Закарпатський військовий лікар скаржиться на пияцтво персоналу

У медроті Закарпаття — кричущі випадки алкоголізму, а військова служба правопорядку закриває на це очі. Лікар медичної роти Закарпаття Тиберій Островка, який був кілька місяців у прифронтовій зоні, повідомив нам жахливі факти алкоголізму серед керівництва і персоналу. Лист надійшов на електронну скриньку ProZak, публікуємо без змін:

"Сьогодні ми знаходимося на місці постійної дислокації в Ужгороді. У час, коли потрібно патрулювати, виконувати свої обов6язки — більшість пиячить. Найбільша проблема серед військовослужбовців — алкоголізм. П’ють безбожно, при чому на робочому місці в час, коли мають виконувати обов’язки з надання меддопомоги.  Спостерігаю таку ситуацію понад 4 місяці. Наш командир Валерій Чаюн покриває все це. На його поведінку дивляться чимало працівників, бо в нашій медроті є не тільки лікарі, а й обслуговуючий персонал, які теж дозволяють собі випивати.

Вчора мій терпець увірвався. Говорив із керівником про цю ситуацію, але внаслідок нашої розмови виникнув скандал. Як черговий лікар, я доповів про ситуацію оперативному черговому лікарю, попросив прислати контррозвідку. Однак прийшла не контррозвідка, а військова служба правопорядку — це військова структура, яка повинна займатися такими справами. Поговоривши з п’яним командиром, із яким вони, виявляється, товаришують, ситуацію вирішили в такий спосіб, що зробили мене винним. Мені сказали, що це я, як черговий лікар, винен у тому, що пацієнти і працівники ходять п’яні. І чому на чергуванні мене не було. Я відповів, що вийшов на обід, і якщо лише в цьому річ, то я ініціюю покарати мене за цей від’їзд, і паралельно прошу наказати командира за зловживання алкоголем. Мені відповіли, що командира покарати не можуть, бо знають його. Справу спустили на гальмах. Я на цьому не зупинився. Прошу допомоги, бо не можу закривати очі на такі випадки алкоголізму.

Вважаю, що по-перше, проблема залежить від командира, бо він і сам вживає, і покриває інших. По-друге, мене вражає бездіяльність військової служби правопорядку, яка повинна цим займатися.

Стало відомо, що невдовзі будуть пресувати лікарів, хоча ми намагаємося надати хворим допомогу у кращих медзакладах області. Нам заявляють, що маємо право направляти їх лише до військового шпиталю. Ми відповідаємо за свої дії. Нам порадити скинути із себе відповідальність і направляти хворих у військовий шпиталь, хоча можна надати їм більш якісну меддопомогу.

Я був доведений до крайнощів такими випадками пияцтва. Просто не можу мовчати. Пройшовши війну, мені було гордо носити форму, а зараз стає соромно. Коли бачу “синіх аватарів”, стає соромно. Коли їх забираємо у жахливому стані ... просто немає слів. Були розмови, але зараз межа перейдена.

Такі ситуації — масові. Можна апелювати до  того, що це психологічний стан, але я приводив психологів, пропонували допомогу. Але їм легше пити... "