Хто і як приєднував Закарпаття до СРСР після війни (ХРОНІКА)
Закарпатський історик та педагог Федір Брецко наводить хронологію приєднання Підкарпаття до СРСР
Пропонуємо Вашій увазі цікаве та неупереджене дослідження історика
Про територіальні межі Закарпаття.
З березня 1939 р. до кінця жовтня 1944 р. Закарпаття, як окупована територія, перебувало у складі Угорщини під назвою «Підкарпатська територія» («Підкарпаття»). Оскільки угорську окупацію не визнавала антигітлерівська коаліція, то Закарпатський край вважався адміністративною одиницею Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь». У жовтні 1944 р. – січні 1946 р. офіційно вживалася назва «Закарпатська Україна», а з 22 січня 1946 року – «Закарпатська область».
Про події та процеси на Закарпатті в жовтні 1944 р. – січні 1946 р.
До головних слід віднести: жовтень 1944 р. – проведення Карпатсько-Ужгородської операції (складова Східно-Карпатської) з метою визволення Закарпаття військами 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії Івана Петрова (1896–1958) проти 300-тисячної армійської групи «Хейнріці» генерал-полковника Готхарда Хейнріці (1886–1971); визволення радянськими військами 28 жовтня 1944 р. вперше останнього населеного пункту Закарпаття – міста Чоп (остаточно визволили 23 листопада), що нині означає остаточне визволення території України від німецько-фашистських загарбників; взаємодію урядової делегації Чехословаччини під керівництвом Франтішка Нємеца з Червоною армією та народними комітетами Закарпатської України у жовтні 1944 р. – січні 1945 р.; міграційні процеси між Чехословаччиною і СРСР у 1945–1946 рр.; проведення заходів превентивної радянізації Закарпаття, починаючи з жовтня 1944 р.; процеси та методи зміни державно-правового та територіального статусу Закарпаття у 1944–1946 рр.; радянсько-чехословацькі дипломатичні зв’язки, пов’язані із Закарпаттям у 1944–1946 рр.; оптаційні процеси – обмін населення між Закарпатською Україною та ЧСР у 1945–1947 рр.
Про рішення Мукачівського з’їзду від 26 листопада 1944 р.
З початком Карпатсько-Ужгородської операції та вступом Червоної армії безпосередньо на територію Закарпаття почали створюватися органи місцевої влади народні комітети різних рівнів та військові комендатури. Цікаво, що військові коменданти, які залежали від рішень 4-го Українського фронту, та Чехословацька урядова делегація налагоджували контакти з новоствореними народними комітетами. Місцеві та окружні народні комітети, очолювані комуністами, очолили рух за возз’єднання Закарпаття з Україною. Апогеєм діяльності народних комітетів став оголошений на 26 листопада 1944 р. з’їзд у місті Мукачеві. Командування 4-го Українського фронту, знаючи мету мукачівського з’їзду, забезпечило все необхідне: починаючи від прямого тиску і дієвих дипломатичних контраргументів Ф. Нємецу, завершуючи підвозом делегатів на армійському транспорті в місто Мукачево.
Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України відбувся 26 листопада 1944 р. в мукачівському кінотеатрі «Перемога». На з’їзді 633 делегати прийняли «Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною» та утворили Народну Раду Закарпатської України (НРЗУ) у складі 17 осіб. Головою НРЗУ був комуніст Іван Туряниця першим заступником – Петро Сова, другим – Петро Лінтур. Про ці доленосні для Закарпаття події І. Туряниця опише у своїх мемуарах: «Дорога до мети» (1963) та «Народження. Сторінки записної книжки» (1965). На Мукачівському з’їзді також було прийнято рішення про припинення контактів з урядовою делегацією ЧСР. 30 листопада Маніфест та ультиматум про необхідність покинути територію Закарпатської України протягом трьох днів було передано Ф. Нємецу, а 5 грудня НРЗУ прийняла декрет про припинення зв’язків народних комітетів з уповноваженим уряду ЧСР Ф. Нємецом. Остаточно чехословацька урядова делегація Ф. Нємеца покинула Закарпаття 1 лютого 1945 р. Після Мукачівського з’їзду продовж грудня місяця 1944 р. Маніфест підписали 300 тисяч осіб (майже все населення виборчого віку). Одночасно із формуванням радянських органів на місцях, відбувався набір до Червоної армії, який носив здебільшого насильницький характер. Були задіяні 540 пунктів набору, котрі охопили 640 населених пунктів, а в результаті мобілізовано 15,3 тисяч осіб.
