Як закарпатські дітлахи відпочивають у “Скелі спасіння”
Початок літа діти чекають з нетерпінням не лише тому, що закінчилося навчання, а ще й тому, що саме в цей час починають діяти літні табори. Деякі дітлахи за ціле літо вдома бувають лише два-три тижні, а решту часу проводять в оздоровчих таборах.
Однією з таких зон відпочинку та розвитку є Духовний центр Мукачівської греко-католицької єпархії ім. Іоана Павла ІІ, який знаходиться у селі Анталовці, що на Ужгородщині. Побували там і закарпатські журналісти. Екскурсію духовним центром для них влаштував отець Василь Кузьма, який є його директором, а також головою Комісії у справах молоді.
Отець Василь розповів й історію заснування табору. Будівлю спорудили у 1989 році для лісничого офісу, а згодом римо-католицька єпархія придбала її і влаштувала тут наметові табори. Потім греко-католицький єпископ Мілан Шашік перекупив у 2004 році цю будівлю, а вже в 2005 почалася її реставрація. У 2008 році сюди заселився священник Михайло Соляник разом із родиною. Невдовзі тут почали проводити різні курси та навчання, наприклад, для мам, що мають дітей з вродженими вадами. Напередодні Пасхи проводилися реколекції для молоді. Цього ж року почав діяти і Духовний центр. Тепер цей осередок функціонує не лише влітку, а й в усі пори року.
Сьогодні у таборі оздоровлюються 117 дітлахів, за яким наглядають 13 волонтерів (юнаки-семінаристи та дівчата-старшокурсниці). У літніх вагончиках мешкають хлопці, а в спальному корпусі (будинок) – дівчата. Заселення у Духовний центр починається з середини червня. Кожного року назва табору змінюється, цьогорічна його назва «Скеля спасіння», а гасло — «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога».
До табору приймають діток віком від 8 до 16 років. Якщо дитина досить самостійна, то приймають і з 7 років. Із малечею завжди проводять час їхні наставники, «мама і тато», як повідомив отець Василь ─ вожаті. Зміна триває 6 днів, оскільки є чимало охочих побувати в релігійному таборі. Цікавий факт, що сюди приїздять не лише дітлахи греко-католицької церкви, а й православної, римо-католицької та протестантської церков. Для отця Василя це не важливо, головне, щоб людина «мала віру в серці» та хотіла отримати нові знання.
Духовний центр має хороше обійстя: ослика на ім’я Хвостик, курей, кроликів, котиків, песика. Уже в найближчий час очікують на прибуття маленьких овечок.
У комплекс табору входять і два басейни для дітей, де вони відпочивають у сонячну погоду, а також Хресна дорога.
Перед катехізацією вожаті представляють якусь сценку з життя або з Біблії, адже у такій грайливій формі дітлахи краще сприймають науку Божу. Навіть Заповіді написані для дітей досить таки цікаво та зрозуміло, наприклад: «Не обманюй, що прибирав кімнату, коли туди і не заходив», «Не заздри, що дівчата живуть у будинку, а ти на мансарді».
У храмі на території духовного центру щодня в обідню пору триває 50-хвилинна служба. Було приємно спостерігати, як щиро діти моляться, стоять з маленькими книжечками і читають молитву. Наприкінці служби священик та малеча співають гімн табору та дружно прямують до їдальні. За стіл ніхто не сідає, поки всі разом не помоляться та не подякують Богу за прийдешній день та щедрий обід. Такі побожні дії справляють надзвичайне враження.
Серед вожатих табору — семінаристи, а також студенти закарпатських вишів. Вожатий Андрій Проньо цього року закінчив 5 курс семінарії і нині є старшим вожатим у таборі. Нещодавно він повернувся з практики, яку проходив протягом року у Верхніх Воротах Воловецького району. « Праця з дітьми — найголовніше для священика, адже вся надія на молодь!», — вважає Андрій. Вожата Каріна Зейкан навчається на другому курсі прикладної лінгвістики в УжНУ. У таборі вона вже не вперше. Дівчині подобається допомагати діткам розвиватися, бо для неї це як відпочинок.
Вихованці табору — Анастасія Гутич та Яна Кондур також поділилися враженнями від перебування в Анталовцях. Яна зазначила, що за кілька днів знайшла тут багато друзів. Настя ж розповіла, як батьки зраділи, дізнавшись про її бажання поїхати до табору, незважаючи на те, що родина їхня православна, а центр — греко-католицький.
6-денне перебування в таборі діти однозначно запам’ятовують і прагнуть повернутися сюди за новими враженнями. А вожаті табору спільно з керівництвом Духовного центру роблять для Закарпаття надважливу справу — займаються вихованням християнської молоді, тому вкрай важливо, щоб вони продовжували свою діяльність, знаходили однодумців і працювали у такому ж дусі. Після відвідин табору у нас також виникло бажання наступного літа приєднатися до цієї корисної справи.
Людмила Бескид та Аліна Галаш, студентки відділення журналістики УжНУ