Федір Брецко: Метою цієї війни є повне підпорядкування України експансіоністським неоімперським планам Кремля
Відомий закарпатський історик та освітянин Федір Брецко поділився з нашим виданням своїми роздумами щодо гібридної війни Росії проти України.
На долю Українського народу випало чимало страждань. Батиєва навала, золотоординське іго, козацькі походи під орудою Петра Сагайдачного, селянсько-козацькі повстання під очільництвом Мухи та Андрія Борулі, Криштофа Косинського та Северина Наливайка, Марка Жмайла, Тараса Федоровича, Івана Сулими, Павла Бута, Дмитра Гуні, Якова Острянина, Національно-визвольна війна середини 17 ст., під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького, тривала боротьба запорожців за Січ – серце козацьких вольностей, рух гайдамаків та опришків, очолюваних ватажками Верланом, Гонтою, Залізняком, Довбушем, Кармелюком, Штолюком, героїзм січових стрільців, буремні роки Української революції 1917–1921 років, Голодомори ХХ ст., звитяжні подвиги українців у Великій Вітчизняній війні, переслідування дисидентів, трагічні наслідки Чорнобиля 1986 р., Помаранчева революція 2004 р., Революція гідності 2014 р. Нині Росія веде неоголошену війну проти незалежної України. Про українське обличчя російської гібридної війни пропонуємо неупереджений погляд Федора Федоровича Брецка, вчителя історії та правознавства Ужгородської класичної гімназії
ВІД РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ДО ВІЙНИ
Диктатура, що панувала останніми роками в Україні, прагнула позбавити Україну європейської перспективи. З сумом мусимо констатувати, що до формування диктатури без перебільшення була долучена діяльність усіх, в різному ступені, але без винятку, попередніх Президентів України, а саме: Леоніда Кучми – в створенні олігархічно-кланової системи правління в Україні на основі «червоних директорів», Віктора Ющенка – за бездіяльність щодо Донбасу і Криму, Віктора Януковича – як «достойного продолжатєля дєла» Л. Кучми у створенні олігархічно-«сімейної» вертикалі влади, як вищого ступеня грабунку країни. І народ повстав.
З 22 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. у Києві на Майдані відбулася Революція гідності, яка усунула від влади клан президента України Віктора Януковича. Вже минуло пів року з часу повалення режиму Януковича, але чи змінилося щось на краще у житті простого українця? Від одних лунає, що не змінилося нічого, окрім прізвищ у високих кабінетах! Що ті, хто роками плюндрував Україну, уникли покарання і зараз будують плани на наше майбутнє. Досі не оголошено в міжнародній розшук президента-утікача Віктора Януковича та людей з його найближчого оточення. Так само досі невідомо, хто стріляв у людей на Грушевського, хто віддавав накази бити журналістів та громадських активістів. На свободі олігархи, а нова влада не робить нічого для того, аби покласти край засиллю злодіїв у законі. За зміну нової влади країна заплатила обвалом гривні, економічним колапсом, війною на Сході та небаченим навіть за Януковича розгулом корупції та бандитизму. Від других лунає оптимізм, що після Революції гідності країна у нас інша. Переможна революція гідності змінила не лише владу. Країна змінилася, іншими стали люди. Настав час невідворотних позитивних змін. Щоб запровадити їх нам необхідні в першу чергу мир, безпека та єдність.
Сьогодні маємо майже ідентичні факти провокацій та вторгнення Росії на територію суверенної держави Україна. Ленінські слова, що без України Росія не може відбутися як більшовицька держава, сьогодні інтерпретовані в просторі і часі, але суть та ж сама – «Без України Росія не може сьогодні відбутися як імперія в межах померлого СРСР». Тож зважаючи на історичні паралелі, можна сказати, що сьогоднішня неоголошена війна Росії проти України є не що інше, як Українська Вітчизняна війна за незалежність України.
Сьогодні Україна стікає кров’ю, учорашні школярі отримують повістки, а жінки – труни із тілами своїх дітей то чоловіків. Люди віддають за країну найдорожче – свої життя. Отже, на заваді колосальних можливостей, які з падінням тиранії відкрилися для європейської модернізації України, стала справжня війна, спланована і розв’язана на українському Донбасі.