Про легітимність входження Закарпаття до складу СРСР.
Варто почати із вельми суттєвого факту. 25 січня 1945 р. резидент органів держбезпеки в Чехословаччині Іван Чічаєв передав президенту ЧСР Едварду Бенешу листа від Йосипа Сталіна. В ньому було вказано, що «радянський уряд не забороняв і не міг заборонити народу Закарпатської України виражати свою національну волю. Це тим більше зрозуміло, оскільки Ви колись говорили мені в Москві про Вашу готовність передати Закарпатську Україну Радянському Союзу, при цьому, як Ви напевно пам’ятаєте, я не дав тоді на це згоду». Це означало, що Е. Бенеш потерпів остаточну поразку на усіх фронтах в питанні Закарпаття. Він був поставлений перед фактом, що зміна територіальної приналежності краю відбудеться згідно радянської концепції «СРСР не може проігнорувати волю народу». 21 березня 1945 р. у Москві відбулися перші радянсько-чехословацькі переговори стосовно Закарпаття. На них, крім президента ЧСР Е. Бенеша, були присутні МЗС ЧСР Ян Масарик і посол ЧСР в СРСР Зденек Фірлінгер (він 5 квітня 1945 р. очолив уряд Національного фронту ЧСР), а з радянської сторони – В’ячеслав Молотов, Андрій Вишинський і посол СРСР в ЧСР Валеріан Зорін. На переговорах мовилося про входження Закарпаття до складу СРСР, формат оптації та державний кордон зі Словаччиною.
28 червня 1945 р. в Москві Йосип Сталін зустрівся зі Зденеком Фірлінгером (голова уряду ЧСР) та Владіміром Клементісом (державний секретар МЗС ЧСР). Вони обговорили попередній текст договору та протоколу до нього. У першій із двох статей договору говорилося, що Закарпатська Україна возз’єднується із волі народу зі своєю споконвічною батьківщиною Україною і включається до складу УРСР. Кордони між Словаччиною та Закарпатською Україною, які існували до 29 вересня 1939 року, стають, з внесеними змінами, кордонами між ЧСР та СРСР. Договір було складено російською, українською та словацькою мовами. Примірник договору українською мовою – деталь, що мала символізувати роль Української PCP як суб’єкта міжнародного права. Незадовго до того республіка отримала запрошення приєднатися до держав-засновниць ООН, що закріплювало за СРСР три місця (третє місце за Білоруською PCP) у цій новій авторитетній міжнародній організації. Відповідно до окремого Протоколу до Договору жителям Закарпаття чеської і словацької національностей надавалося право оптації (тобто вибору) громадянства. За підрахунками близько 10 тисяч українців з ЧСР обрали громадянство УPCP і перебралися на Закарпаття; приблизно стільки ж чехів і словаків із Закарпаття відбули у Чехію та Словаччину.
