image

Ужгородські заводи-гіганти радянського періоду виробляли продукцію, відому у всій Європі

Кожне місто, село, підприємство мають свою історію. Вивчення цієї історії допомагає краще осмислити минуле, зрозуміти й оцінити сучасне. Вона є частиною історії нашого краю, а їх виробнича діяльність піднімала добробут наших людей. Свого часу ці гіганти були добре відомі на весь Радянський Союз, а з ними й Ужгород, який вони зробили центром виготовлення надскладної продукції. Ось чому для читачів ми робимо сьогодні історичний екскурс цими заводами. Такими були: «Електродвигун», «Турбогаз», «Ужгородприлад», «Механічний завод», машинобудівний «Тиса». То якими вони були, що виробляли і як ці заводи впливали на життя обласного центру.

Відомо, що до встановлення у краї радянської влади в Ужгороді не було великих підприємств. Із архівних документів фонду-4 Державного архіву Закарпатської області відомо, що станом на 1 березня 1945 року діяло 43 виробничі й невиробничі структури з кількістю 538 працюючих робітників. Як на Ужгород — цілком непогано. Але радянська влада вирішила перетворити його на потужну промислову зону. Тож першим кроком стало об’єднання усіх наявних підприємств у кооперативи та створення нових. Архівні документи засвідчують, що на 1 січня 1949 року в Ужгороді діяли 25 артілей з обсягом валової продукції 12,768 тис. крб., на яких працювало 2 400 чоловік.

У документах фонду Р-140 знаходимо, що з однієї такої металообробної артілі «Перемога» на вул. Мукачівській, яка тривалий час виготовляла кухонні плити «Перемога» та різноманітні вироби, створили металообробний завод «Перемога», а в 1955-му — за технологією московського заводу став випускати газові плити, отримавши назву «Ужгородський завод газової апаратури» з об’ємом до 68 тис. штук виробів на рік та штатом 600 працівників. Так було до 1976 року...

Завод-гігант «Турбогаз»

За роки 11-ї радянської п’ятирічки було побудовано експортний газопровід Уренгой—Помари—Ужгород, діаметром 1 420 міліметрів тиском 75 атмосфер, протяжністю 4 451 км. Припускаємо, що введення в експлуатацію газопроводу 1984 року багато в чому залежало від роботи ужгородського «Турбогазу». Саме з цим газопроводом пов’язаний бурний розвиток заводу, що припав на 1970—1980 роки. Тоді для забезпечення безперебійної роботи цього газопроводу була здійснена обширна будівельна програма, за якою в Ужгороді було побудовано центральну базу комплексу магістральних газопроводів Західна Сибір—Західна Європа, а в 1976-му «Ужгородський завод газової апаратури» перетворили на «Ужгородський експериментальний завод газотранспортних турбоустановок» із площею потужностей понад 113 тис. кв. м.

Відтоді попередній асортимент продукції завод перестав виробляти, бо був перепрофільований на виробництво газоперекачувальних агрегатів та частин компресорних станцій. Відтак завод отримав ринок збуту на газопромислових підприємствах Західного Сибіру, Комі АСР, Середньої Азії та Уренгойського газового родовища.

Паралельно з промисловим будівництвом у місті здійснено будівництво об’єктів соціальної сфери. За рахунок заводу побудовано близько 3 500 квартир, учбовий корпус гімназії, медичні й дошкільні заклади та об’єкти побуту.

Для відзначення та на честь дружби радянських і чехословацьких будівельників на вул. Минайській в Ужгороді 1987 року встановлено пам’ятний знак «Дружба».

Однак Радянський Союз розпався, криза охопила всі сфери суспільства... З часом почала зменшуватися потреба в продукції заводу. Лише 1998 року підприємство було реорганізоване у ВАТ «Ужгородський Турбогаз», яке нині випускає устаткування для електростанцій, видобутку, транспортування і зберігання нафти. Крім того колектив освоїв виробництво товарів народного вжитку. Так закінчилася радянська історія колись потужного підприємства «Турбогаз».