РОСІЙСЬКА ГІБРИДНА ВІЙНА
ПРОТИ УКРАЇНИ ТА СВІТУ
Нині достеменно знаємо ворога війни. Але ще більше те, що у цій війні маємо знати себе. І маємо знати простір, в якому відбувається протиборство. Війна 2014 року на території незалежної України увійде в історію під різними назвами: «новітня українсько-російська», «неоголошена», «гібридна», «нелінійна», «війна керованого хаосу», «перша олігархічна», «Українська Вітчизняна війна» і т. д. Головне те, що ця війна поєднує військові, інформаційні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного московського центру і спрямовані на досягнення визначеної стратегічної мети. Метою цієї війни є повне підпорядкування України експансіоністським неоімперським планам Кремля. Зміст, характер і особливості такої війни суттєво відрізняються від традиційних моделей минулих війн. Зміст українсько-російської війни полягає у геополітичному знищенні Української держави-жертви, нейтралізації її геополітичних характеристик – розміру території, чисельності населення, статусу держави в світі, економічних можливостей, військової моці, сукупного потенціалу. Істинні роль, місце, інтереси та цілі держави-агресора виводяться із сфери суспільної уваги, приховуються за «інформаційним сміттям» і демагогією. Головний результат війни – це зміна політичної влади на цілком підконтрольну агресору. Україна вперше в світі безпосередньо стикнулася з цим явищем.
Що таке російська гібридна війна? У російській гібридній війні: 1) держава-агресор залучає недержавних виконавців – «ввічливих чоловічків», «добровольців», які, по суті, є банальними найманцями та місцевими запроданцями; 2) достатньо вбивати своїх вояків і забезпечувати при цьому потрібний інформаційний супровід; 3) держава-агресор приписує жертві те, що робить сама; 4) основним об’єктом впливу є не ворог, а населення, що «визволяється»; 5) ставка робиться на використання цивільного населення для нагнітання масової істерії і спротиву законній владі та у якості «живих щитів» для прикриття озброєних бойовиків; 6) головним методом є спонукання громадян до зради власної держави та підтримки агресора; 7) активно використовуються асиметричні бойові дії, які характеризуються істотною різницею у військовій силі та стратегіях і тактиках сторін-учасниць; 8) задіюються всі засоби для формування бажаної для загарбника картини подій у сприйнятті міжнародної громадськості. Сьогодні на Сході нашої держави діє розгалужена агентура спецслужб РФ, російські диверсанти та найманці, а Росія постачає їх зброєю та новими бойовиками, веде обстріли наших позицій зі своєї території, активно застосовує методи інформаційно-психологічної війни, прагнучи зруйнувати моральний стан військовослужбовців та цивільного населення нашої держави.Об’єктами ураження цієї війни є: інформаційна інфраструктура держави; свідомість, воля та почуття військовослужбовців та різних верств цивільного населення, особливо у період виборів та кризових ситуацій; системи прийняття управлінських рішень в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній сферах та у сфері забезпечення безпеки та оборони країни; критично налаштований контингент (опозиція, дисиденти, криміналітет тощо) як засіб посилення кризи в соціумі ворога.
Україна до початку російської гібридної війни. В Україні панував глибокий скептицизм щодо здатності взагалі зібрати яку-небудь придатну для застосування військову силу. Причиною цього скептицизму була не слабка національна ідентичність, а глибока дезорієнтація після окупації та анексії Криму. Аксіома, що «росіянин ніколи не воюватиме з українцем» була глибоко вкорінена навіть у свідомості українських фахівців у галузі національної безпеки. При президентстві Януковича були повністю зруйновані головні складові функціонування СБУ, МВС, державної прикордонної служби, інших спецслужб, командування Міноборони зазнало чистки, а майно ЗСУ розграбувала відкрито хижацька держава. До того ж, військові, безпекові та правоохоронні структури були глибоко пронизані агентами Москви. З цих та інших причин країна не була готова до війни. Вона зіткнулася з добре озброєними та вправно керованими силами бойовиків, яким узгодженість дій запевняли російські радники, сили передислоковані з Криму та російські підрозділи спеціального призначення.
