Як на Закарпатті народився міф про центр Європи
Чимало закарпатців і туристів, які приїжджають до нашої області звідусіль, бували біля стели, котра нібито позначає географічний центр Європи. Вона знаходиться на повороті за селом Діловим. Екскурсоводи люблять наголошувати на цьому унікальному факті, а туристи залюбки фотографуються у цьому місці. Однак центр Європи тут немає.
Міф про унікальну позначку спричинила типова неосвіченість. Навряд чи більшість екскурсоводів може прочитати надпис латиною на стелі. Через труднощі перекладу, коли люди з усього написаного розбирають лише слово "Європа" і виникла безпідставна легенда про центр Європи на Закарпатті.
Про помилковість такого судження ще в 1983 році писав у "Закарпатській правді" громадсько-політитчний діяч, краєзнавець Петро Сова. Його замітку в газеті за 3 квітня надав нашому сайту історик і краєзнавець Йосип Кобаль.
У матеріалі під назвою "Центр Європи?" автор описує випадок, який стався із ним неподалік цієї стели. Водій автобуса, яким їхав Петро Сова, з гучно оголосив пасажирам, що "У 1887 році для позначення цієї важливої точки було споруджено піраміду, біля якої ви стоїте. Про це свідчить латинський напис". Краєзнавець одразу ж переконався у протилежному, адже володів латиною і прочитав дослівний переклад: "Досить точною нівеляцією встановлене постійне місце, яке в зв'язку з проведенням... вимірювання меридіальних і паралельних градусів називається європейським, було створене у 1887 році".
Тобто звичайний геодезичний знак, який позначав, що в цьому місці сейсмічно стійка зона, став центром Європи. "Загалом таких знаків-пірамід, як у Діловому, на території колишньої Австро-Угорщини було сім: чотири в Угорщині і три - в Австрії. Їх координати були точно визначені, і до таких геодезичних знаків уже робили прив'язування об'єктів під час топографічних робіт", - пише Петро Сова.
Краєзнавець шкодує з приводу того, що такий факт без належної перевірки фахівцями став основою для будівництва стели, на якій вже сказано про те, що тут є центр Європи. І хоч гарну легенду, звісно, шкода руйнувати, але закарпатці й всі ті, хто побував чи ще побуває біля цього знака, мусить бути свідомий того, що географічний центр Європи знаходиться зовсім не в цьому місці. А стверджування протилежного - це черговий привід насмішок над нашою неосвіченістю...
Довідково з порталу обласної бібліотеки
Сова Петро Петрович – громадсько-політитчний діяч, краєзнавець народився 11 липня 1894 року в селі Гайтовка Шаришського комітату на Пряшівщині (нині це територія Словаччини). Вже у десятилітньому віці він вступив у гімназію міста Бардейов, звідки перейшов вчитися до Пряшівської гімназії, яку закінчив у 1913 році. У тому ж таки 1913 році він приїхав до Будапешта, де вступив на юридичний факультет Будапештського університету. У 1919 році він влаштувався викладачем біології до Ужгородської гімназії, де пліч-о-пліч з багатьма чудовими педагогами (в той же час учителем малювання там працював молодий Йосип Бокшай) учителював до 1922 року, паралельно здобуваючи вищу освіту в Кошицькій юридичній академії. З 1922 року Петро Сова працював у міській управі, де виконував обов'язки радника старости міста з питань комунального господарства. Петро Сова працював радником старости міста цілих 16 років, аж доти, коли до Ужгорода у 1938 році знову повернулися угорці. Майже до останніх днів життя Петро Сова підтримував прекрасну фізичну форму, а помер він 10 червня 1984 року на 89-ому році життя.
Всі свої археологічні знахідки, світлини, записи й замальовки він заповів передати до краєзнавчого музею, де нині шанобливо зберігають пам'ять про свого колишнього керівника.
На знак поваги до цієї непересічної особистості міська влада вирішила відзначити Петра Сову, посмертно присвоївши йому звання "Почесний громадянин міста Ужгорода".
Наталія Каралкіна