Сповідь про скандальну добудову хоспісу на Виноградівщині

Попри те, що офіційні особи пафосно прозвітували про добудову на Виноградівщині найкращого хоспісу в Україні, будувався він з великими скандалами.

Щоправда, голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль зізнався, що хоспіс будувався зі скандалами і добудувати його було справою честі для влади області. Прес-служба ОДА визнала, що  через фінансові махінації в попередні роки хоспіс так і не був доведений до кінця, більш того – мало не спричинив міжнародний скандал (за даними фактами відкрито кримінальне провадження.
«Після призначення на посаду голови Закарпатської ОДА Геннадій Москаль неодноразово приїжджав у Виноградів, щоб вивчити можливості для добудови цього потрібного для Закарпаття закладу. Він особисто наполіг на виділенні з обласного бюджету необхідних коштів, у результаті чого область отримала унікальний об’єкт, який може стати взірцем і для інших регіонів України», - пише прес-служба і цитує Геннадія Москаля:

«Триповерхова будівля обладнана ліфтами, сучасною побутовою технікою та найновішою медичною апаратурою. Тут є кімнати відпочинку та номери, в яких можуть зупинитися й заночувати родичі пацієнтів. Заклади такого типу, які розраховані на невиліковно хворих людей, у всьому цивілізованому світі вважаються проявом гуманності з боку держави. Вони полегшують життя як важкохворим, так і їхнім рідним. І Закарпаття продемонструвало, що також є частиною Європи в цьому сенсі. Фінансуватиметься хоспіс із обласного бюджету, тому й прийматиме людей із усього Закарпаття, а не тільки Виноградівщини. Ми вважали добудову цього закладу, який спричинив стільки скандалів, справою честі, і дуже раді, що нарешті відкрили його».

І ось ми отримали допис-сповідь (у доволі художній формі) директора Агенції місцевого розвитку Виноградівщини Артура Шерегі, який власне опікувався добудовою хоспісу і ця добудова також мала немало скандальних моментів.

 

Я повинен розкрити один секрет. Іноземні гроші можна красти. І ніхто вас за це не покарає. Справа в тому, що іноземні слідчі органи не мають права вести будь-які розслідування на території України, а наша прокуратура цікавиться виключно українськими бюджетними грошима. Іншими словами, якщо не завдано збитків державі, прокуратура не має права втручатися у господарську діяльність. Вона як пес, який охороняє тільки свого господаря. А чуже можна грабувати, на нього всім начхати.

У 2012 році Агентством місцевого розвитку Виноградівщини було виграно грант щодо реконструкції колишнього штабу військової частини і відкриття на її базі хоспісу на 20 ліжок. Хоспіс планувалося зробити кращим в Україні. Старт був хорошим: районна рада надала будівлю і землю, поляки виділили перший транш, проект повинен був бути реалізований за 18 місяців. Математика проекту така: 1 087 000 євро сума проекту, з яких 820 тисяч євро повинні були піти на будівництво будівлі, 170 тисяч - частка польського партнера для модернізації хоспісу у місті Санок. Решту 97 тисяч повинна була виділити Виноградівська райрада на закупівлю обладнання.

Проектом повинен був опікуватися такий собі Володимир Шевчук. Це той тип людей, про яких Остап Бендер сказав:

- Він любив і страждав. Він любив гроші і страждав від їх нестачі.

Я це до того, що після отримання першого траншу коштів проект вирішено було… подвоїти в ціні. Одну і ту ж будівлю можна по черзі пред'являти на перевірку полякам та українському КРУ. Адже разом вони на об'єкт ніколи не прийдуть ...

У цій ситуації з грошима «похімічити» можна було так: польські гроші списати, наскільки це можливо, а за бюджетні побудувати об'єкт, бо за слідами цих грошей підуть державні перевіряючі. Загалом, першу частину з гідністю виконали, а ось з другою вийшла накладка. На всі питання КРУ наш ділок, який переймався тоді проектом, відповідав словами класика:

- Які гроші? Ви, здається, запитали мене про якісь гроші?

