Як ужгородець рятував життя людей після теракту у Стамбулі

Так сталося, що ужгородець Стас Грещишин разом з дружиною Катериною відгуляли весілля в Ужгороді і поїхали в медовий місяць. Але сталося так, що опинилися в аеропорту Стамбула під час теракту.

Стас Грещишин є координатором громалської організації "Захист Патріотів" і має певні навики з тактичної медицини. І ці навики йому знадобилися, щоб рятувати людей в аеропорту після теракту.

Днями Станіслав та Катерина відгуляли весілля в Ужгороді.

Відразу після весілля полетіли у весільну подорож до Туреччини.

Вони перебували в аеропорту Стамбула в очікуванні свого внутрішнього рейсу до Даламант, з відльотом о 23.35.

І тут сталися теракти, які забрали життя вже понад 40 людей. Багато людей отримали поранення.

У цей час Станіславу ще вдалося написати на своїй сторінці у "Фейсбук" такі слова:  "Друзі. Ми в безпеці. Більше напишу згодом. Нам допомагають місцеві чудові молоді світлі люди. Не бійтеся. Обіймаємо всіх. До зв'язку".

І лише сьогодні вночі Стас зробив новий запис: "Ще ніколи так чітко не мислив. ще ніколи так не боявся за когось. взагалі ще ніколи так не боявся. ти сидиш і абсолютно спокійно плануєш, де можеш закрити її і з чим кинутись на будь-кого, хто зайде вбивати. Не побажаю пережити таке нікому. але готуватися порекомендував би всім. бо світ з кожним днем менший, але бідних людей, які не знають любові у ньому ще багато. Робити більше добра і готуватися до гіршого. З такими думками я полечу зі Стамбулу. Сподіваюся, що без пригод. ++".

На офіційні сторінці організації "Захист Патріотів" є коротка розповідь Станіслава про те, як він з дружиною пережив ці страшні години в аеропорту.

 

“Ми прилетіли о 21.00 в Стамбул, в аеропорт Ататюрк. Звідти о 23.35 повинні були відправитися в Даламант внутрішнім рейсом Turkish airlines.

Ми затрималися на паспортному контролі, потім - у Dury Free. Близько 22.00 вирушили до столів реєстрації внутрішніх рейсів.

Спочатку ми побачили охоронців, які бігли з другого поверху по ескалатору. Ми подумали, що вони женуться за кимось. Тоді почули звуки пострілів. В аеропорту почалася паніка. Потім мертва тиша і перший вибух.

Вибух пролунав на поверсі вище і ми побачили лише як телевізори, які висіли на стелі попадали вниз. Усі почали бігти. Я рефлекторно тримався стіни, тримаючи Катрусю біля себе.

Основна маса людей створила натовп біля основного входу в аеропорт. Ми ж звернули направо у зону Duty Free і випросили в охоронців пропустити нас (там не можна заходити назад). Відійшли на відстань метрів 50.

Пролунав другий вибух. Значно сильніший. Мені прилітило щось тупе в голову. Текла кров, але я розумів, що це щось легеньке і не було часу про це думати. Я ще ніколи не відчував стадний інстинкт, як тоді. Люди почали масово бігти до столів паспортного контролю. Ми ж знову звернули і потрапили до поліцейського офісу.

Те, що я побачив там, мене максимально протверезило: поліцейські без рацій, у паніці, усі з пістолетами, але ніхто не в курсі, що робити. Одна дівчина поліцейська просто плакала в істериці. В офіс забігло багато людей. Ми з Катрусею вибрали куток біля стіни і "занизили горизонт".

Оскільки англійською ніхто не говорив, wifi вирубився і люди відверто панікували (особливо бачучи мій лоб) ми почали їх заспокоювати, просити дихати глибоко і намагалися дізнатися у поліції, який у них план дій. Плану дій очевидно не було.

Тоди принесли поранену жінку. Ліва нога мала велику пляму крові вище коліна та імпровізований джгут з хустинки. Я попросив перевірити його і спокійно запхав пальця під нього. З нею було ще дві жінки. Жодна не говорила англійською. Тому я, як у грі “Крокодил”, показав своїм тілом, що їй просто треба лягти на спину і підняти ногу на стілець. Коли вона так зробила, ми з її подругою порвали їй штанку і я побачив чисельні дрібні рани. Кровотечі вже не було, але я вирішив затягнути джгут. Поліз у її сумочку, взяв звідти щіточку для вій і зробив турнікет з хустки. Попросив тримати його одну з її подруг.

Далі підклав їй під голову декілька рулонів туалетної бумаги, показав, що їй треба дихати глибоко і попросив другу дівчину принести їй води і регулярно давати їй пити (усе на жестах).

Потім почав оглядати її і побачив декілька дірочок на спині. Кровотечі не було, диханню не заважало, тому я їх не чіпав, хоча їй було боляче. Пізніше перевернув її на бік, бо її наче нудило. Так вона лежала поки не прийшли медики і не забрали її.

Пізніше ми познайомилися з двома турками, які щойно прилетіли з Києва і були в черзі до паспортного контролю, коли сталися вибухи. Ми подружилися і зараз живемо в батьків одного з них.

Ми постійно комунікували з Катрусею. Оцінювали ситуацію, заспокоювали інших і тримали горизонт низько. Регулярно писали смски родичам, що ми в безпеці. Намагалися випитати у поліцейських яка ситуація ззовні і який їхній план. Це все - симуляції і тренінги “Захисту Патріотів”, які я спостерігав.

Загиблих більше, ніж кажуть у новинах. Вибухи і стрілянина були всередині. Аеропорт, принайні та частина поліції, яку бачили ми - теж були не готові. Ніхто з поліцейських у нашому приміщенні (близько 10-12) не вмів надавати першу допомогу. Ніяких аптечок. Ніяких бинтів. Це ми були в їхньому офісі! Ті турки, з якими ми познайомилися, допомогали пораненим в епіцентрі вибуху. Для них це вже третій теракт у цьому році. Один з них лікар. Не змогли врятувати нікого”.

І ось ще деякі слова, які Станіслав Грещишин сказав "Громадському". Це слова про готовність до терактів і страх.

«Було дуже страшно. І не стільки від цих вибухів, а від того, як люди поводяться в таких ситуаціях. Як разом із страхом поширюється недовіра. Тому що ніхто не знає, чи може бути хтось у цій кімнаті ще одним смертником. Ти знаходишся в кімнаті з майже сотнею людей, і всі дивляться одне на одного дуже підозріло. І здавалось, що якщо когось знайдуть, то ця кімната перетвориться на повний хаос», – сказав свідок теракту. «Ми проходили через цю залу, там лежали накриті тіла, там підлога була в крові. А далі по коридору все якось було так організовано, що там утворився натовп. І після того, що сталось, вже ніяк не хотілось у цей натовп іти, бо ти не довіряєш нікому і нічому», – розказав Станіслав.

«Я не знаю, чи можна бути до такого готовим, мені важко зараз оцінювати. Але зважаючи на ситуацію у нашій країні, ситуацію із тероризмом, треба готуватись і тренуватись. Адже з огляду на ту сферу, у якій я працюю, виявилось, що поліцейські та працівники аеропорту, яких ми бачили, виявились не готові до такого», – зазначив у коментарі Громадському Грещишин.