Легендарний Мігай Фінцицький керував Ужгородом 16 років (ВІДЕО)

Мігай (Михайло) Фінцицький керував Ужгородом 16 років і саме при його керівництві в місті було збудовано багато знакових споруд

У кріслі міського старости він побував двічі: з 1890-го по 1894-ий роки та з 1904-го по 1916-ий.  До речі, на посаду полгармештера (мера) його знов обрали, коли він мав уже 72 роки!

Народився Мігай Фінцицький 22 вересня 1842 року в селі Чепель Ужанського комітату (нині це територія Словаччини). Шкільну та гімназійну освіту, починаючи з 1850 року, він опановував у Малих Капушанах, Ужгороді (тодішньому Унґварі), Пряшеві, Еґері, знову в Унґварі. Потім учився в Будапешті — у 1867-му Фінцицький закінчив факультет права Будапештського університету, після чого приїхав молодим юристом до Ужгорода, де відкрив власну адвокатську контору.

Пишучи літературні твори ще гімназистом, він надсилав свої перші спроби у газету «Фелвідек» (Felvidék), попередницю газети «Унґ» (Ung) — першу громадську газету нашого міста. У 1867 році Товариство імені Кішфолуді видало його першу працю — переклад творів російських поетів і письменників.

Окрім перекладацької діяльності, Мігай Фінцицький багато років присвятив збиранню угорського, русинського фольклору — казок, приповідок, які часто публікувалися в періодиці.

Починаючи з середини 1880-х років, Мігай Фінцицький все більше віддається не літературі, а адвокатській і громадській діяльності. Як ми вже згадували, він ставав міським управителем двічі і загалом на цій посаді пропрацював 16 років. Про його діяльність можна дізнатися з опублікованих ним же трьох випусків звітів (Polgármetsteri jelentés Ungvár város közállapotaról) 1907-го, 1909-го і 1912-го років, де він подає цікаві дані з історії та розвитку міста. Якщо у 1891 році в ньому нараховувалось 11 808 мешканців, котрі проживали у 1 308 будинках на 34-х вулицях, то, згідно з переписом 1911 року, ужгородців було вже 16 044.

Опираючись на документи і спогади Фінцицького про тогочасний стан Ужгорода, бачимо, що саме при цьому міському старості було розпочато будівництво нової Ужгородської королівської гімназії (завершена 1895 року), де в наші дні міститься хімічний факультет УжНУ. У 90-х роках ХІХ ст. з ініціативи мера було розпочато будівництво каналізаційної системи з трубчатих бетонних конструкцій. У 1893 році акціонерне товариство «Ужанська залізниця місцевого значення» проклало колію Ужгород — В. Березний, а 1904-го — колію до Ужка і далі на територію Галичини. Пізніше, у 1912 році, було прокладено залізничну колію Ужгород — Ваяни, що з’єднувала долини річок Лаборця й Ужа. 1894 року по вулиці Берчені міські служби знесли останню хижу, криту соломою, після чого модерн прописався на всіх околицях міста. Уже в 1891 році ужгородці мали 83 двоповерхових і два триповерхових будинки. У 1902 році в місті засновано греко-католицьку жіночу вчительську семінарію. 1900-го відкрито керамічну школу на місці колишнього готелю «Паннонія» по вулиці Пивоварній (пізніше вулицю перейменували на честь учня цієї школи Еде Самовольського, відомого угорського скульптора, автора пам’ятника Габору Дойку, встановленого у 1909 році на території гімназії).

У 1894 році міська влада зініціювала заснування Ужгородської акушерської школи (тепер це корпус Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології), сама ж обласна клінічна лікарня була побудована 1913 року, коли її директором був Ендре Новак. У 1891—1892 роках у місті виросла будівля м’ясокомбінату на вул. Собранецькій, що спочатку діяла як скотобійня.

Імпозантна будівля єврейської синагоги у мавританському стилі (тепер обласна філармонія) також була зведена за Фінцицького (у 1904 р.), а в 1908-му свій молитовний дім отримала й міська громада євреїв-хасидів (нинішня будівля «Укретелекому» біля СШ №1). З 1904 року походять і будівлі школи мистецтв на площі Шандора Петефі, відновленої ЗОШ № 4, АНВК на вул. Підгірній. Тоді ж почали функціонувати два перші в історії міста дитячі садочки.

За його каденцій, у 1912 році, був побудований центральний провінційний монастир отців Василіан (тепер у його стінах розміщується фізичний факультет УжНУ). Будувалися тоді й житлові будинки в сецесійному стилі (ХІХ — початок ХХ ст.ст.) як у правобережній, так і лівобережній частинах міста, причому робилося це так добротно, що ще й нині не дивина угледіти на будинках по вул. Собранецькій дати «1893», «1895».

Десь тоді розроблялися й проекти міського водогону. Окрім нинішнього пішохідного, у 1905 році був збудований і міст залізничний, який тоді стояв на дерев’яних опорах.

У 1894 році Фінцицького з посади зняли, та невдовзі, попри антипатію наджупана й піджупана Ужанського комітату, депутати міської ради знову обрали його старостою міста. Ним він і перебував до 74-літнього віку, власне, аж до останнього дня свого життя.

27 січня 1916 року, в день його смерті, на будинках міста висіли чорні прапори.

Мігай Фінцицький тривалий час проживав у будинку по вулиці Духновича (на фото). Зараз цей будинок знаходиться в доволі аварійному стані.

Більше про видатного мера Ужгорода дивіться у відео сюжеті «21-Каналу».