29 червня 1945 р. Договір разом з протоколом від ЧСР підписали представники ЧСР Зденек Фірлінгер та Владімір Клементіс, а присутніми були міністри національної оборони генерал JIюдвіг Свобода, народної освіти проф. Зденек Неєдли, зовнішньої торгівлі Губерт Ріпка, охорони здоров’я Ладислав Прохазка.Від сторони СРСР Договір підписав заступник голови РНК СРСР, народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов, а присутніми були – заступник народного комісара закордонних справ Андрій Вишинський, посол СРСР в ЧСР Валеріан Зорін, постійний представник УРСР при РНК (Раді Міністрів) СРСР Петро Рудницький (1906–1996; народився у м. Луганськ). Акт підписання своєю присутністю вшанував Голова Раднаркому СРСР Йосип Сталін.Хоча Договір вирішував майбутню долю Закарпаття, ніхто з його керівництва не був запрошений «навіть для того, щоб посидіти в коридорі».
29 червня 1945 р. у Києві розпочала свою роботу 7-ма сесія ВР УРСР, на якій з урочистою промовою виступив Голова Раднаркому УРСР Микита Хрущов. У виступі очільника Уряду було наголошено, що «…Сьогодні ми можемо з великим задоволенням відзначити, що державні діячі Чехословаччини виявили мудрість у розв’язанні цього питання, виявили розуміння законності прагнень народу Закарпатської України возз’єднатися в Українській Державі і пішли йому назустріч. Цей дружній акт є зразком доброзичливого і дружнього розв’язання навіть таких гострих питань, як питання про кордон. Договір Уряду Радянського Союзу з Урядом Чехословацької Республіки є зразком щирого взаєморозуміння і добросусідських стосунків. Цей Договір стане фактором дальшого зміцнення і поглиблення дружби між народами Радянського Союзу і Чехословаччини, служитиме справі дальшого згуртування і єднання слов’янських народів, справі зміцнення миру і дружніх стосунків між народами… Справедливе розв’язання питання про Закарпатську Україну, що завершується возз’єднанням усіх українських земель в єдиній Українській Державі, безумовно викличе нове піднесення творчого ентузіазму серед широких мас трудящих Радянської України… Товариші депутати! Дозвольте від імені Сесії Верховної Ради УРСР, від імені Уряду Радянської України і Центрального Комітету КП(б)У привітати і поздоровити наших братів і сестер – народ Закарпатської України, що входить в нашу дружню і могутню Радянську сім’ю».
30 червня 1945 р. ВР УРСР прийняла Закон «Про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною» та у прийнятому Звернені зазначила, що: «Серця українського народу сповнені глибокої вдячності до Союзного Уряду, який возз’єднав наших братів – закарпатських українців – з рідною Батьківщиною». Парламент від імені «великого українського народу» висловив населенню Закарпаття «палкий сердечний привіт і поздоровлення з великою історичною подією – із входженням його до «великої сім’ї радянських народів».
І договір, і протокол були ратифіковані сторонами: 21 листопада 1945 р. на Тимчасових національних зборах ЧСР 191 голосом «за» договір про Закарпатську Україну було ратифіковано, а 27 листопада 1945 р. цей договір ратифікувала Президія ВР СРСР. Нова лінія кордону між Закарпатською Україною та ЧСР не співпадала з колишньою адміністративною межею Підкарпатської Русі та Словаччини. До СРСР відійшли близько 250 км² території в околицях Чопа – Селменець: Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп, які не були частиною Підкарпатської Русі, а були частиною словацького Земпліна. 4 квітня 1946 р. село Лекарт (Лекаровці) було повернуто до складу ЧСР і на цьому обмін територіями закінчився. Кордон з ЧСР було оголошено закритим прикордонним пасмом. На сьогодні немає жодних підстав для піддавання сумніву легітимності договору про Закарпатську Україну. Він був підписаний згідно з тогочасними нормами міжнародного права. Таким чином, у 1945 р. відбулася інкорпорація Закарпаття до складу СРСР шляхом возз’єднання його із Українською РСР.
Про утворення Закарпатської області.
