Відомий мандрівник Логвиненко везе до Ужгорода історію про кіно і тіло

У 16 українських містах, серед яких і Ужгород, презентує свою нову книгу відомий мандрівник, блогер, журналіст Богдан Логвиненко. 

Книга вийшла друком у видавництві КСД. Кожному з міст видавці мають намір подарувати по примірнику книги. Але для цього потрібно взяти участь в акції:

"Необхідно поширити цей запис з підписом "Йду в Харкові" чи "Підем в Сумах". І зібрати у своєму місті найбільшу кількість вподобань. Збирати лайки ми будемо до 22.04. А можна просто поширити, якщо ви чекаєте на цю подію, а потім несподівано отримати подарунок".

Презентація в Ужгороді відбудеться 2 травня. 

Про книгу, яку вдалося написати і видати за рік, Логвиненко написав на сторінці у Фейсбуці:

"Ми сиділи в із давньою знайомою в київському кафе, коли вона наважилася зізнатися, що знімається в порно. Її здивувала моя досить спокійна реакція на таку новину, а вона здивувала мене своєю любов'ю до роботи. У нас не вийшло ніякого любовного роману, натомість ось вже зовсім скоро в нас з'явиться цілком документальна книжка.

- Що ти відчуваєш? - спитала мене вона днями, коли я надіслав їй обкладинку. - В мене відчуття, ніби я мужик і мені прийшло смс, що в мене дитина народилась.

А я, насправді, тепер відчуваю полегшення. Я справді переживав цю історію, пропустив її через себе, її досвід став моїм власним, а мої думки доповнили її емпіричні досліди, її подорожі, її секс, її небезпеки, дитячі травми і дорослі прояви, це все дуже закорінилося всередині мене, я на якийсь тривалий час сам став жінкою, і відчуваю, що пора відпускати. Брати ящик пива і йти на стадіон (шутка).

Хочеться подякувати тим, хто вклав у цю справу свої сили і час. Дякую  Видавництво "КСД" і  Zinaida Bakumenko, що написала мені місяць тому: "А ти взагалі шось збираєшся видавати?" і стала керівником цього проекту. Дякую Iulia Fedorovych, що надихала і підбадьорювала, а ще намалювала дизайн обкладинки, перебуваючи на індонезійщині - то на острові Ява, то на Сулавесі. Дякую  Kateryna Avramchuk, яка прочитала її однією з перших, прийшла і сказала: "Ти там то і то мав зовсім не так написать!" Так Катя стала літературним редактором цього видання. Дякую  Kinder Album (Kinder Album), що впродовж останнього року надихала своїми роботами і погодилася на використання кількох із них. Дякую  Sashko Sivchenko, що перебуваючи у штаті Джорджія, проводив безсонні ночі за версткою цієї книжки.

Вам вже цікаво, про що ця історія? Довго думав якими словами краще описати це. А вчора мені прийшла рецензія від одної доктресси наук ОК. І я замість того, аби щось пояснювати, просто дам вам її почитати:

"Бодю, привіт! Я нарешті прочитала твою книжку. Набралась сміливості Цікавезна книжка. Дуже добре написана. Гарною мовою. Кінематографічна. Мені вона чимось нагадала Маріо Варгас Льоса із його «Записками кепського дівчиська», однак ніби те саме дівчисько її написало. Ти тільки один раз помилився у книжці з родом. Написав від в чоловічому роді. Здається там, де писав про Майдан.

Це, безумовно, «проривна» книга для української літератури. З одного боку, готуйся до того, що тебе заплює і закидає димовими шашками консервативна її частина (слава богу, комітет з моралі почив у бозі), а з іншого боку – готуйся до слави. На прикладі цієї книжки видно, яку довгу дорогу пройшла українська література від «Польових досліджень» і до цієї книжки. Через Карпу та інших. Оксана Забужко тебе в сльозах розцілує, а літературні критики Тамара Гундорова і Віра Агєєва включить до своїх аналізів, а пізніше ця книга увійде у програму курсу з «Історії сексуальності» в українських університетах . Побачимо, чи вправно я віщую.

І найцікавіше, що у неї є все аби продаватися вдало. Назва і тема, за яку її куплять. Бо всі хотіли дізнатись, але боялись запитати. І те, що всередині. Жодної прив'язки до теми. Ця книга взагалі не про те, назва чого виведена у заголовок. Це таке –собі порно на людях щодо усіх наших пост-совкових комплексів. Це “роздягання” і прощання з ними.

Ці всі теми, що перебирають одна за одною наші больові точки... Ці роздуми про роль жінки, про поділ на Берегинь і Не-Берегинь, про знання і заборону на них, про вік жінки, про норми стосовно вигляду і поведінки у суспільстві. Про бажання, про домінантність та про мрії. Про сірі кольори провінційних міст, про відсутність життя в очах мешканців міста Києва, про заскорузлі суспільні стереотипи, про потухлі очі, про святість голови і брудність та закомплексованість тіла, про страхи душі, про параліч волі у питанні планів на майбутнє і дій, про забобони, упередженість і неосвіченість. Насправді, ця книжка здирає задубілу шкіру на вавках наших суспільних уявлень і є дуже терапевтичною.

Це просто фантастика, що таку книжку з великою любов'ю до жінки написав чоловік. Хоча, з іншого боку, що тут дивного - так і має бути. І ще приємніше, що її написав саме ти.

Ти, в якомусь сенсі, цією книгою виступив адвокатом усіх українських жінок. У їх правах бути собою. Бути вільними людьми. Ти, як Бетті Фрідан з її “Загадкою жінки” чи Наомі Вольф з її “Міфом про красу” для українських жінок. Я не поділяю позицію героїні щодо вибору професії, однак кожен обирає свій шлях. Однак, для багатьох ця книга буде подорожжю у щось таке, про що вони хотіли запитатись і боялись. А тепер прочитають. Про жінку, що досліджує власні страхи. Про жадібність до життя. Про пошуки сенсу того самого життя. Про секс, як антонім слова смерть. Про дорослішання української сексуальності.

У мене страшенно чесались руки поділитись цією книжкою. Коли вона вийде, я куплю штук п'ять і роздам її своїм знайомим. Ну тим, у яких точно не станеться інфаркт. Наразі, це може бути гарний ПР-хід. Продавати у пакеті з Валідолом. Якась фармацевтична фірма точно підтримає."