Продовжуємо серію матеріалів про угорські історичні пам’ятки на Закарпатті. На цей раз розповідаємо про позолочене навершя з давньоугорського поховання у Берегові. 

Незнання історії або ж навмисна фальсифікація призводять до того, що образ угорського короля спотворений символами, які йому не належать?

На цей день міста особливо активно пропагувалася історична назва міста Ужгород – Унгвар. Все викликало цілі словесні баталії в соцмережах

У XVIII столітті територію сучасного Закарпаття охопила національно-визвольна війна угорського народу під проводом  князя Ференца II Ракоці( 1703-1711), яка сьогодні увіковічена у назвах вулиць, площ,  установ, на пам’ятних дошках і в пам’ятниках. Одним з таких є пам’ятник з птахом Турулом у  селищі Вилок, що на Виноградівщині.  Загальнопринято вважати, що тут відбулася  перша переможна битва  повстанців-куруців з урядовими угорсько-німецькими загонами та їх переправа через річку Тису. Але офіційне трактування цього пам'ятника не зовсім відповідає історичним джерелам...

24 серпня в Ужгороді відбулося відкриття оновленої залізниці. Хто завітав на станцію "Молодіжна" цього дня, бачив на власні очі ажіотаж навколо потягу. Ми вирішили пригадати, якою була ця залізниця у свої кращі роки, коли приймала делегації дітей з-за кордону і з радістю показувала їм Ужгород.  

Світлини Закарпаття 1920-х років упорядковані у другому томі світлин відомого чеського дослідника Флоріана Заплетала. 

Закарпатський історик Федір Брецко др 25-ї річниці Незалежності України підсумував стосунки нашої країни з Росією та Євросоюзом

  Спогади про залізничника вузькоколійок Закарпаття.  

  8 травня 1944 року в Лондоні між Чехословаччиною та Радянським Союзом було підписано угоду, в якій досить однозначно констатувалося, що як тільки певна частина території ЧСР перестане бути зоною військових операцій, чехословацька влада там повинна отримати повну виконавчу цивільну владу. 

23 серпня 1947 року у газеті "Закарпатская Украина" було опубліковано статтю краєзнавця, на той час директора Закарпатського обласного історико-краєзнавчого музею Петра Сови, який підписував себе П. Сова-Гмитров - "Фашистские лакеи под маской "жрецов чистой науки" (О "Подкарпатском обществе наук"). Один із чергових матеріалів про велич і могутність СРСР і Сталіна зокрема, а також радість від возз'єднання Закарпаття із Радянською Україною можна було би не брати до уваги, як і сотні інших подібних текстів, однак матеріал варто прочитати, тому що в центрі його уваги - потужна на той час русинська організація "Подкарпатское общество наук". Та й автор статті - непроста постать цього періоду, тож його ставлення до питання русинства теж цікаве. 

Цими вихідними у Лисичові відбувся щорічний фестиваль "Гамора". І хоча дійство відбулося скромно, навіть чимало журналістів не знали про фестиваль, історія давньої кузні вартує того, аби дослджувати її й на сучасному етапі. Існує твердження, що вік водяної кузні в Лисичеві складає більше 300 років. Це невелике дослідження покликане відкрити деякі цікаві факти про кузню та розвіяти черговий міф про Гамору, яка перейшла під покровительство Гефеста тільки в середині XIX століття.