22 січня 1946 р. Президія ВР УРСР прийняла Указ (підписав Голова Президії Михайло Гречуха (1902–1976)) про утворення у складі Української РСР Закарпатської області із центром у місті Ужгороді та із поділом на 13 округів (Берегівський, Великоберезнянський, Воловецький, Волівський (Міжгірський), Іршавський, Мукачівський, Перечинський, Рахівський, Свалявський, Севлюшський (Виноградівський), Тячівський, Ужгородський, Хустський; у 1954 р. округи перетворені у райони). Область становила 12,9 тис. кв. км., чисельність населення – 0,9 млн. 24 січня 1946 р. Президія ВР УРСР прийняла Указ, в якому говорилось, що «в зв’язку з ратифікацією Договору між СРСР і ЧСР про Закарпатську Україну та утворення внаслідок цього Закарпатської області в складі УРСР Президія ВР УРСР постановляє: ввести з 25 січня 1946 р. на території Закарпатської області законодавство Української Радянської Республіки». Відповідно до Конституції СРСР у Закарпатській області була запроваджена радянська виборча система, за якою закарпатці 10 лютого 1946 р. взяли участь у виборах до ВР СРСР, 9 лютого 1947 р. – до ВР УРСР та 21 грудня 1947 р. – до місцевих Рад депутатів трудящих. З проведенням останніх вся влада в Закарпатті перейшла до рук Рад депутатів трудящих. Народні комітети, як політична основа народно-демократичної влади, виконали покладену на них роль по підготовці умов для возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
ВИСНОВКИ
1. В результаті Карпатсько-Ужгородської операції (вересень-жовтень 1944 р.) було визволено територію Закарпаття від окупаційних німецько-угорських військ.
2. Встановлення радянської влади на Закарпатті відбулося за всебічної підтримки Червоної армії та на фоні активної підтримки цих дій з боку частини місцевого населення.
3. Урядова делегація ЧСР Франтішка Нємеца, з об’єктивних причин прямої протидії радянських органів, не змогла виконати поставлені владою ЧСР завдання щодо утримання Закарпатської України у складі Чехословаччини.
4. Народні комітети Закарпатської України усіх рівнів у взаємовідносинах з органами радянської влади у 1944–1945 рр. стали дієвими інструментами втілення геополітичних планів СРСР у Центрально-Східній Європі.
5. Мукачівський Маніфест від 26 листопада 1944 р. з його подальшим підтвердженням підписами дорослого населення Закарпатської України став юридичною підставою для укладення радянсько-чехословацького договору від 29 червня 1945 р. про передачу краю від складу ЧСР до складу СРСР.
6. Радянська дипломатія успішно виконала поставлені керівництвом СРСР завдання щодо укладення і підписання договору про Закарпатську Україну від 29 червня 1945 року згідно усіх міжнародно-правових норм.
7. Ключовим у договорі між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 р. є зміна територіальної приналежності Закарпаття, навколо якого, відповідно, формувалися політичні, економічні, демографічні та дипломатичні взаємозв’язки ЧСР та СРСР.
8. Водночас до і після укладення та підписання радянсько-чехословацького договору від 29 червня 1945 р. в краї відбувалися заходи превентивної радянізації, оптаційний обмін населення та міграційні процеси між Закарпатською Україною та іноземними державами – сусідами Срібної Землі.
9. Діяльність Народної Ради Закарпатської України у 1944–1945 рр. спрямовувалася на наповнення радянським змістом життя Закарпатської України – перехідного квазідержавного утворення, повністю підконтрольного радянському військово-політичному керівництву.
10. У рішеннях Мукачівського з’їзду від 24 листопада 1944 р. та у статтях радянсько-чехословацького договору від 29 червня 1945 р. були закріплені прагнення народу Закарпатської України назавжди возз’єднатися і жити в єдиній соборній та незалежній Українській Державі.
Федір Брецко, вчитель історії та правознавства, вчитель-методист Класичної гімназії Ужгородської міської ради
Автор сповна використав дисертаційне дослідження кандидата історичних наук, асистента кафедри історії України УжНУ Худіша Павла Миколайовича, який наразі готує монографічне видання на цю тематику.