Чи перейменують село Пушкіно на Закарпатті

На Закарпатті є село з дивною назвою – Пушкіно. Власне, Пушкіно, а не Пушкіне. Хоча місцеві досі називають його ПушкінОво, з наголосом саме на передостанній склад.

Зараз в України триває тотальна дерусифікація і масово перейменовуються вулиці, які колись назвали в честь росіян. По всій Україні майже 600 вулиць було названо в честь російського поета Олександра Пушкіна. А тут ціле село. До речі, єдине в Україні.

То як так сталося, що на крайньому Заході України та ще й в оточені сіл, де проживають головним чином етнічні угорці, з’явилося село, назване в честь російського поета?

Як виявилося, ще в період, коли наш край входив до складу Чехословаччини, мешканці кількох гірських сіл нинішньої Міжгірщини (головним чином Синевира та Торуня) вирішили, що їм варто переселитися в низовину, де не такий суворий клімат і більш родюча земля.

Ось так у 1927 році з десяток родин купили трохи землі у поміщика Лео Шпрінгера з села Вербовець. Горці взяли кредит в одному з банків, заплатили поміщику гроші і почали займатися землеробством. У присілку всього проживало 36 родин. Це не було окреме село, а просто його вважали частиною села Вербовець. У селі ж Вербовець це поселення горців називали колонією. А потім неофіційно назвали поселення Новий Вербовець. Мешканці ж села Вербовець, які були угорцями, називали це поселення Руський Вербовець. Тоді руськими місцеві угорці нашого краю називали русинів. Село розросталося і вже в 1932 році влада Чехословаччини виділила переселенцям ще трохи землі під церкву та цвинтар. На той час тут вже проживало майже 130 чоловік.

Виникло питання надання поселенню статусу окремого населеного пункту, і, відповідно, його потрібно було якось назвати. За розповідями старожилів, один з перших переселенців, Іван Сідей, який свого часу був на заробітках у США, запропонував назвати село в честь російського поета Пушкіна. При цьому, про Пушкіна він почув саме у США. Сідей переконував односельців, що Пушкін розумна людина і в честь нього не соромно назвати село. Односельці погодилися. У Пряшеві для церкви поселення вилили дзвони і на цих дзвонах викарбувано: «Исі дзвони вилляті для св. Петропавлівської церкви села Пушкіново — Руський Вербовець 1931 року в Пряшеві». І це при тому, що офіційно назви села ще не було.

І лише в 1937-му році селяни знову зібралися і попросили владу дати назву селу Пушкіново. Тим більше, що того року відзначалося 100-річчя загибелі Пушкіна. Влада нарешті погодилася.Але вже через рік наш край увійшов до Угорщини і угорська влада дала селу назву Uj Verboc — Новий Вербовець. Місцеві ж мешканці продовжували називати село ПушкінОво.

Після того, як Сталін після війни приєднав Закарпаття до СРСР, село офіційно почало називатися Пушкіно, але місцеві і надалі його називали ПушкінОво.

У 1977 році біля місцевої школи поставили погруддя Пушкіна. Це сталося ще за рік до того, як погруддя Пушкіну появилося на набережній в Ужгороді. Заодно, в школі відкрили музей Пушкіна і назвали в селі вулицю в честь Пушкіна.

До речі, у 2004 році було перейменування села. Після Помаранчевої революції хтось вирішив, що закінчення села якесь російське і село перейменували на Пушкіне. Але й ця назва довго не прижилася і тепер на офіційних документах та й на вивісках все ще є назва Пушкіно. І при цьому всьому, місцеві все одно своє село називали ПушкінОво.

І ось зараз, після вторгнення російських військ в Україну, почалася масова дерусифікація. Ми приїхали до села, щоб дізнатися, як у ньому триває дерусифікація і що буде з назвою села. Староста села Ганна Федорівна Кут розповіла, що у квітні вчителі місцевої школи звернулися до неї з проханням перейменувати вулиці Пушкіна та Гагаріна в селі. З цим проблеми немає, це можна вирішити на виконкомі. Люди в селі абсолютно негативно ставляться до всього російського. З її слів, навіть не було жодного офіційного рішення про знесення погруддя Пушкіну перед школою. 26 квітня вночі місцеві активісти просто знесли голову Пушкіну і там залишився стояти один постамент.

Але з перейменуванням села виникла проблема. Справа не тільки в бюрократичних перепонах. Щоб перейменувати село, потрібні рішення сесії місцевих рад. Звернення від депутатів села, потім рішення Вилоцької ОТГ, до якої відноситься село, потім рішення Закарпатської облради і відповідне звернення до Верховної Ради…

Будь яке перейменування несе за собою подальші проблеми з документацією, а також будуть витрати на виготовлення вказівників та табличок…

Але справа навіть не в тому. «Поки немає одностайної думки, як перейменувати село. Багато селян проти перейменування. Деякі наші селяни мені телефонують із заробітків з-за кордону і просять не перейменовувати, бо можуть виникнути проблеми з документами. Окрім того, поки немає одностайності і в новій назві села. Були пропозиції повернути назву Новий Вербовець. Дехто пропонував назвати село Петропавлово, бо місцева церква носить назву святих Петра і Павла. А багато селян кажуть, що село має називатися Пушкіново, а не Пушкіно, як воно є зараз», - каже Ганна Кут.

Наразі при вході в будівлю сільради немає жодної таблички з назвою сільради.

Є вона лише збоку будівлі, де вхід в амбулаторію і там на табличці вказано, що це амбулаторія села Пушкіно. Самі місцеві мешканці, з якими ми розмовляли, кажуть, що село має називатися Пушкіново і просто не потрібно вкладати в нього зміст, що це від прізвища російського поета, а від слово пушка. До речі, одна мешканка навіть розповіла версію назви села, мовляв, тут хтось з кимось стрілявся з пушки.

Одним словом, все трошки парадоксально – виключно українське село з високим духом українського патріотизму його мешканців, яке оточене здебільшого селами з угорським населенням, і далі несе назву з прізвищем російського поета.

До речі, у селі є ще один монумент – пам’ятник загиблим у Другій світовій війні односельчанам. І село вже отримало претензію, що цей пам’ятник має елементи радянщини, тому пам’ятник потрібно знести. Відповідне звернення з вимогою знесення пам’ятника від мешканки Ужгорода з прізвищем Білей зареєстроване у Вилоцькій ОТГ і, відповідно, направлене на розгляд сільради. Але в селі вважають, що пам’ятник, який поставили загиблим у війні односельчанам і на якому викарбувані їхні прізвища, зносити не варто.

Василь Коваль для Prozak.info