cex_1

Машинобудівний завод «Тиса» виробляв шість видів продукції, які експортував

Близьким сусідом «Турбогазу» став Ужгородський машинобудівний завод «Тиса». З архівних документів фонду Р-2494 Державного архіву Закарпатської області дізнаємося, що в далекому 1955 році для будівництва заводу місто на вул. Паризької Комуни відвело 17 гектарів заболоченої землі. На цій площі 1959 року виросли перші заводські корпуси. До 1961 року мав назву Ужгородський завод «Радіообладнання». Як свідчать архівні документи, виробничу діяльність завод розпочав 1959 року. Перші роки на ньому виробляли праски електричні, газові плити, вагонні обігрівачі, різноманітні преси, пічне литво, каналізаційні люки та замовлення підприємств — поштові скриньки. З 1962 року завод почав виробляти складні металообробні верстати, кавоварки електричні «Тиса», кавомолки електричні та понад 30 виробів широкого вжитку. Шість видів продукції завод експортував у країни РЕВ. Протягом 1980-х років трьохтисячний колектив досяг об’ємів понад 30 млн. карбованців.

Із перших днів існування заводу було вирішено питання підготовки кадрів. Для цього було створено технічне училище № 5, у якому навчали робітничим професіям, а у вечірньому технікумі можна було отримати середньо-технічну освіту. Крім того на підприємстві діяли постійні курси з підвищення кваліфікацій.

Для покращення добробуту працівників будувалися житлові будинки, гуртожитки, дитячі заклади. А в с. Анталовці для послуг заводчан функціонував будинок відпочинку на 80 місць та піонерський табір на 200 місць.

На жаль, сталося так, що доля привела його до повного занепаду.

На базі «Електродвигуна» у 90-ті створили дочірні підприємства

Ще одним близьким сусідом машинобудівного заводу є «Електродвигун», що розташувався на величезній території промзони міста. Будівництву в Ужгороді цього гіганта передувало відчутний дефіцит у 1970-ті роки електродвигунів як у СРСР, так і в країнах соцтабору. Саме тому й було підписано міжурядову угоду між СРСР і ЧССР. Тож, 19 червня 1979 року трестом «Закарпатбуд» було закладено перший камінь у фундамент заводу. А вже наприкінці 1980-го було введено в експлуатацію блок № 1.

Із наявних інформаційних джерел стали відомі масштаби «Електродвигуна»: 40 автоматичних виробничих ліній, понад 700 одиниць різноманітного обладнання, 3 мільйона 50 тисяч електродвигунів на рік, річний об’єм продукції 108 мільйонів 200 тисяч карбованців, власна залізнична колія.

Із введенням в дію таких об’єктів і виробничих площ головного корпусу було розпочато масове виробництво електродвигунів. Перший зійшов із конвеєра 1983 року, а згодом було налагоджено масове їх виробництво, які мали великий попит на підприємствах України. Крім того електродвигуни експортували в Італію, Угорщину, Німеччину, Польщу, Чехословаччину. Так було до 1990 року. На початку 1990-х було введено в дію останні виробничі об’єкти, а його будівництво завершено...

Із настанням економічної кризи промисловість почала згасати. «Електродвигун», як й інші підприємства, теж не обійшла доля занепаду. Його приватизували. З огляду на таку ситуацію, наказом ВАТ «Електродвигун» 11 листопада 1996 року виробництво заводу було зупинено. Відтак на заводі відбулося часткове перепрофілювання виробництва та організацію дочірних підприємств. Таким чином були створені сприятливі умови для відновлення роботи заводу. Упродовж 2000-х було створено понад 30 видів нової продукції. Одних лише найменувань типів електродвигунів понад п’ять десятків, а елекроджгутів для автівок — значно більше. Левова частка продукції експортноорієнтована, бо 90 відсотків відправляється закордонним партнерам у Польщу, Німеччину, Угорщину, Голландію, Італію, Швецію та інші країни Євросоюзу. Знаковим є те, що вся продукція маркується як вироблена в Україні, бо і завод є суто українським підприємством, оскільки всі його співвласники є громадянами України.

Попри те маємо зауважити, що сьогодні на території заводу ще багато приміщень в очікуванні виробничої діяльності.

«Ужгородприлад» вважався сучасним високомеханізованим підприємством приладобудування

Ще один завод-гігант «Ужгородприлад» Міністерства приладобудування, засобів автоматизації і систем управління СРСР 1962 року став до ладу на території колишнього папського спиртзаводу поблизу парку «Боздоський» на вул. Баб’яка в Ужгороді. Ровесник іншим ужгородським заводам-гігантам вважався сучасним високомеханізованим підприємством приладобудування.

