Візьміть у хату 4лапи: 9 життів ужгородського кота...
Кажуть, що у кішки є 9 життів. Ця теорія, бере свій початок у Давньому Єгипті. Вважається, що саме єгипетський бог Ра подарував кішкам 9 життів за те, що вони дуже добре охороняли фараонів. Сам же Ра при спуску на землю так само приймав образ кота.
Подивіться у очі своїй кішці... Може, матимете щастя і побачите там іскру минулих життів свого улюбленця. Хто знає чия рука чухала за вухами цю істоту в минулих життях. Рамзес? Клеопатра?
Перше своє сонце і першу Людину я зустрів дуже давно...
Людина в білій одежі підняла мене на руках в храмі на березі Нілу і тисячний натовп заревів натхненно: «Ра!!! Баст!!!». Тутенхамон був доброю людиною. Нас шанували, і ми старанно ловили мишей в величезному палаці в Мемфісі. Йому виповнилось 20 і він загинув впавши з коліснці. Жреці старанно намалювали мій потрет на стіні його усипальниці. Моя мумія теж десь там...
По-друге, я народився в Афінах, в родині скульптора Софронікса.
Його син якраз оженився і Ксантіппа, так звали його дружину, всіляко дошкуляла мені, ганяючи віником та називаючи неробою і обжорою. Хозяїн тоді забирав мене з собою в оливовий гай і там ми вели довгі бесіди між собою і зірками. Одного разу він сказав: "Всі кішки смертні, Сократ теж смертний, значить Сократ – кішка..." І, усміхаючись, гладив мене по спині.
Його отруїли цикутою, а через день і я відійшов для нового життя...
Клеопатра теж недовго була моєю Людиною. Який римський Марк забрав мене з собою і я доживав свого третього віку в Римі...
Своє четверте народження я справив на островах Бритів, в Уельсі.
Старина Хоуелл був до мене дуже добрий. Зрештою його так і звали Хоуел Добрий. Він вважав, що чорний кіт, котрий приблудив до твого дому принесе щастя. А моряк, котрого вдома жде чорний кіт, ніколи не втопиться...
Саме тому, в своє п’яте народження я опинився в кноррі Еріха Торвальдсона, і ми цілий рік плили кудись далеко, в місце, що називалось Вінланд.
Іноді Рудий Еріх брав мене на руки і піднімаючи до неба співав « О Фрея і Одін, з нами ваш посланець, хай приведе нас він до зелених берегів, де багато доброго дерева».
Ми доплили і прожили на тому зеленому березі рік. Потім хтось назвав той берег Грюнландом, але Еріх звав його саме Вінландом, бо там було чимало кущів з червоними кислими ягодами...
По-шосте, мені не поталанило – ще малим кошеням я загубися в горах.
Після днів голодного блукання я вийшов до якогось храму. Готоку-дзи був старим монастирем і добрий монах дав мені стріху над головою і трохи їжі. Монахи і самі потерпали від голоду і мій хозяїн іноді говорив: «Манекі-неко, я не звинувачую тебе в тому, що ти не можеш нічого зробити, ти лише кіт, але, якби ти був людиною, ти б напевне нам допоміг».
Якось вранці була шалена буря, а до воріт під’їхав якийсь чоловік. Я відразу відчув, що йому загорожує небезпека і кинувся до нього. Чоловік зробив два кроки і в той момент в старого дуба вдарила блискавка і дерево впало якраз на місце, де хвилею тому стояв той путник.
Його звали Даймьо Натаока Сан, він відбудував монастир, і в його палаці, в місті Едо я прожив довге і щасливе життя. Тепер то місце зветься Токіо, а мій образ до сих пір приносить удачу...
Сьоме життя було досить коротким і злим.
Якийсь тип в чорному клобуку і плащі спалив мою хозяйку на вогнищі з криком: «Відьма!». Торквемада, так його звали, ненавидів котів,
ненавидів людей і страшенно боявся жінок... Коли він винищив майже всіх котів, прийшли криси і принесли чуму...
Восьме життя було чудовим, мені поталанило потрапити до Франції.
Арман Жак був кардиналом і політикам. І нас, котів, при його дворі була купа. Арман Жак Дю Плессі де Рішильє так любив нас, що ні одне кошеня з двору не пропало від голоду, але як святий дар було відправлено до якогось шляхетного сімейства...
Нове життя було досить страшним зпочатку...
Я народився в місті над Ужем на горищі старого дому. Мені було зо два місяці, як моя матінка пропала і я пішов по порожній вулиці. Дощ, холод і голод. Я брів по Боздоському парку і тут знов побачив свою Людину!
Мене сховали за пазуху, де було сухо і тепло. Я зігрівся і заснув... А прокинувся від п'янкого аромату домашнього паштету, з ним я впорався в лічені секунди. М-м-м... Як жеж давно я не їв!
Правда потім довелося терпляче висидіти процедуру купання у великій ванні. Не те, щоб я сильно не любив воду – вона була приємна і тепла, і я з задоволенням дивився, як мене покидає вуличний бруд.
Тепер мене звати Богдан і я обожнюю свою нову родину. А також курячий паштет і спати в дитячому візочку... Хазяїн в мене добрий, він лише усміхається і катає мене туди-сюди. Він знає, що попереду нас чекають ще багато спільних пригод.
А ще... Ви вважаєте, що у котів 9 життів? Так це не так! Насправді їх набагато більше... Це я вам точно кажу...
Фото Олександри Шевченко