У нашій країні бюджет проекту збільшується просто, потрібно тільки підкупити відповідного чиновника. Ну або взяти його в долю. Кажуть, до речі, що на той час очільник Виноградівщини Олег Любімов відкрив власний бізнес - гусячу ферму. Але невдало. Гуси померли раніше запланованого терміну, а Любімов так і залишився без «навару».

Для додаткових коштів потрібно було додаткове обгрунтування. Наприклад, таке: замість глухої мансарди ми зробимо дитяче хоспісне відділення на 5 ліжок, для чого необхідно підняти шахту ліфта до 3-го поверху, збільшити харчоблок і збільшити потужність котельні. Ну і написати, що ліжок в хоспісі буде не 20, а 25.

Голосно про це заявили, поміняли цифри в назві, пообіцяли додаткове фінансування з бюджету  і ... запроектували на мансардному поверсі 5 готельних номерів, конференц-зал та офіси. Тобто, харчоблок збільшили, потужність котельні теж, ліфт туди ходить, а дитячого відділення не сталося. Забігаючи вперед скажу, що 5 додаткових ліжок розіпхали по загальним палатам. Тобто з 2-місних вони перетворилися на 3-місні.

…Після останніх виборів багато що помінялося. Мені також запропонували долучитися до процесів розбудови Виноградівщини. Я в політику не хотів. Тому потрапив в Агенцію. Сталося це так: приблизно через місяць після виборів місцевих органів самоврядування два моїх друга-депутата за чашкою кави мені кажуть:

- Знайшли ми тобі роботу. У партію вступати не потрібно, але при цьому робота як раз для тебе: вибивати гроші для району з європейських країн. Будеш незалежний, робота тільки на результат.

- І жодної політики? - питаю я.

- Жодної, - посміхаючись, відповідають мені друзі.

Обдурили…

Голові районної ради та його заступнику було дано завдання розвідати, чи не числиться ніяких «висяків» за моїм попередником, і після запевнень цих двох чиновників, які ще й не освоїлися у нових кабінетах, що «йти можна», я погодився на посаду керівника Агентства місцевого розвитку Виноградівщини. Наприкінці грудня 2015 року на сесії районної ради депутати проголосували за мою кандидатуру у якості директора Агенції. Контракт було вирішено підписати зі мною на рік.

Хоспіс «виплив» відразу. У перший же день моєї роботи. Спочатку я підписав акти про те, що прийняв від Володимира Шевчука кілька десятків папок з якимись мало зрозумілими мені документами і прийняв ключі від офісу і старого обшарпаного сейфа. А потім комісія виїхала на околицю міста. Мені показали будівлю, яка була у процесі будівництва. Точніше, зовні будівля виглядала побудованою: коричневий дах гармоніював з свіжопофарбованим зеленим фасадом, подекуди проглядався фундамент майбутнього паркану, бруд на території сяяв, як антрацит. Мої італійські черевики були безнадійно зіпсовані.

Після огляду приміщення стало зрозуміло, що з трьох поверхів більш-менш підготовленими до фарбування і облицювання плиткою виявилися тільки два, третій же поверх ремонтувати ніхто і не починав. Господарський корпус мав більш закінчений вигляд, тобто плитка там вже була, хоч і не скрізь. На подвір'ї ж, як то кажуть, ще навіть «кінь не валявся».

Тижневі переговори з підрядником ситуацію трохи прояснили, але при цьому остаточно вбили надію: з'ясувалося, що в будівлі хоспісу, який був у стадії будівництва, відсутні всі комунікації. Газ та електрику ще не провели, свердловину для води пробурили, але не запустили, до міської каналізації начебто підключилися, але вона не працює. І на додачу до всього виявилося, що об'єкт потрібно здати… через 5 (!) днів. І не просто здати, а запустити хоспіс. Повністю функціональний. Тобто, разом з хворими і медперсоналом. Іначе - кирдик. Штраф. Неустойка в мільйон євро. Навіть трохи більше - мільйон і вісімдесят сім тисяч.

Якщо по-розумному, то реконструкцією хоспісу повинна була займатися районна адміністрація. Але її голова Михайло Русанюк навідріз відмовився брати на себе цю відповідальність, а мені обіцяв усіляку підтримку, якщо за будівництво візьметься Агенція замість РДА. Я купився, як камбала на «Привозі». Хто ж тоді міг знати, що через рік з невеликим той самий Мишко Русанюк навіть не запросить мене перерізати стрічку на відкритті хоспісу?

