Репортаж із саду-колекції ужгородського ботаніка і мандрівника

 

Тут почуваєшся зовсім не так, як будь-де на Закарпатті. При вході тебе огортає солодкувато-цитрусовий запах ранньоквітучої жимолості. Через кілька метрів він губиться, але захоплює вже інше – цвітіння рослин, кущів, дерев, які тут на кожному кроці, і ростуть, наче в природному середовищі. Насправді протягом десяти років їх висаджували, сіяли та дбайливо доглядали руки колекціонера, ботаніка, мандрівника Віктора Ганущина. І сьогодні на відносно невеликій території 0,6 гектарів росте флора, яку можна побачити хіба в окремих ботсадах, на високогір’ї, а також у країнах, де нам побувати ще де не вдалося.  

У Віктора марно запитувати, скільки ж рослин у його колекції, бо він давно збився з ліку. Навіть із часу нашої останньої зустрічі – у грудні 2015 року не пригадує, скільки нових експонатів висадив. Періодично друзі-колекціонери дарують йому нові рослини, або сам привозить насіння, яке висаджує і відповідним чином маркує, аби не забути. Щоправда, останнім часом з цим теж проблеми: місцеві дрозди повисмикували усі бірочки з підписами рослин, молодих сходів. Деякі встиг врятувати, інші втрачені назавжди. «Вже хвалився друзям, що маю нові рослини, а тут на тобі», - бідкається колекціонер. Саме так називає себе, адже вирощує рослини не для розмноження, а для збереження і власного зацікавлення. Тож ходити у його саду потрібно уважно, дивлячись під ноги, бо на кожному клаптику землі росте щось нове чи тільки збирається вилазити.

PrоZak вже вдруге завітав на цю фантастичну дачу за Ужгородом, точніше побував на екскурсії, бо двогодинне споглядання екзотів, яке супроводжується цікавими розповідями, є справжньою мандрівкою. Ефект від такої природної колекції не менший, ніж після відвідин музею чи галереї. А то й більший, бо крім естетичного задоволення, отримуєш ще й нові знання про рослини та догляд за ними, слухаєш цікаві розповіді про подорожі, адже Віктор фанатіє не тільки від рослин, а й від нових мандрівок. Далі – пряма мова колекціонера-мандрівника.

Весняні першоцвіти

У мене природний стиль догляду за рослинами, дозволяю їм дичавіти. Щотижня тут щось цвіте. Пік припадає на кінець квітня, на травневі свята. При чому все зацвітає на кілька днів пізніше, а якщо похолодання, той на тиждень пізніше, ніж в Ужгороді. Тим воно й гарно. У місті вже все відцвіло, а в мене ще весна.

Найраніше пурпурно-червоні квітки випускає дикий цикламен. За ним – підсніжники, яких у мене сім видів. Це підсніжник кавказький, вузьколистий, лагодехський, а ще – Пан’ютіна, який нещодавно описали росіяни. Його популяція була сильно пошкоджена олімпійським комплексом у Сочі. Тут у мене поруч росте чотири види. Посадив їх так, бо вони не перезапилюються, оскільки цвітуть у різний період.

Є в мене підсніжник з грецького острова Андрос. Він цвіте на Новий рік, як у казці «12 місяців». Починає цвісти пізно восени, і якщо немає заморозків, снігу, він може протриматися до Нового року.

Сьогодні вже відцвіли крокуси. До речі, ми звикли, що вони бувають тільки фіолетово-бузкові, але є інші кольори. Я їх відшукую у природному середовищі, висаджую сюди і займаюся розведенням. Вони бувають білі, білі з фіолетовою цяточкою, фіолетові з цяточкою, а кінчик білий, блідо-фіолетові. Кольори залежать від умов вирощування, року тощо. Форма відбирається, окремо висаджується і протягом кількох років я перевіряю її, чи вона стабільна, чи цвіте одним і тим же кольором.

Рання калина, 5 видів сакур і 10 видів магнолій

Разом з квітами навесні цвіте калина боднатенська, яка не дає плодів, зате пахне і вабить око. Її батьківщина – Середземномор’я. Вона зацвітає без листя, одна з найраніших, як і кизил.

