Закарпатські села на старих листівках (ФОТО)
Чимало сіл на Закарпатті мають тривалу історію, оскільки саме їх обирали для життя, відпочинку й роботи відомі землевласники й підприємці. Відтак старі листівки з таких населених пунктів сьогодні є важливими для вивчення історії краю чи принаймні розширення знань про місцевість, у якій проживаєш.
Фото опублікувала на своїй сторінці відома спільнота у Фейсбуці Transcarpathian Heritage.
Одне з найвідоміших закарпатських сіл у давнину - Довге. Там існував Довжансько-Лисичівський залізоробний завод. Так він виглядав на початку 1920-их років. На передньому плані видно магістральну лінію Боржавської вузькоколійки, а також відгалуження, яке прямувало до складів залізоробного заводу.
Залізоробний завод у Довгому (угор. «Dolha-Rókamezői vasgyár») заснований у 1850 році графом Шандором Телекі.
Довжансько-Лисичівський завод в сучасному розумінні був металургійним холдингом, до складу якого входив завод у Довгому та гамора в селі Лисичево.
Спочатку сировину для потреб виробництва доставляли із сусідніх комітатів. Але транспортування виявилось настільки дорогим, що завод став збитковим. Було прийнято рішення шукати залізну руду на місці виробництва.
Тривалі геологорозвідувальні роботи на околицях села Довге, які здійснювались під керівництвом директора заводу, Моріца Пріградні, були безрезультатними. Згодом на околиці сіл Білки та Ільниця знайдено значні поклади якісної залізної руди. Видобуток сировини проводився переважно відкритим способом.
У 1853 році починається будівництво доменної печі на довжанській дільниці заводу. Піч будувалась за проектом інженера Іоанна Мюллера та під керівництвом директора заводу Пріградні.
Будівництво тривало досить довго і ускладнювалось сильними дощами, які постійно затоплювали конструкцію фундаменту та систему водогону. На початку 1854 року граф Шандор Телекі бере будівництво під особистий контроль, щоб прискорити роботу. 16 вересня 1854 року під час урочистої церемонії доменна піч при залізоробному заводі була офіційно запущена в експлуатацію.
Висота доменної печі становила 8,5 метрів. Вона була розрахована на щорічну виплавку від 12 до 14 тис. цнт металу.
Із запуском довжанської домни, виробництва в Лисичові та Довгому стають більш диференційованими. Довжанська частина заводу спеціалізується здебільшого на художньому литві з чавуну, а Лисичівська — переважно на утилітарній продукції з металу, який оброблявся в кузні.
Продукція підприємства — чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар — продавалася не тільки на внутрішньому ринку, але й експортувалася за кордон — до Сербії, Румунії, Галичини тощо
У другій половині XIX століття на заводі було зайнято 156, а в 1900 році — вже 300 робітників.
Згодом граф віддав Довжансько-Лисичівський залізоробний завод в оренду підприємцю Едмунду Пріградні (угор. Prihradny Ödön), що займався цим виробництвом до 1899 року. Після цього аж до 1913 року підприємство орендував будапештський підприємець Дюла Сайбель (угор. Szájbely Gyula).
Складні технології виробництва на залізоробному заводі потребували кваліфікованих працівників. Щоб вирішити цю проблему для обслуговування заводу були запрошені німецькі фахівці з гірничої справи та металообробки. Їм надавались різні преференції, зокрема безкоштовне житло і земля.
Більшість працівників залишилась жити в Довгому навіть після закриття заводу. Тому тут і зараз зустрічаються німецькі прізвища — Шварц (Schwarz), Юнгвірт (Jungwirth), Юмбавер (Jungbauer), Реслер (Rössler), Гільперт (Hilpert), Шнельцер (Schneltzer) тощо.
Під час Першої світової війни і до 1918 року виробництво зупинилось. Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини, завод передано товариству «Dovžansko-Lisičevské železárny a lopatárny Josef Melchner a dr. Oldrich Bukovansky».
Через економічні труднощі у 1927 році підприємство закрито.Готична реформатська церква XIV століття в селі Мужієво у 1881 році.
Фото: Йожеф ЛідерманнМала вулиця в селі Тур'ї Ремети Перечинського району. 1920-і рокиГоловна вулиця села Тересва (нині Тячівський район). 1930-і рокиВзуттєвий магазин «Cikta» на головній вулиці села Тересва Тячівського району. Початок 1940-их років
Мережа магазинів бренду «Cikta» належала взуттєвій фабриці в селі Мортфу (угор. Martfű) в центральному регіоні Угорщини. Фабрику засновано у 1930-их роках Томашем Баті і вона входила до складу чехословацької взуттєвої імперії «Baťa».
Після Другої світової війни фабрику переіменовано і до наших днів на ній виготовляють спортивне взуття під брендом «Tisza».
Так виглядала головна площа села Баркасово Мукачівського району на початку XX століття:
А це - мала вулиця в селі Тур'ї Ремети Перечинського району у 1920-і роки:
Головна вулиця села Тересва (нині Тячівський район) мала такий вигляд у 1930-і роках:
Так на листівці Jiří Král виглядає село Торунь у 1922 році:
На цій листівці з колекції Сергія Тішина - село Нижні Ворота у 1882 році на світлині Йожефа Лідерманна:
Це - угорський селянський будинок в селі Ракошино. 1904 рік.
Дерев'яна селянська хата в селі Бедевля Тячівського району 1894 рік мала вже інший вигляд:
А тут - газдиня на обійсті в Синевирській Поляні у 1930-і роках:
Фото: Vadas Ernő
Гуцули в неділю у Ясіня, середина 1930-их років:
Дерев'яна каплиця в селі Верхнє Водяне (угор. Felsőapsa) Рахівського району у 1910 році:
Фото: Balogh Péter
Готична реформатська церква XIV століття в селі Мужієво у 1881 році:
Були в закарпатських селах і вілли. На цій світлині - вілла «Порт Артур» в селі Тисаборкут комітату Марамарош (нині село Кваси Рахівського району) у 1908 році:
Так виглядала залізнична станція у відомому селищі Вилок (угор. Tiszaújlak) Виноградівського району у 1913 році:
ProZak.info