Але це таке… Загалом, довелося підняти шум. 30-го грудня, рівно через тиждень після мого призначення, знову приїхала комісія. З'ясувалося, що перед відходом Шевчук перерахував велику суму підряднику і заздалегідь підписав акти робіт, які ще не були виконані. У цей же день начальником БТІ було видано висновок, що готовність об'єкту становить… 64%. І це за 3 роки реалізації проекту, з урахуванням існуючої будівлі колишнього штабу військової частини. 64%! За добу потрібно було зробити ще 36%! Коротше, 31 грудня 2015 року я зустрів не в бані, як велить традиція, а в хоспісі, обклеюючи разом із заступником голови районної ради вікна і двері хоспісу папірцями з написом «Опечатано». А міліціонер (тоді ще поліцію називали міліцією) знімав все це на камеру.

…Відразу скажу, що 31-е грудня 2016 року я також зустрів у цьому ж хоспісі.  Цього дня запустили опалення і ми «виганяли» повітря з системи. Але це було згодом...

Місяць працювало КРУ. Виявило розкрадань на понад мільйон гривень. Ще на більшу суму грошей КРУ розкрадань не виявило, так як в подробиці особливо не вдавалося. Але, до прикладу, система кондиціонування, яка складається з 17 внутрішніх і 2 зовнішніх блоків, відсутня повністю. Немає ще багато чого, але я про це поки промовчу. Хоча не про все буду мовчати. Дещо таки варто розповісти…

Працює у Виноградівській райраді така собі Єлизавета Кальманівна. Жінка пристрасно обожнює начальство, причому будь-яке, а решта світу її серцю немила. Власне мене вона саме і намагалася вчити, як потрібно з «улюбленим начальством» розмовляти. Мій стиль її категорично не влаштовував. Зрозуміло, що мене вона недолюблювала і, прийшовши на відкриття хоспісу, пролопоніла, що, мовляв, не так вже й багато тут за рік змінилося, відмили, мовляв, трошки і ліжка завезли. Реагувати я на ці шпильки не став, залишивши долю самій подбати про те, щоб справедливість восторжествувала. Тільки не думав я, що все станеться так швидко.

А справа ось у чому. Шевчук не тільки «прикарманював» кошти, він ще й «економив» на всьому: вікна і двері замовив з найдешевшого профілю, плитка, розетки, вимикачі - теж. Ну і ліфт. Мало того, що ліфт купив не той, який планувалося, через що довелося розбивати на 7 сантиметрів шахту ліфта, він ще й електроніку купив щонайдешевшу. Коротше, ліфт «висне» через раз. Через раз! Але і це ще півбіди. Для більшої економії коштів електроніка була закуплена без service-tool. Штука ця потрібна для налаштування ліфту і його «перезавантаження» в разі зупинки. Але ще веселіше те, що у нашого «Закарпатліфту» саме такого service-tool немає. Різні є, а такого немає. Такий є тільки у Львові. Тобто, в разі, якщо ліфт зупиняється, потрібно просто зателефонувати до Львова і попросити, щоб звідти разом з service-tool виїхали  співробітники для «перезавантаження» нашого ліфту в Виноградові та вивільнення звідти застряглих людей.

І ось, у день відкриття офіційна делегація проходить всі приміщення на першому поверсі, високим гостям демонструються ліжка з електроприводом, протипролежневі матраци, приліжкові столики і тумби, концентратори кисню, пульсометри, інвалідні крісла, каталки та інше медичне обладнання. Потім всі піднімаються на другий поверх. Він - майже копія першого. Тільки над кімнатами прийому пацієнтів на другому поверсі розташовані кабінети головного лікаря і старшої медсестри, а над кімнатою прощання - кімната відпочинку медперсоналу. Але в цілому все те ж - ліжка, матраци, телевізори, медобладнання. І ось офіційна делегація перебуває на третьому поверсі. Оглянули офіси і готельні номери. Зроблені вони недорого, так що нічого цікавого. Хтось в натовпі говорить: а покажіть ліфт! Всі підходять, я натискаю кнопку, тихо молячись. На щастя, моє і ліфтерів, двері ліфту відкриваються. Усередині все блищить, гарно так, ліфт-то великий, щоб каталка могла увійти. І тут народний депутат Михайло Ланьо мені каже:

- Ну що, поїхали вниз?

