image

Про що говорять скарби найдавнішої на Закарпатті криниці

Випадкова знахідка на кар’єрі дозволила заглянути у духовний світ людей, які жили на території Закарпаття у бронзовому віці.

Понад 3 тисячі років тому на території сучасного Закарпаття існувала культура, названа сучасними археологами «станівською». Її сліди - на Мукачівщині, у селі Станово, де були виявлені перші знахідки цієї культури. Менш ніж через 100 років після цього неподалік міста Берегова виявили найдавнішу відому нині криницю того часу. А в ній – справжні скарби, які можуть розповісти чимало цікавого про історію краю.

Знахідки бронзового віку у 1970-х роках передали у Закарпатський краєзнавчий музей. Про унікальну культуру Станова говоримо з археологом і краєзнавцем, завідувачем відділу археології у музеї Йосипом Кобалем.

- Розкажіть, як і коли було знайдено давню криницю?

- У 1956 році відомий письменник, етнограф, археолог  Федір Потушняк під час археологічних розвідок у Берегові довідався від робітників кар’єру цегельного заводу, що у кар’єрі були знайдені давні посудини, які знаходилися у глибокій ямі. Частину цих посудин, оскільки вони були цілі, робочі віднесли додому й почали ними користуватися – тримали у них леквар – сливове повидло. 

Досліднику вдалося придбати ці посудини, а також оглянути місце знахідки. Як виявилося, це був колодязь або криниця глибиною близько 7 метрів і діаметром близько метра. Дно криниці було викопане у шарі піску і тут знаходилися два дерев’яні кадуби. Верхній мав висоту 1,20, діаметр – 1 метр. при товщині 10-12 см. Нижній – був менший, його діаметр сягав 60 сантиметрів.

У заповненій криниці робітниками і Потушняком було знайдено ще кілька цілих глиняних посудин, а також фрагменти близько 26 інших посудин та частин дерев’яних кадубів.

Посудини були двовухими горшками, об’ємом 3-5 літрів. Вони виліплені з глини, ретельно оброблені, а поверхня залощена до блиску. Посудини чорного кольору, інколи з коричневими плямами, або коричневі з чорними плямами.

Найцікавішою знахідкою була багато орнаментована  ваза, знайдена на самому дні криниці. Вся її поверхня була вкрита складним різьбленим орнаментом в основі якого знаходяться спіралі. Очевидно, у давнину ці врізні лінії та різьблені місця були інкрустовані білою пастою. На чорному фоні вона гарно виглядала й розкривала багатство орнаменту.

Свого часу (1958 р.) Федір Потушняк описав ці знахідки у своїй монографії. Але вони, на жаль, не викликали відповідного резонансу серед фахівців-археологів.

 - Хто ж залишив ці предмети в криниці?

- На місці криниці Федір Потушняк зібрав ще багато інших фрагментів кераміки, які вказували, що колись тут існувало синхронне до криниці поселення.

Як виявилося, знахідки криниці і фрагменти кераміки відносилися до бронзового віку і були пов’язані з носіями такої археологічної культури, як Станово, перші знахідки якої виявив ще в 1871 році Тиводар Легоцький.

У 1930-х роках археологи-аматори з Мукачева брати Затлукали розкопали тут цілий тілопальний грунтовий могильник. На підставі цих знахідок, а також схожих пам’яток з інших територій культуру назвали «станівська», «культура Станова».

Кераміка станівської культури є однією з найкрасивіших у всьому Карпатському басейні, які відносять до цього періоду. Окремі елементи її орнаментації дуже близькі до прикрас, які зустрічаються на кераміці мікенської і критської культур Східного Середземномор’я.

Не виключено, що між цивілізаціями Східного Середземномор’я і Карпатським басейном, зокрема, територією сучасного Закарпаття, існували якісь зв’язки, зокрема, і в духовній сфері.

- Скільки років цій культурі?

- Абсолютний вік знахідки, якщо брати до уваги тільки знайдену глиняну посуду, становить 3300-3400 років. Але зроблений радіовуглецевий аналіз деревини із криниці дав більш давню дату. Можемо говорити, що цій знахідці близько 3,5 тисячі років. Це найдавніша криниця, яка відома сьогодні на Закарпатті.

- Чи є ще десь подібні знахідки?

- Слід сказати, що доісторичні криниці відомі, починаючи з кінця кам’яного віку. Зустрічаються вони також у бронзовому, залізному віці та в більш пізніші часи. Окремі з них досягають глибини кількох десятків метрів. Так, біля знаменитого культового місця Стоунхендж в Англії археологи розкопали криницю бронзового віку глибиною 30  метрів.

На території Закарпаття дерев’яний колодязь був відкритий також у селі Великі Ратівці Ужгородського району на поселенні римського часу (4 ст н.е).

Схожі об’єкти були зафіксовані й на інших поселеннях цього часу на Закарпатті, але без дерев’яних конструкцій.

- Як тлумачити таку знахідку?

- Здавалося б зрозуміло, що криниці, у яких була вода і з яких її вичерпували посудинами, мали тільки практичне значення. Однак в археологічній літературі поширене й інше тлумачення.

Значна частина доісторичних криниць були не тільки джерелами води для населення, а й просто місцями культів. З найдавніших часів в усіх народів існує культ води, водних божеств й різних інших істот. Цим божествам люди вклонялися, їм приносили жертви, чи то у вигляді різних продуктів, їжі, чи у формі неорганічних предметів, наприклад, металевих виробів, браслетів, мечів, монет тощо. Такі знахідки зафіксовані в Німеччині.