Зовнішня агресія Криму та початок російської гібридної війни на Сході України. Тоді питання стояло не про те, буде чи не буде Крим, а про те, чи буде українська держава. У нас тоді взагалі не було армії. Була якась кількість людей, яка мала зброю і не використовувала її. Пам’ятаємо істерію, що нібито не давали наказ стріляти. Армія – це не кількість людей зі зброєю. Це структура, яка виконує команди головнокомандувача. Ми з нуля почали відбудовувати вертикаль армійську, міліційну, гвардійську. Ми повинні пам’ятати перші кроки війни на Сході України: коли місцеві еліти Харкова, Дніпропетровська, Одеси стали на сторону України, а місцеві еліти Донецька та Луганська сказали: ми будемо арбітрами між «українською хунтою» і тими людьми, які незадоволені; коли бійці спецназу «Ягуар» та «Омегу» зупинили агресора та розповсюдження сепаратизму на інші регіони; коли окремі силовики не виконували накази командування; коли були створені перші підрозділи Національної гвардії; коли було запроваджено АТО; коли під час перших боїв у військових бойовики забрали бронетехніку; коли країна пережила трагічні випадки – під Волновахою, збитий гелікоптер та літак із 49-ма десантниками; коли ні українська армія, ні Нацгвардія не мали жодного бронежилета; коли контрабандою з Польщі через Львів завозилися перші бронежилети; коли у парламенті ледь нашкрябали голосів на зняття недоторканості з депутата-сепаратиста Царьова. І таких «коли» вдосталь.
Які можливості та резерви України для успішної протидії держави-агресора? Це – загальне патріотичне піднесення: героїчні вчинки військових, національних гвардійців, бійців добровольчих батальйонів та волонтерів, матеріальна допомога українським воїнам зі сторони місцевих жителів та з усіх регіонів України, зібрані кошти на армію. Це – стратегічне управління: побудова системи ситуативного управління, як мережі державних і громадських центрів, дасть можливість оперативно реагувати на зміну воєнно-політичної обстановки та дозволить зберегти стійкість та безперервність управління в умовах тотальної та інтенсивної агресії зі сторони Росії. Це – ефективна інформаційна політика: повсякденний контекст, стратегічна спрямованість та зворотній зв’язок із суспільством. Маємо зрозуміти – лише загальносуспільний супротив російській агресії приведе нас до перемоги. У боротьбі за Україну всі ми – і державні органи, і незалежні медіа, вільні журналісти, всі українські громадяни – маємо стати єдиним фронтом. Перемоги українських силовиків на Сході демонструють, що ми швидко навчилися ефективно протидіяти ворогу навіть у найскладніших умовах гібридної війни.
Чи можливий експансіонізм російської гібридної війни? Відколи з’явилися перші «зелені чоловічки» у Криму, у західних столицях переважно обговорювали дії Росії та реакцію Заходу. Проте, саме Україна, а не Захід, змінила динаміку конфлікту. Кремль недооцінив злагодженість та стійкість України. Якби все було інакше, бойовики пройшлися б через Запоріжжя та Одесу до кордону з Молдовою. Ідучи на конфронтацію із Заходом в українському питанні, Москва робила ставку на активне розхитування внутрішніх суперечностей «традиційних» альянсів, таких як ЄС і НАТО. Отже, цивілізованому світу варто усвідомити, що Україна може бути не останньою жертвою імперських реваншистських планів Москви з насадження «русского мира» та переформатування європейської та глобальної архітектури безпеки під кремлівські бажання. Відчути на собі підступні методи російської гібридної війни можуть і наші сусіди – колишні радянські республіки, наприклад, Естонія та Латвія, де мешкає значна кількість російськомовного населення. Усвідомлюючи, що подальше безперешкодне просування Кишинева шляхом євроінтеграції остаточно виведе Молдову із зони російського впливу, Кремль може посилити «м’який» дипломатичний та «жорсткий» тиск з території Придністров’я також й на цю країну. Навіть тісний союз з Росією нічого не гарантує. Дедалі частіше лунають заяви окремих російських політиків щодо прав РФ на північні області Казахстану. Є про що замислитись і президенту Білорусі, обмірковуючи свої подальші дії.
Чи готові ми воювати до останнього вбитого сепаратиста на Донбасі? Слід розуміти, що це дуже важкий і кривавий процес. При цьому у підсумку ми отримаємо регіон, де раніше ненавиділи українську владу і українську державу на підставі пропаганди, а зараз будуть ненавидіти з мотивів особистих – через велику кількість загиблих родичів, знайомих. Та Україна в жодному разі не може собі дозволити розповзтися тероризму й сепаратизму на інші регіони, дозволити, щоб те, що відбувалося в Слов’янську, Краматорську, Горлівці перекинулося на Одесу, Дніпропетровськ чи Харків. Українським силовикам необхідно забезпечити головне – знищити виразку тероризму та сепаратизму. Для реалізації цього, у нас більш ніж достатньо сил, умінь та навиків. Україна змушена воювати на Донбасі до встановлення на кожній державній будівлі національної символіки та повернення миру.