Я, судорожно міркуючи, як цього не допустити і розвернунути делегацію в інший бік, кричу:

 - Ну як же, ви ж ще наш тепловий пункт не бачили!  

І веду всіх в інший кінець будівлі, сподіваючись, що спускатися всі вже будуть по найближчих до теплопункту сходах. Єлизавета Кальманівна тепловим пунктом не зацікавилася. Вона ж не знала, що якщо в перший раз двері ліфту відкрилися, то нема гарантії, що вони відкриються і вдруге.  А я ще думав, прощаючись з ліфтерами, чого це вони так хитро посміхаються? .. А вони чекали, поки Москаль дасть інтерв'ю, поки Русанюк щось там пафосно набреше про те, що район всіма силами допомагав побудові хоспісу. Коротше, ліфтери чекали, поки всі роз'їдуться. А вже лише після цього пішли визволяти полонянку…

…А що стосується районної влади, то вона дійсно постійно «вставляла палки в колеса». Найбільше моїх сил було витрачено не на будівництво та закупівлю обладнання, а на боротьбу з районною владою. Це дивно, враховуючи, що провина за зрив контракту лежить, в першу чергу, на ній. Та й грошей від них надійшло лише близько 2% від того, що було витрачено цього року. Загалом, одні «понти».

Було б нечесно сказати, що шкодили всі. Ні, звичайно. Шкідники були в основному від двох партій: співпартійці Шевчука і співпартійці розумників, які підняли ціни на газ та електрику.

І якось дві суки на зборах депутатської 20-ки мені кажуть:

 - Ти у Відні був?

- Багато разів, - відповідаю.

- Сміттєпереробний завод в центрі бачив?

- Ну, - кажу, - бачив. Навіть збирався туди на екскурсію сходити. І що?

(…Такі збори депутатської коаліції проходять кожен раз перед сесією. Потрібні ці збори для того, щоб депутати домовилися про спільну позицію з нагальних питань. Коротше, щоб не влаштовувати цирк на сесії, цирк влаштовується заздалегідь в кабінеті голови районної ради. Осінь, за вікном вже темно, часу на реконструкцію хоспісу залишилося замало. До закінчення мого контракту - місяці три…).

- Ну ось і в центрі Виноградова теж треба такий поставити. Знайди і виграй такий грант. А хоспіс нам не потрібен. Нехай поляки виставляють штраф на мільйон, тоді точно Шевчука посадять!

…Костака і Ліхтея я тоді послав. Незрозуміло взагалі,  як ці двоє «латаних іменників» (за Гоголем) пролізли в депутати від президентської партії. За гроші, напевно.

І все ж… Багато людей прикладали зусилля для реалізації проекту з хоспісом. Допомагали. Без Геннадія Москаля нічого б цього не було. Він має якусь магічну властивість переконувати. І, начебто, до нього закарпатські «губернатори» також матом лаялися, але, мабуть, якось смисли не так проговорювали. Не було б цього хоспісу ще без сотні людей. І перші серед них - Василь Кошеля та Іван Дуран. Ці люди, як криголами, пробивали лід нерозуміння і байдужості деяких наділених владою чиновників. Не було б хоспісу без Владислава Поляка, який сказав: «Не здавайся!» І я не здавався. Без співробітниць Агентства, які завжди невидимою тінню стояли у мене за спиною і проробили титанічну роботу з порятунку цього проекту. Без деяких депутатів обласної та районної рад, без Ісаєва і Попдякуника, без електриків, газовиків, ліфтерів, робочих і прибиральниць. Без всіх, хто хоч півгодини свого життя витратив на те, щоб хоспіс відбувся.

…А кримінальна справа про розкрадання «попередниками» так і «зависла». Поляки виставили неустойку в 218 000 євро. Хоспіс урочисто відкрили і він незабаром запрацює. Ми подали заявки на нові проекти. Але про них - іншим разом.

Артур Шерегі, директор Агенції місцевого розвитку Виноградівщини