image

ProZak у психолога: Як розпізнати любов і лібідо

 

Другий матеріал рубрики «ProZak у психолога» стосується того, що хвилює нас усіх, чого зазвичай нам не вистачає і чим нерідко просто не вміємо ділитися – любові. Вона буває різна і включає дуже багато складових. Любов важко розпізнати, і відомий вислів Фредеріка Бегбедера про те, що любов живе три роки, у дечому правдивий: приблизно стільки триває гормональний афект, який чимало людей плутають зі справжньою любов’ю… 

У розмові з практичним психологом Наталією Братасюк ми спробували розібратися у різновидах і складових любові. Будемо раді, якщо змогли відповісти принаймні на якусь частину запитань, які вас хвилюють, бо тема любові настільки багатогранна й невичерпна, що в одному матеріалі її точно не розкрити.

10376274_589293321207197_8530352034530493822_n

Читайте також:  ProZak у психолога: Чи треба себе розуміти

Це не доля, це викид гормонів

Дуже часто любов плутають із збудженням, фізіологічною реакцією на людину. Коли ваше безсвідоме - лібідо впізнає у вас ту, яка відповідає уявленню про жіночність, сексуальність, виникає статевий потяг. Колір очей, руки, груди, волосся, усмішка, запах, манера ходити, говорити – усе це впізнається і виникає закоханість. «Це було, наче світло! Я зрозуміла, що це моя доля!», - найчастіший опис такого відчуття. Це не доля, це викид гормонів. Просто лібідо розпізнало хлопця, який відповідає певним несвідомим уявленням. Ми відчуваємо, потяг, енергію, але не відчуваємо, що за цим.

Якщо є ефект зачарування, можемо казати, що фізіологічна фаза присутня, але де є сама любов? Тому потяг, лібідо – це лише одна з частин любові. Крім фізіологічної реакції, має бути ще й усвідомлення того, за що я люблю? Цю частину ми дуже часто пропускаємо. Всі прагнемо цієї романтичної любові, бо це інтенсивні психофізіологічні переживання, і вони є найкращими. Це такий добрий наркотик, і хто його не хоче?

Після виплеску гормонів є два шляхи: розчаруватися або побачити в партнерові особистість

Дуже часто він думає, що коли її хоче, значить любить її. Вона думає, що коли в неї «метелики в животі» й серце вискакує з грудей, коли його бачить, то це теж любов. А потім люди одружуються, і цей гормональний афект зникає. Це саме та «любов до могили», яка триває близько чотирьох років. За цей час афект проходить, гормони спадають, і тоді виявляється, що це зовсім не та людина, яка потрібна для життя.

У цьому випаду є кілька шляхів:

1. Розчаруватися. Піти, зберігши негативний досвід.

2. Пережити розчарування. Побачити в партнерові особистість. Придивитися, що в цій людині є такого, за що її можна любити чи поважати, тобто спробувати будувати стосунки з реальною людиною. А це - шлях зусиль, на який згодні далеко не усі. Легше таки піти.

Другий шлях передбачає певний процес. Бо в першому випадку хочеться втекти від свого партнера, знайти наступне. Але наступна спроба може виявитись ідентичною першій. Якщо у стосунках не відбувається щось деструктивне, якщо вас не б‘ють, над вами не знущаються, то можна спробувати залишитися з партнером й продовжити іншу, інакшу історію. Коли бажання піти дуже сильне, ніхто нічого не зробить.

Чим довший перелік запитань до себе, тим краще

А любов, яка є у тривалих добрих стосунках, передбачає відповідь на запитання: за що я люблю людину? Що я у ній люблю? – Ставлення до мене? Погляди? Секс? Уміння організувати наш вільний час? Уміння слухати? Розпізнавати потреби?... І чим довший цей перелік, тим краще. Життя відкоригує його. Зазвичай, коли маємо в партнері щось одне,  очікуємо, що все інше автоматично буде наявне.

Збудження, наче хвилі, і люди, які пережили пік, не завжди згодні на невеликі хвилі.  Під час збудження особистість не помічаєш. Перед тобою наскрізь чудова людина, і хоч інші кажуть, що це не пара тобі, лібідо не слухається. Така поведінка не керується взагалі. Коли цей гормональний викид, ми керуємося тільки своїми відчуттями. І доки гормони вирують, ми йдемо до об’єкта, який нам це дає. А коли ефект спадає, тоді починаємо думати, хто це і що він може дати? Але все це процес, який треба прожити.

У любові ми прагнемо заповнити емоційні дефіцити

Любов –це й наші очікування, емоційні дефіцити, до прикладу, батьківська турбота, яку може давати партнер. Дефіцит – це те, чого мало або що швидко закінчується. Це вже про батьківсько-дитячі стосунки, минулі. Ми хочемо того, що не отримали в дитинстві. Партнер може давати нам турботу й увагу, особливо в цукерково-квітковому періоді. Але починається сімейне життя, й цього стає менше. Коли ми любимо, то ділимося найціннішим, тим, що є важливо для нас і воно, як правило, у дефіциті. Однак стресова подія «з’їдає» у нас ці ресурси. І нема, чим поділитися. Тоді стосунок зазнає змін,  руйнування.

Творчість у стосунках – це, мабуть, найскладніша творчість

Любов – це й талант, творча енергія. Чи всі здатні до творчості? – Ні, не всі. Але всі здатні відчувати збудження. Творчість у стосунках – це, мабуть, найскладніша творчість. А емоційні дефіцити завжди будуть. Тому треба вміти давати, але ти віддаєш тоді, коли сам щось маєш. Хтось наповнюється за допомогою мистецтва, літератури, спорту, їжі, прогулянок, хобі, тобто всього того, що нас тішить. І людина, наповнюючи власне внутрішнє джерело, має чим поділитися з близькими, коханими.

 

Наталія Братасюк - психолог, перинатальний психолог; психолог за напрямком "психоаналіз" (згідно стандартів Європейської Асоціації Психотерапії (ЄАП) та Української Спілки психотерапевтів(УСП). Персональний сайт Наталії- www.bratasyuk.com

 

 

Наталія Каралкіна

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com