Чи виграє Україна російську гібридну війну? Як і тисячу років тому, Україна знову стала щитом для європейської цивілізації. Сьогодні Україна дає приклад успішної протидії путінській імперській агресії. Ми викинемо з нашої землі бандитські зграї чужинців та запроданців. Ми повернемо з московського полону в єдину українську сім’ю наш рідний Крим. Досягнути перемоги над ворогом у гібридній війні можливо лише за рахунок національного згуртування та мобілізації всього суспільства на боротьбу з підступним агресором. Чіткими та скоординованими діями силових структур слід нейтралізувати та знешкодити терористичні та кримінальні угрупування, іноземні агентурні мережі та ресурсні бази агресора на території України. Ми виграємо і інформаційну війну, діючи злагоджено, грамотно і системно. Здобудемо неоціненний досвід, нові вміння і навички. Україна стане набагато сильнішою. Поєднуючи і вдосконалюючи дві складові нашої боротьби – військово-силову та інформаційну, ми повернемо рідному Донбасу мирне життя, безпеку і добробут під захистом Української Держави. Ми зупинимо Путіна задля миру в Україні і світі. Україна переможе! Чому? Український народ під час Революції гідності та бойових дій в Українському Донбасі, довів, що здатний: по-перше, боронити суверенітет і незалежність України і завжди бути вірний цій святій обітниці; по-друге, зміцнювати єдність та соборність нашої держави, забезпечувати мир і гарантувати надійну безпеку; по-третє, обравши європейський вибір жити по-новому, що означає жити вільно в умовах такої політичної системи, яка гарантує свободи людини і нації.
ВИСНОВКИ
1. У минулому за незалежність і самостійність України боролися цілі покоління українських патріотів, за неї полягли Герої Небесної Сотні, за неї гинуть українські воїни та мирні громадяни в Українському Донбасі.
2. Головною метою Революції гідності було усунути від влади режим клану президента Януковича, а її причиною – європейський вибір України. Революція на Майдані у Києві довела, що ніхто не має права вето на євроінтеграцію Українського народу. Визнати це – значить проводити політику миру та спокою в державі для реалізації європланів.
3. Нині Україна і все світове українство об’єдналися навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції.
4. Українська армія та її переозброєння зусиллями вітчизняного ВПК має стати нашим найголовнішим пріоритетом, а реформовані в найближчому часі ЗСУ повинні стати найнадійнішими захисниками Українського народу та найкращими гарантами миру.
5. Громадяни України не зможуть відчувати благо миру та безпеки доки ми не врегулюємо наші відносини з Росією. Росія окупувала Крим, який був, є і буде українським! Ні з ким не може бути компромісу в питаннях Криму. Проблема Криму залишатиметься поки що нерозв’язаною, але вона слугуватиме тривалим нагадуванням, що шовіністичний фанатизм не є найкращою вихідною позицією для розв’язання складних проблем. Саме тому дії Путіна є загрозою не лише для Заходу, але й, у кінцевому рахунку, для самої Росії.
6. Незважаючи на те, чим або коли закінчиться криза в Україні, нова російська військова модель буде існувати і надалі, а військова стратегія дестабілізації матиме серйозні наслідки для політичної та військової рівноваги у Європі, якщо Росія не повернеться до нормального військового та політичного стану, що був встановлений відразу після закінчення Холодної війни.
7. Спроба досягти мирного врегулювання з Україною, зупинивши посягання Росії на її суверенітет та економічний добробут, потребуватиме мудрості та наполегливості як з боку Росії, так і з боку України та Заходу. Таке мирне врегулювання повинно передбачати припинення зусиль Росії з дестабілізації України зсередини, відмову від погрози масштабним вторгненням, і своєрідне порозуміння між Сходом та Заходом, що потягне за собою мовчазну згоду Росії на тривалий рух України до можливого членства у Європейському Союзі. Якщо Росія й далі підтримуватиме завуальовану дестабілізацію в окремих регіонах України, то, очевидно, міжнародній спільноті доведеться вдатися до застосування тривалих і справді суворих санкцій, замислених так, щоб змусити Росію відчути болісні наслідки порушення нею суверенітету України. Для Росії наслідком цього стане не лише постійно вороже до неї населення України (понад 40 мільйонів осіб), але й економічна та політична ізоляція Росії, якій дедалі більше загрожуватимуть масові внутрішні заворушення.