Відкриті екскурсії: кладовища Ужгорода
У неділю, 1 березня, учасники традиційної Відкритої екскурсії Ужгородом відвідали чи не наймоторошніші місця нашого міста - його кладовища. Містичну атмосферу оповідей аспіранта кафедри історії України УжНУ Павла Худіша немов навмисне супроводжувала похмура дощова погода.
Екскурсію Павло, як зазвичай, розпочав біля пам’ятника св. Миколайчику, що на площі Театральній, з короткого історичного огляду про сакральні місця лівого берега міста. Ця частина Ужгорода була заселена вже в кінці XVII століття, і саме з того часу, як вважають деякі історики, тут і починають утворюватись масові поховання жителів. Найдавніші відомості про існування кладовища, що тепер знаходиться на вул. Капушанській, відносяться до XVIII століття. Тут знайшли свій спочинок багато відомих діячів нашого міста. Зокрема, встановлено хрест на могилі українських січових стрільців, які загинули під час Першої світової війни. Останні поховання на цьому кладовищі відносять до 60-х років XX століття, після чого проводились тільки поодинокі підзахоронення.
Мандрівка часом продовжилась поблизу будівлі Василіанського монастиря в якому, наразі, розмістився фізичний факультет УжНУ. Загалом, цікавою була не сама споруда, а греко-східна церква-базиліка, яка до 1947 року існувала у внутрішньому дворі монастиря. Павло розповів всім присутнім, що навколо церкви був розташований цвинтар, де ховали тільки вірників церкви.
Далі екскурсовод розповів про цвинтар, який знаходився на території сучасного Закарпатського музею народної архітектури та побуту, що виник у першій половині 19 століття. Тут хоронили вище греко-католицьке духовенство Мукачівської єпархії та їх родини, серед яких і дружина Августина Волошина – Ірина Петрик.
На подвір’ї Ужгородського замку, навколо церкви св.Юрія, також були поховання місцевої знаті, які на сьогоднішній день знищені. Коли ж фортецею почали правити графи Другети, вони облаштували на цьому місці прибудовану до церкви крипту для родинних поховань членів своєї родини.
Далі екскурсанти рушили до Ужгородського кафедрального собору, у криптах якого знаходиться близько 70 поховань. Тут знайшли свій спокій служителі Мукачівської греко-католицької єпархії: від єпископа Андрія Бачинського до Теодора Ромжі.
Подорож підходила до завершення вже на Кальварії, одному з найстаріших некрополів міста Ужгорода. Не одне століття на схилах пагорбу росли виноградники, а з кінця 18 століття тут виникає кладовище. Спочивають на цьому місці тлінні останки декількох поколінь міста, серед яких: художники Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай, краєзнавець Петро Сова та інші відомі діячі нашого краю. На території кладовища збудовано більше 10 каплиць, головну з яких у радянські часи передали Ужгородському університету та облаштували в ній у 1957 році астрономічну обсерваторію.
Кальварія також відома братською могилою, в якій поховано воїнів радянської армії, що загинули в боях за Ужгород у Другій світовій війні. Цей меморіал кладовище відкрили 22 липня 1945 року і назвали Пагорбом Слави. Сьогодні воно поповнилось, на превеликий жаль, новими похованнями – тепер тут спочивають герої України, які загинули на території Донбасу у війні 2014-2015рр.
Закінчилась розповідь краєзнавця трагічною, та не менш романтичною історією про ужгородських Ромео та Джульєту. Оповідь велась про події 1892 року, коли Ужгород був маленькою провінцією і всі жителі знали один одного. Солдат одного з місцевих гарнізонів - Гейза Шеффер, дізнався, що батька його коханої Агнеси переводять з Ужгорода служити до віддаленого міста Шопрон, що на кордоні з Австрією. Ця звістка означала неминучу розлуку з найріднішою людиною солдата. Біль та розпач штовхнув закоханих на необдуманий крок і вже через декілька днів їх знайшли у будинку Гейзи вбитими: вони сиділи на закривавленому ліжку один біля одного, приперті плечима до стіни, з кулями у молодих серцях, а поряд лежали револьвери. Новина про пару, яка наважилась поєднати на віки свої долі самогубством вразила всіх жителів міста. Ховали молодих спільно: окремі процесії об’єднались біля будинку Гейзи Шеффера і вулицею Другетів у супроводі міщан міста та військового оркестру рушили до Кальварії. Гейза та Агнеса досі спочивають у спільній могилі на Кальварії, нагадуючи про вічне кохання, яке неможливо роз’єднати ні відстанню, ні часом.
Юліанна Бонкало спеціально для Prozak.info