Чому в Закарпатті досі не створили музей спортивної слави

Спортивний журналіст Василь Гаджега надіслав нам свої роздуми щодо Дня музеїв і підняв питання, чому в Закарпатті, у якого така багата спортивна історія, досі не створено Музею спортивної та олімпійської слави Закарпаття

Цей матеріал підготував не випадково, адже у середу , 18 травня — Міжнародний день музеїв.

Закарпаття — один з регіонів України, де музейна справа тримається, як кажуть, на плаву, не дивлячись ні на які політичні та економічні катаклізми. Про своїх колег намагаються пам’ятати працівники культури і медицини, УМВС та залізничники, профспілкові організації лісівників, культури, освіти та медиків, крайові спілки письменників та художників.  На Закарпатті є чимало вулиць названі іменами наших відомих земляків (Бачинська, Коцки, Кашшая, Бращайків, Мартона, Манайла, Івана Ваша, Гойди, Лучкая, Лялька,  Духновича, Задора, Вакарова тощо), навіть Зв’язківців, Залізнична, Живописна, Зодчих, а ось Футбольної катма. Аналогічно нема вулиць, які б носили імена наших славних атлетів. Нема у нас і жодного музею, як скажімо, обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая, в якому широко представлені твори художників нашого краю: Й. Бокшая, А. Ерделі, А. Коцки, Ф. Манайла, З. Шолтеса, Е. Контратовича, А. Кашшая, Г. Глюка, В. Свиди та інших.

Іменами митців названі бібліотеки (Вакарова, Скунця). Аналогічних прикладів можна назвати ще добрий десяток. Та про що ми говоримо, якщо на Закарпатті є населений пункт, який по праву можна назвати — селище–музей. Думаю, що цей населений пункт може ввійти не лише до книги рекордів України, але й Гіннеса. А мова йде про верховинську Колочаву, де на сьогодні є 7 музеїв:  «Церква Святого Духу» (унікальна дерев'яна церква Зішестя Святого Духа, яка зроблена без єдиного цвяха, і донині примушує мліти від захоплення не одного прохожого туриста), «Старе село» (перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті, який у 2009 році зайняв перше місце серед аналогічних закладів), «Радянська школа» (перший школа-музей в області, який передає атмосферу навчання дітей у 60-70-их роках минулого століття), ,,Чеська школа’’ (відтворено умови навчання дітей за чеського періоду), "Колочавська вузькоколійка" (один з унікальних музеїв України та єдиний на Закарпатті музей історії залізниці), «Лінія Арпада» (один із найбільш привабливих історико–військових об’єктів), «Колочавський бокораш’’ (про життя та побут верховинських лісівників), а також «Івана Ольбрахта». Звичайно, цей перелік сільських музеїв можна продовжити. Вони є на Берегівщині, Перечинщині, Іршавщині, Тячівщині, Рахівщині та в інших регіонах краю.

Невже одна з найбільших галузей народного господарства (фізична культура і спорт), як завжди буде на задвірках, а такі знані люди, як Йосип Гагер, Іван та Михайло Мозери, С. Беца,  Н. Гецко–Лобова, М. Копча–Ткаченко, Й.  Сабо, С. Решко, В. Станкович,  Г. Мезев, В. Рац, І. Яремчук, В. Федак, П. Крайняниця, В. Турянчик, М. Михалина, В. Онуфер, В. Драга, М. Булатова, В. Соломонко та інші не менш відомі закарпатці не заслужили того, щоб їхніми іменами були названі вулиці, сквери, площі. Ні, краще піти відвідати вулиці Конопляну, Колгоспну, Котлjвинну, Гранітну, Комунальників, Московську, аніж Федаки, Крайняниці, Гагера, Мозера, Кротона тощо.

А  завершити цю проблемну статтю хочеться словами першого голови новоутвореного обласного комітету в справах фізичної культури і спорту при Народній раді Закарпатської України (1945 р.), екс–воротаря легендарної команди «літаючих учителів» СК «Русь» Ужгород (у її складі був срібним призером (1935) та дворазовим абсолютним чемпіоном Словаччини (1933, 1936 рр.), спортивного журналіста, автора книги–енциклопедії «Закарпаття у спортивному вимірі» (1993 р., наклад 5000 екземплярів) В. В. Федаки, який писав: «Ми сподіваємося, що в місті (має на увазі Ужгород –Авт.) зростатимуть нові конче необхідні спортивні об’єкти. Але, будуючи нове, не забуваймо за минуле. Вже багато років не просуваються з місця питання про створення в Ужгороді музею спортивної слави Закарпаття. Воно неодноразово обмірковувалося, виносилися відповідні рішення, виходили постанови високих органів…

Створення музею входить до компетенції обласного та місцевого виконавчого комітетів, обласного та міського комітетів фізкультури та спорту, облпрофради та краєзнавчого музею. А життя між тим рухається вперед. Не забуваймо, що за останні 70 років у краї декілька разів змінювалася політична влада, робилося це не завжди мирним шляхом. І одному Богу відомо, скільки цінних спортивних реліквій загубилося або було знищено. Я неодноразово зі своїми колегами піднімав це питання перед компетентними організаціями, пропонував передати для музею цінні історичні матеріали з особистого архіву, але, на жаль, розуміння не зустрів…».

Тому створення «Музею спортивної та олімпійської слави Закарпаття» давно викликано об’єктивною соціальною потребою. А якої думки з цього приводу наші читачі. Отож, запрошуємо всіх небайдужих взяти найактивнішу участь в обговоренні цієї проблеми з бородою.

До речі, у середу (18 травня) на своє перше організаційне засідання щодо організації та відкриття «Музею…» збираються члени оргкомітету та ті, хто причетний до цієї важливої справи.  Зустріч запланована на 16-ту годину в ужгородському спорткомплексі «Юність». 

Василь Гаджега,

голова крайового осередку Асоціації спортивних журналістів Закарпаття.