image

Панорами закарпатських сіл на початку ХХ століття (ФОТО)

Немало часу пройшло, аби ці селища та міста, адже деякі з них вже стали містами, набули сучасного вигляду. Деякі з них нині не впізнати - настільки постаралася історія змінити їхній вигляд)

Фото опублікував на сторінці у Фейсбуці користувач Сергій Тішин. 

Таким був вид на тогочасне селище Рахів та річку Тиса. 

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.

У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районами Закарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали.

Зазнав Рахів і татаро-монгольського поневолення. У 1241 році шістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села.

У 1896 р. Рахів став повітовим містечком — центром Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. З початку XX ст. відома печатка поселення — з зображенням голови оленя, оберненої в лівий геральдичний бік. Символіка цієї печатки базувалася на давнішій емблемі містечка, відомій ще з громадських печаток кінця XVIII століття, — зображенням оленя на повен зріст, оберненого праворуч.

У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз'єднання краю з українським народом. 8 листопада 1918 року в с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до травня 1919 року. 14 січня її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком. Саме він став старостою міста, однак 19 січня був убитий проугорським терористом. Старостою рахівчани обрали С. Дреботу. Та, незабаром гуцульські війська залишили центр міста, укріпившись в передмісті — Устєріках. Місто та сусідні Трибушани та Берлибаш (Ділове та Костилівка) стали буферною зоною між Гуцульською республікою та румунськими військами, які окупували В. Бичків, Луг та ін. населені пункти. Окупований був Рахів румунськими військами у травні 1919 р. Незабаром припинила існування і Гуцульська республіка.

У червні 1920 р. Рахів увійшов у склад Чехословацької республіки

Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу ЧСР, населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. У одній із своїх статей С. Клочурак назвав Рахів Гуцульським Парижем.

Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася зайняттям міста, як і всього Закарпаття, частинами Червоної Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році Рахів, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.

 

А це  село Усть-Чорна Тячівського району у 1941 році:

Усть-Чорною поселення назвали чехи, бо в селі устя Чорного потоку впадає в Тересву.
На початок Другої світової війни кілька тисяч німців становили 90% населення Німецької Мокрої та Усть—Чорної і близько 40% – Руської Мокрої.
Ще й сьогодні поодинокого німця можна віднайти у будь—якому з десятка сіл Тересвянської долини. Вихідці з Усть—Чорної проживають компактно в Західній Німеччині в містах Гослар, Гальдорф та Швайнфурт, там створені їхні товариства, існує навіть музей Кенігсфельда.
Ще у міжвоєнний час в селищі почався розвиток рекреаційного напряму.
Усть—Чорна зручна своїм розташуванням для пішохідного туризму – звідси є зручні виходи на полонину Красну, Свидовець, Вододільні Ґорґани. В радіусі 25 км вершини: Унгаряска (1707 м), Темпа (1634 м), Гропа (1494 м), Братковська (1788 м) і Чорна Клева (1719 м). Неподалік – залишки оборонної “лінії Арпада”.
В селі працює гірськолижний бугельний витяг, є туристична база, декілька готелів, садиб зеленого туризму та інша інраструктура, потрібна для повноцінного відпочинку.
У селищі одна навпроти одної стоять дві гори: гора Кохання та гора Розлуки. Існує легенда, що коли хлопець з дівчиною йшли на першу гору, вони неодмінно закохувались. А коли йшли на іншу, то різні життєві обставини з часом розлучали їх.

 

Це фото зроблене наприкінці ХІХ століття, у 1880 році іннженером Лідерманом у селі Скотарське:

Згідно з радянською офіційною історією перша письмова згадка про село відноситься до 1607 року, а згідно з народними переказами, чи то легендами, колись дуже давно села, як такого не було. Тут лише газди з Воловця мали свої землі і випасали на них свою худобу. Далеко було гонити худобу, отож будували зимівки, потім землянки, хижі і так постало село.

З назвою все просто – принаймні на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. Але не слід поспішати з висновками: Скотарське – це гідронім, і назву селу дав потічок – а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.

Документи вперше фіксують назву “Скотарське” (Szkotarszka) під 1607 роком.

Угорці називають Скотарське на свій манер – Kisszolyva. Виразно-слов’янський топонім – як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.

 

Таким був Хуст у 1940 році. Це загальний вигляд на місто та річку Тису на листівці того часу:

Архівні джерела стверджують, що Хустський замок був побудований для захисту східної частини Угорської держави та для приборкання переможених русинів, а будівництво розпочалося в 1090 р. і було закінчено за короля Бейли ІІІ в 1191 р.

У XIX ст. Хуст — торгове містечко, центр Хустського повіту Марамороського комітату.

Після розвалу Австро-Угорської імперії з ініціативи українських сил (зокрема братів Юлія та Михайла Бращайків) 21 січня 1919 р. в Хусті відбувся Всенародний Закарпатський конгрес, на якому 420 делегатів з 175 населених пунктів Закарпаття прийняли історичне рішення — «До України!» Та в силу історичних обставин весь край було прилучено до Чехословаччини

У 1939 році Хуст став столицею незалежної Карпатської України.

 

А тут вже вигляд на Перечинщину - село Турї Ремети у 1941 році. 

Тур'ї Ремети вперше згадуються в письмових джерелах за 1451 рік. У 30-70-их рр. XIX століття тут був невеликий металургійний завод. У березні-квітні 1919 року в селі існувала місцева радянська влада. У 1923 році створена організація КПЧ. 27 грудня 1931 року в тут відбулася велика демонстрація жителів проти податкового гніту і безробіття. У січні 1936 року лісоруби Тур'їх Реміт брали активну участь в страйку робітників Перечинського та Ужгородського округів. Під час окупації хортистською Угорщиною, в 1942 році тут був концентраційний табір. Після звільнення села від нациських військ (27 жовтня 1944 р.) 42 місцевих жителя змусили стати до лав Червоної Армії, а 6 — в 1-й Чехословацький армійський корпус Л. Свободи; 37 з них за бойові заслуги удостоєні урядових нагород, 11 загинули на фронті.

 

На цій панорамі фотограф охопив немало - село Волосянку сучасного Великоберезнянського району, а також Ужоцький перевал у Карпатах. Листівка за 1916 рік. 

Вперше назва села згадується в документах Ужгородської домінії в 1691 р., датою заснування села вказаний 1549 рік. В той же час видатний краєзнавець Михайло Лелекач перелічував 25 населених пунктів, в тому числі і Волосянку, які угорський король Андрій ІІІ передав у володіння Ужгородському жупану Петру Пітуні.

У писемних джерелах 1751 року в селі згадується триповерхова споруда бойківського стилю більш відома як церква св. Михайла, яка донині прикрашає село.

У роки Першої світової війни 1914 – 1918 рр. Волосянка знаходилась у зоні військових дій. У населених пунктах квартирував військовий гарнізон.

За переписом 1910 року в Волосянці проживали 1586 мешканців, в тому числі 1353 українця, 115 угорців і 81 німець. За віросповіданням мешканці села поділялись на 1381 греко-католиків, 92 іудеї і 63 римо-католиків.

 

ProZak.info,

довідкова інформація - з Вікіпедії

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com