В архівних документах фонду Р-2440 Державного архіву Закарпатської області знаходимо, що тут виготовляли понад 190 видів продукції. Це була нова для Закарпаття галузь промислового виробництва. З перших років становлення заводу постійними його партнерами були понад 30 підприємств колишнього СРСР. На початку 1970-х на заводі вже працювало 1 550 чоловік, а його продукцію знали в 15-ти країнах світу.

Архівні документи засвідчують, що з року в рік колектив нарощував об’єми виробництва. Якщо першого року свого існування завод виготовив продукції всього на 270 тис. крб., то 1975-го — 15 350 тисяч, отримавши 2,2 млн. крб. прибутку. 1980-ті були періодом подальшого росту виробництва. Лише 1988-го було виготовлено продукції на 99 841 тис. крб.

Після розпаду Радянського Союзу для «Ужгородприладу» настали важкі часи. Довелося значно скоротити виробництво та робітників. А щоб якось зберегти завод на початку 2000-х створили дочірнє підприємство АТ «Електродвигун» — ТОВ «Модуль», яке спеціалізувалося на виготовленні газових конвекторів. Для цього запрацював ливарний цех. Нині окремі приміщення видаються в оренду, а інші так і залишилися недобудованими, тому піддаються руйнації. На жаль, така наша дійсність.

Інші потужні підприємства Ужгорода

Говорити про ужгородські заводи можна багато, бо ж крім заводів-гігантів працювали інші потужні підприємства. До прикладу, фанерно-меблевий комбінат (ФМК), історія якого починається з меблевої фабрики «Мундус», що була створена 1878 року. «Мундус» в основному виробляв гнуті стільці, які відправлялися за кордон — у Францію, Англію, Бельгію, Австрію, Італію, Уругвай та інші країни. Найважчими для «Мундуса» були 1924—1933 роки під час кризи. Тоді з 600 працівників працювати залишилося 150...

Інтенсивний розвиток комбінату припав на радянський період господарювання. Його меблеві комплекти «Ужгород-5» користувалися попитом не лише в СРСР, а й за кордоном. Виконанню виробничої програми сприяли постійні державні замовлення. Так, для Маріїнського палацу в Києві комбінат виготовив 250 унікальних стільців, крісла і стільці для зали (партеру) і балконів Київського оперного театру, облаштовано інтер’єр сесійної зали ВР України. Повний комплект меблів для Президентського палац у кримському Форосі...

Працював і потужний завод побутової хімії, який виготовляв продукцію під спільною з Чехією маркою «Сполана». Його історія починається з 1945 року, коли була створена хімічна промислова артіль «Визволення». 1961 року на її базі утворилася фабрика побутової хімії. А в січні 1965-го перетворили в Ужгородський завод побутової хімії. У середині 1970-х завод був добре відомим у країнах РЕВ. 1979 року на тодішній вулиці Кошового ввели в експлуатацію комплекс заводських об’єктів. Із 1 січня 1993-го завод став АТ «Софора». В такому статусі працює і сьогодні.

Архівні документи фондів Р-140 та Р-759 Державного архіву Закарпатської області підтверджують, що досить потужним підприємством був і Ужгородський завод «Більшовик», який першу сторінку своєї історії почав писати з другої половини 1945-го, коли на вул. Швабській, 3 виникла промислова артіль «Утилізація», яка 1946-го стала «Утильпромом», а згодом перейменована у «Більшовик», що спеціалізувалася на виготовленні меблевої фурнітури. На початку 1950-х дрібне артільне виробництво змінило адресу на вулицю Українську, 16, де зводилася база майбутнього фурнітурного заводу «Більшовик»...

Введений в експлуатацію 1963 року забезпечував фурнітурою всі меблеві підприємства області. Так було до занепаду меблевих підприємств. Нині тут розмістилися комерційні орендні підприємства.

Саме стрімкому розвитку й розширенню виробництва в районі вулиці Гагаріна виникла промислова зона з величезними заводськими корпусами. Крім того заводи-гіганти забудували житловими та соціальними об’єктами третину території міста. Так з’явилися мікрорайони «Перемога» та «Перемога-2».

Юрій Туряниця, краєзнавець

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com