому нашій владі треба терміново повернути довіру українського народу. Ми не маємо права втратити державність. Вірю, вірю, вірю, що Україна буде дуже успішною у реформах. І паралельно Україні слідує привикати дивитись на світ, як на нього дивиться Ізраїль, коли навкруги постійна загроза.
Федір Брецко, вчитель історії та правознавства Ужгородської класичної гімназії