Ще в цей період цвіте кущова сакура. Дуже часто її прищеплюють на стовбур вишні, черешні й вона додає дереву оригінальності. Взагалі сакур маю п’ять видів, а з карликовою – шість. Якщо хочете вдома посадити сакуру, це потрібно робити у період спокою дерева – восени чи навесні, коли вона ще без квітів та листя.

У мене близько десяти видів магнолій. Сьогодні цвітуть перші дві – кобус та зірчаста, а сорти «Джордж Керн» і «Сюзанн» ще в пуп’янках. Магнолія пересаджується тільки з коренем. Якщо зима сувора – корені рослини потрібно присипати торфом або тирсою на 20 сантиметрів, щоб захистити від примерзання.

Сон-трава й перший ірис

Сьогодні пік цвітіння сон-трави, маю її кілька кольорових форм. На гірці цвітуть мої дорогоцінні камінчики: драба, ірис карликовий, бадан, примула маргіната. Перші каменеломки вже відцвіли. А ось хоче зацвісти перша з альпійських фіалок.

Ірис карликовий зацвітає найраніше з-поміж ірисів, але має дуже короткий період цвітіння – один-два дні. Інші види цих квітів посаджені групами кольорів: по два метри жовтих і синіх. Коли зацвітають, утворюється національний прапор.

У травні в мене розквітнуть рододендрони. Для росту їм потрібне напіввологе середовище і напівтінь, щоб не висихало коріння. Їх можна пересаджувати у будь-який період року, коли є волога. Взагалі будь-які пересадки рослин краще робити, коли температура не вище 15 градусів.

Про морозник і виживання рослин у 23-градусний мороз

Ось чемерник чи морозник. У нас в горах росте фіолетово-рожевий, або пурпуристий. А це чемерник чорний, оскільки після цвітіння квітка темнішає. Морозник вважають біологічним аналогом алоє.

Мені цікаво, як пережив цьогорічний мороз мій бамбук, бо тут було -23. У мене в будинку від морозу попсувався бойлер. У цей час я був на Шрі-Ланці, тож бойлер був принесений у жертву подорожам (Усміхається – Авт.).

А троянди трохи змерзли цієї зими, але закарпатцям ще поталанило. Кияни жартують, що нам навіть троянди закривати не потрібно, на відміну від них. Якби мені довелося закривати-розкривати ці 50 кущів, то я тут би і вмер, мабуть (Усміхається – Авт.). Тільки  би, напевно, весь час і робив, що відкривав і закривав троянди.

Печіночниця й рябчики, нетипові для Кам’яниці

Ось півонія кавказька, яка цвіте раніше за наші півонії. Я посадив її у затінку, щоб він прижився, а потім пересаджу.

З подорожей по лісу колись приніс печіночницю. Вона зазвичай синьо-блакитна, а я знайшов форми, які відрізняються.

Це рябчики, також привезені з лісу. Хтось просто зриває квіточку на годину, доки вона квітне, а я приношу з корінням. Колись, можливо, ботаніки будуть ламати собі голови, звідки у районі Кам’яниці ростуть рябчики, яких не буває у букових лісах (Усміхається – Авт.).  

З високогірних рослин маю драби, які поширені у Карпатах. У мене вони з наших Близниць, а також Вірменії, Середньої Азії.

Випалювання стимулює відновлення екосистеми

Протягом десяти років на своїй ділянці я провів процес відновлення екосистеми: збирав насіння, підсаджував рослини. Влітку в мене тут степ-прерія. В один із періодів, коли виростає трава, на її фоні фіолетовим цвіте декоративна цибуля.

Раз у декілька років навесні я випалюю цю територію, незважаючи на всі заперечення такої процедури. Це стимулює процес відновлення екосистеми. Випалюю малими ділянками, щоб довкола завжди були невипалені  ділянки, звідки потрапляють комахи та інші тваринки.

З північного боку ділянки живу огорожу створюють смерічки, сосни, модрини. Коли вони підростуть – захищатимуть інші рослини від вітру. Вважається, що дерево висотою 10 метрів створює захист на 50 метрів.

Ніякого добрива

У мене тут важка земля - червениця, але добриво для свого саду я не купую, хіба що гранули для карликових рослин, які вперше саджаю. Зі сміття викидаю лише пляшки. Усе інше йде на перегній. Все листя, гілки, які подрібнюю за допомогою спеціального подрібнювача, збираю докупи, накриваю плівкою і воно перегниває, а за три роки на цьому місці утворюється справжній перегній. Не треба ніякого штучного добрива, тут воно природне. Іноді попелом піддобрюю деякі види рослин.

