У чому удача ужгородців, - турист із Запоріжжя
Потрапити зі Сходу на Захід України вперше - це як потрапити у інший простір, у якому ніби все те саме, але поведінкові та культурні коди є трохи іншими. Скільки б не казали про те, що люди всюди однакові, проте я все одно тримаюся тієї думки, що на Західній Україні вони більш люб’язні та гостинні. Такі мені зустрічалися роки три тому, коли я побував десь у Карпатських горах, такі зустрілися мені минулого року, коли я вперше потрапив до Львова, такі зустрілися мені і цього разу, коли я вперше потрапив до Ужгорода.
Звичайно, усюди є хороші і погані люди. І звичайно, може не пощастити так, що приїхавши до Ужгорода, за випадковим збігом обставин, тобі зустрінеться найгірша людина у місті, яка тебе відразу ж пограбує, завезе куди-небудь і там залишить без грошей, речей, та надії і віри у людство.
Поки що на Західній Україні мені щастило виключно на відкритих людей і Ужгород не став у цьому винятком. Хоча один доцент з УжНУ, з яким я мав змогу трохи поспілкуватися, розповідав мені про те, що приємно бувати за 50-100 кілометрів від західного кордону країни та дивитися на щасливих людей, які більш люб’язні, ніж в Україні, та набагато більше поважають себе та інших, ніж тут. Можливо, подумав я, і там є людина, яка їде ще далі на Захід, бо вважає, далі люди ще гостинніші.
Коли ближче до ночі ти сходиш з потяга та потрапляєш до міста, то перше, що потрапляє на очі – це авто з європейськими номерами. Не вигляд вокзалу, не архітектура будівель, що розміщені поблизу, бо в них немає чогось такого надзвичайного. Чомусь тільки номери машин з європейськими номерами, яких на одному вокзалі, мабуть, більше, ніж у всій Запорізькій області. Наскільки їх багато, можна дізнатися на наступний день, коли ти вже йдеш містом, з Володимирської по Капушанський у бік моста. Тоді дізнаєшся і про те, що в Ужгороді таких машин приблизно десять тисяч, і кожні п’ять днів їм необхідно перетинати кордон - їздити в Словаччину чи Угорщину, що є не найгірше у житті, враховуючи, що найближча від Запоріжжя країна - Росія, а трохи ближче - невизнані самопроголошені ДНР та ЛНР.
Як на мене, у цій географічній близькості до Європи, полягає удача ужгородців. Майже усі, з ким я мав можливість спілкуватися, виїжджали закордон. І здається, що це набагато легше зробити, коли у тебе в місті є стовп, на якому зазначено, що до Будапешта - триста з чимось кілометрів. І через це не хочеться їхати з міста, від якого до Будапешту триста з чимось кілометрів, а до Запоріжжя - більше тисячі.
Мабуть, набагато більше мешканців східних областей приїжджали би до Ужгорода, якби був прямий залізничний маршрут. Однак спочатку треба потрапити до Львова, який поглинає більшість туристів, тому до Ужгорода потрапляють тільки найрішучіші. З іншого боку, Львів зараз переживає справжній туристичний бум і на травневі там було просто не проштовхнутися. У цьому сенсі Ужгород більш спокійний – це, звичайно, не дуже добре для міста з точки зору прибутків, але добре для тих туристів, які доїдуть до Ужгорода – майже все місто буде у їхньому розпорядженні.
Не скажеш, що історичний центр Ужгорода дуже великий, особливо, у порівнянні з тим же Львовом. Але блукати вулицями та провулками так само приємно. Взагалі, у такі міста не хочеться переїздити на завжди з однієї причини: ти боїшся того, що вигляд цих старовинних будинків та церков, стане занадто звичним і вже не буде так дивувати, як дивував колись. Їх хочеться для себе обмежено та дозовано, і не хочеться плутати туризм з еміграцією.
Річка Уж, звичайно не Дніпро, але ці зелені береги з невеликими зеленими острівками, замість звичних для мене берегів піщаних, справляють дуже велике враження для людини, яка бачить такі береги у межах міста вперше. До того ж сама набережна Ужгорода – це той маршрут, яким було приємно блукати, бо він зелений та охайний, і на відміну від Запоріжжя, не засмічений забудовами, як це, на жаль, є у Запоріжжі.
Взагалі, весною, коли усе квітне – будь яке місто гарне. Особливо гарним Ужгород роблять сакури, єдиний недолік яких полягає у тому, що вони не пахнуть настільки, наскільки вони є гарними.
У порівнянні із Запоріжжям, у якому я живу, Ужгород дуже невелике місто. Він ніби Запоріжжя, від якого відсікли усі спальні райони та залишили тільки центр. В Ужгороді, мені жодного разу не довелося користуватися громадським транспортом – 20-30 хвилин пішки - і ти вже дійшов до потрібної точки.
Мабуть, це пояснює ту велику кількість велосипедистів, яка туди-сюди рухається містом. Приємно, що зараз велосипедний рух в Україні стає з кожним роком все популярнішим. Проте через компактність Ужгорода здається, що на велосипедах пересувається півміста. При цьому, у одному невеликому Ужгороді велопарковок набагато більше, ніж у великому Запоріжжі.
Взагалі Запоріжжям, як містом, більшим за Ужгород, я жодного разу не «користався» у повній мірі. У деяких його районах я взагалі з’являюся 1-2 рази на рік, а то і не з’являюсь зовсім. Все більш-менш необхідне: кінотеатри, театри, клуби, бари, магазини, розважальні центри – знаходиться у центрі.
Специфіка великого міста у тому, що ти живеш у спальному районі, де відсутні будь-які розважальні заклади та щоб розважитися, потрібно їхати в центр. В Ужгороді нікуди не потрібно їхати – достатньо вийти з дому та пройтися 15-20 хвилин у сторону набережної. Це зручно.
Незважаючи на те, що Запоріжжя більше, в ньому менше улюблених місць, де можна випити. Закладів, звичайно багато, але улюблений у Запоріжжі в мене лише один, а за два тижні в Ужгороді, я знайшов таких аж п’ять.
Я не знаю, як Ужгород виглядає влітку чи взимку і, можливо, якби я потрапив сюди у найспекотніший або у найхолодніший день, враження від міста були б зовсім іншими, але наступного травня до Ужгорода знову хочеться повернутися. І я повернуся.
Федір Попадюк для ProZak.infoіз Запоріжжя