Недаремно донині люди так люблять кидати монети у фонтани чи колодязі. Окремі з цих так званих криниць або шахт, які мають дуже велику глибину, були заповнені  залишками різноманітних жертвоприношень. У таких випадках, як кельтські шахти, які зв’язували наземний світ з підземним, вважається, що жертвоприношення робилося для підземних духів. Там, де йдеться про джерела води, котрі мали невелику глибину, йдеться про водяні божества (мавки, русалки, водяники).

Відомо, що на території сучасного Закарпаття донині збереглися такі джерела води, які носять назву «святі криниці». У давнину до них приходили люди , щоб лікуватися. Вважалося, якщо хворий залишить на гілці куща або дерева біля такої криниці клаптик зі свого одягу, він залишить там і свою хворобу.

Берегівська криниця не тільки виконувала функцію джерела води, біля неї здійснювали певні культові обряди. Наприклад, обряд задобрення водяного духа. Адже найкрасивіша посудина – ваза із, безперечно, культовим орнаментом, була знайдена на самому дні криниці. Всі інші знахідки знаходилися вище неї.

Можемо припустити, що після того, як криниця була викопана й облаштована кадубами, жителі того часу спочатку кинули у неї цю чудову орнаментовану вазу як жертву водяним божествам. А вже потому її використовували як безпосереднє джерело води.

Інший посуд міг туди потрапити під час використання криниці. Отакі знахідки дозволяють заглянути у духовне життя людей бронзового віку.

- Чи експонувалися коли-небудь ці унікальні предмети з берегівської криниці?

- У 2008 році я був учасником Другого всеукраїнського музейного фестивалю «Музеї в сучасному поліетнічному світі», де проходив і конкурс музейних міні-виставок «Міжетнічні зв’язки і паралелі в народній культурі». Відділ археології Закарпатського краєзнавчого музею представив тут міні-виставку про берегівську доісторичну криницю, яка називалася давнім прислів’ям – «Не плюй у криницю - доведеться води напиться». Ми показали вазу і кілька інших посудин з криниці, а також реконструкцію самої криниці. Міні-виставка викликала великий інтерес у глядачів, бо таких красивих посудин з криниці бронзового віку вони ще не бачили.

- А в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького чи можна сьогодні побачити цю вазу?

- На жаль, ні, оскільки археологічна експозиція, яка була відкрита у 2003 році й охоплює тільки три зали, присвячена історії археологічних досліджень і кам’яному віку Закарпаття.

- З чим це пов’язано?

- Причина проста: зали, де заплановано показати наші найцінніші археологічні колекції європейського значення (скарби доби бронзи, кельтські старожитності тощо) уже понад чверть століття як не приводяться до ладу й непридатні для розміщення експозиції.

Ще на початку 1990-х років існуючі експозиції археології і доби Середньовіччя з незрозумілих причин демонтували. Пізніше ці зали планувалося віддати у довгострокову оренду з метою створення там різноманітних культурних центрів тощо. Можливо, непідготовленість цих залів до експозиції аж донині пов’язана саме з таким наміром.  Не виключено, що і спроба ліквідації відділу археології пов’язана певним чином з цими планами. Коли взяти до уваги і той факт, що кілька років перед цим дирекція пропонувала ліквідувати й відділ природи музею, а його експонати передати в УжНУ, така думка має право на існування. Адже після закриття цих двох експозицій на першому поверсі не залишається жодної стаціонарної експозиції. А закрити тимчасові виставки, присвячені історії годинників, а також Революції Гідності й подіям АТО (до речі, остання майже завжди закрита і потрапити до неї можна тільки запросивши або відшукавши музейного доглядача з виставки годинників, - так у нас поважають борців за свободу і незалежність України) уже не було би складно. Після цього весь перший поверх можна передати під комерційні цілі.   

Сьогодні у необлаштованих залах, де повинна бути експозиція відділу археології та історії Середньовіччя, знаходиться різний мотлох та склад.

Однак будемо сподіватися, що в майбутньому ці зали, на пристосування яких до експозиції потрібні не такі вже й великі кошти, будуть приведені до ладу і жителі нашого краю та гості зможуть побачити усі доісторичні скарби Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.

До речі, берегівська криниця є не тільки унікальною і безцінною пам’яткою духовного життя доби бронзи, але є і важливим символом, який промовляє з глибини віків до нас, людей сучасності. Так само, як у ті давні часи, коли люди поважали чисті джерела води, так і ми сьогодні зобов’язані поважати джерела нашої історії та культури. Дотримуючись наведеного вище прислів’я, не слід плювати у чисті джерела нашої духовності, тобто не перетворювати пам’ятки минулого у звичайні об’єкти заробляння грошей для обраних. На жаль, така загроза цілком реальна. Як казав відомий грецький філософ Сократ: «Я їм, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти». Останніх у нас, на превеликий жаль, дуже багато. 

 

Про ситуацію, що склалася в найбільшому музеї Закарпаття читайте у статтях:

У Закарпатському краєзнавчому музеї виявили унікальну знахідку давністю 8 тисяч років

145 тисяч експонатів і понад 100 тисяч туристів, - чим живе найбільший закарпатський музей

Більше статей про нашу минувшину - у рубриці "Історія".

 

Записала Наталія Толочко

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com