Коли я розпочинав саджати рослини на цій ділянці, попередньо провів природну сидерацію: посіяв траву, скосив, залишив перегнивати, знову скосив, знову залишив. Природа <перетравлює> скошену траву, і завдяки цьому підтримується природний баланс. 

У подорожах бачиш рослину у її природному середовищі

Рослини потрібно обкопувати, піджівлювати, якщо ти хочеш, аби вони давали прирости. Я такої мети не ставлю, мене цікавить, аби квіти, кущі, дерева росли природним шляхом, тому я саджаю їх у нормально підготовлені посадкові яма, а як виростають – деякі з них підстригаю. 

Я колекціонер, однак ділюся матеріалом для розмноження зі своїми друзями. Завдання колекційної ділянки – утримувати колекцію. А виробничі ділянки нехай займаються виробництвом.

Є колекціонери, які купують насіння в Інтернеті. Я теж пройшов цей етап, але за таких обставин купівлі не уявляєш собі, в яких природних умовах воно росте, тому насіння може бути втрачене через неправильну посадку. Подорожі цікаві тим, що я бачу рослину у її природному середовищі.

«Я не можу дозволити собі тривалі поїздки через велике газдівство»

Попередні роки у мене були насичені подорожами. З основного – Північна Індія, Індійський Тибет - Ладакх, Шрі-Ланка, Іран, Киргизія, Греція, Румунія. Їздив до Єгипту, в місця, про які зазвичай не знають туристи.

У мене є карта світу, куди я час від часу тицяю відмітки. В Індії я раніше бував, але ця країна настільки різноманітна за географічними, історичними, етнографічними особливостями, що потрапляючи в іншу її частину, почуваєшся, ніби в іншій державі. Тому якщо людина побувала в індійському трикутнику – Делі-Агра-Джайпур, це не означає, що вона бачила Індію. Вона отримала лише певне уявлення про цю країну. Північна і Південна Індія – наче інші світи.

Коли їду в певну країну, заздалегідь збираю інформацію, переглядаю сторінки друзів, які багато їздять, фотографують цікаві місця. Різні такі відомості вношу до свого списку бажань.

У подорожах нас лімітують час і гроші. Є люди, які налаштувалися на подорожній спосіб життя. Вони  їздять по півроку, бо нераціонально їхати далеко, аби повертатися за кілька днів. Якщо ти прилетів у Південно-Східну Азію, в Куала-Лумпур, то подивитися Малайзію й летіти додому немає ніякого сенсу. Варто подивитися вже й Індонезію, у якій кілька тисяч островів. А неподалік Індонезії – Нова Гвінея, а за нею вже й Австралія (Усміхається – Авт.). Отак люди їздять по півроку. Якщо ти фрилансер, працюєш дистанційно, то можна дозволити собі такі тривалі поїздки.

Я не можу дозволити собі такого, бо в мене тут велике газдівство. Восени мав неприємні події – залізли до мене злодії. Не стільки взяли, скільки зламали, знищили. Тому вся осінь пішла на встановлення засобів захисту. Стрес, звісно, залишився від таких неприємних подій. Всі знають, що це зробила місцева сільська банда, але правосуддя бездіє.

Найтривалішою поїздкою недавнього часу був Ладакх (Північна Індія) – подорожував там 20 днів. Ми прилетіли в Делі, подивилися його, перелетіли в столицю Ладакху – Лех на кордоні з Тибетом. Там взяли авто, поїздили всіма високогірними місцями, заїхали на перевал 5200 метрів.

Про «стиль заглиблення»

У подорожах я дотримуюся «стилю заглиблення». Дехто подорожує тільки з гідом, боїться контакту з місцевими, живе в чотиризірковому готелі, їсть особливу їжу. У мене навпаки. Ми прилетіли в аеропорт Шрі-Ланки, сіли в місцеву маршрутку і виходили у тих місцях, де було цікаво. Коли ви їдете автобусом, розумієте, чим живе ця країна. Ми виходимо разом із жителями на зупинках, набираємо воду з крану, як це роблять місцеві, що деяких людей лякає, їмо вуличну їжу. Це бюджетно і це дає тобі абсолютно нові знання й відчуття країни. Можна приїхати в Київ, пройтися Хрещатиком, зайти у відомі кафе поїсти і зовсім інша справа проїхатися від Києва до Жмеринки. Це зовсім різна Україна.

Коли ми приїжджаємо до популярного туристичного об’єкту, намагаємося потрапити туди о 7-8 ранку. Тоді виходять набагато цікавіші фото, і по-друге, немає такої кількості туристів, як вдень. На Шрі-Ланці ми приїхали до такого туристичного об’єкту рейсовим автобусом у зливу. Зустрів нас тук-тукер( водій моторолера з дашком) і каже: «Я вас чекаю. – Як це нас? – А який ще турист приїде у такий дощ». Виявилося, що це професійний екскурсовод, який провів для нас чудову екскурсію. Крім того, він знав, як показати величезний туристичний об’єкт за короткий проміжок  часу.

Найдорожча стаття витрат у подорожах це, звичайно, переліт. Вона займає половину всієї суми. Ми економимо на харчуванні. Я без двох палиць ковбаси у рюкзаку нікуди не їду (Усміхається – Авт.). Друзі беруть із собою сухі каші. І потім харчуємося цим, закушуючи місцевими вуличними паляницями. Купуємо фрукти, які відносно недорогі і ними можна добре наїстися. За температури  +30 фрукти є ідеальною їжею. Заходимо й до місцевих забігайлівок, поїсти страв. Чікен райс віз каррі – класика жанру. Біля моря вживаємо морепродукти.

Подорожні лайфхаки, перевірені досвідом

1. Перше і найважливіше – не боятися подорожувати.

2. За можливості, використовувати для переїздів громадський транспорт. Коли ви подорожуєте – суттєво виділяєтеся з-поміж місцевих. При виході з аеропорту на вас вже чекають тук-тукери, пропонують свої послуги. Це щось на зразок наших тексі. Ви задоволені, бо вас повезуть, куди потрібно. Але ціна за таку комфортну поїздку удесятеро більша, ніж на місцевому громадському транспорті. Від Коломбо до Канді проїхали за долар, а по відстані це близько 150 кілометрів.

3. Беріть з собою перекуси. Якщо ви любитель м’яса, варто пам’ятати, що в багатьох країнах м’ясо не вживають з релігійних міркувань, тому краще взяти з собою. Я купую ковбасу за місяць, ставлю її в холодильник, де за місяць вона втрачає вологу і стає ще сухішою, а відтак і легшою. Контроль в аеропортах досить лояльний, тому ковбасу у багажі ніхто не шукає.

4. Багаж має бути легким і зручним. З багажу в мене завжди великий рюкзак, який я здаю в багажне відділення, і маленький рюкзачок із собою. Оскільки я фотографую у подорожах, сьогодні придбав собі легшу техніку, яку зручно носити з собою.

5. У відомі туристичні місця краще приїжджати рано-вранці, або в дні, коли людей менше. Бо в іншому випадку побачите тільки натовп.

6. Щодо їжі, потрібно заходити туди, де їсть багато місцевих. Це означає, що там смачно і дешево. Найдешевша, звичайно, вулична їжа.

7. Проживання можна раніше бронювати. Однак, як показує практика, кількість місць для проживання реально у кілька разів більша, ніж показано в Інтернеті.

8. Аби убезпечити себе від різних випадків, пов’язаних зі здоров’ям, купуйте страховку, робіть щеплення перед виїздом. Хоча маю друзів, які одного разу потрапили у неприємну ситуацію і страховка їм не допомогла.

Попереду – Америка, Бразилія, Бірма, Таїланд

Сьогодні мені потрібен повний робочий день на догляд за колекцією рослин. Саджати вже нічого не хочу, тільки щоб росло те, що вже посаджено. Хочу більше їздити, доки дозволяє здоров’я, є фінансові можливості. У мене ще Америка попереду, Аргентина, Бразилія, Бірма, Таїланд... Щоправда, можу вирватися максимум на 2-3 тижні, бо якщо поїду надовше -  тут будуть бур’яни і запустіння (Усміхається).

 

Записала Наталія Толочко,

Фото Олександри Шевченко та з архіву Віктора Ганущина