Як живуть гуцули - розкаже в Ужгороді відома письменниця (УРИВКИ З КНИГИ)
14 травня до Ужгорода приїде письменниця, перекладач німецькомовної художньої літератури Люба-Параскевія Стринадюк. Вона презентує свою нову книгу "У нас, гуцулів”, яка складається з автобіографічної повісті “Кємуєш, єк то було” та гуцульської прози “У нас, гуцулів”.
Проза Люби-Параскевії густо пересипана густими справжніми гуцульськими діалогами, перекладу до яких навмисно не наведено, оскільки зміст розмов зрозумілий, а значення окремих слів читач може знаходити інтуїтивно, поринаючи в автентичну атмосферу повністю і не зіскакуючи щоразу поглядом в кінець сторінки.
Авторка народилася в селі Замаґора на Івано-Франківщині, тому в прозі своїй промовляє зсередини середовища, про яке пише. Читання викликає довіру, спокій, лінгвістичну насолоду, як від доброї музики.
В доробку Люби-Параскевії як перекладачки - книга дитячої письменниці Лізи Ґаллаунер “Гаф-Пайп – старт Леона-новачка” та етнографічна книга Фрідріха Крістофа Й.Фішера “
Пробні ночі німецьких сілських дівчат”, що вийшли друком у 2013 році. Із ще не виданих – роман в ілюстраціях Юдіт Шаланскі “Шия жирафа”. Готується видання перекладу книги Мартіна Поллака "Кайзер Америки. Велика втеча з Галичини" у видавництві Книги XXI.
Детальніше про зустріч можна прочитати на офіційній сторінці у соцмережі Фейсбук.
Подаємо також уривки з книги "У нас, гуцулів”:
(1) Сиплемо і розсипаємо
Ми, гуцули, нічого не лиємо і не розливаємо, ми все сиплемо і розсипаємо навіть рідке, текуче, пивне: молоко, воду, горілку: “Та куда так багато мині сиплеш! Буде-буде! Хочіш, аби я такі гет уп’їнів тай валєвси отуда попид плотами! Шо скаже міні моя чілідина! Знов заведе біду, єк ото одногди! Скаже, шо я п’єнюга, икого світ ни видів, а я ґазда, икого ші тра’ пошукати! Йо и!”
А мама не раз казала мені: “Та, єк ти несеш то молоко! Порозсипала по цілих хоромах! Рукі трісутси, єк у Малинки (жила у нас по сусідству одна бабка, що любила собі випити і поки порцію із самогонкою доносила до рота – половину по дорозі розливала!) Бири типер тай затірай! Бо хтос’ буде йти, поховзнетси тай шию собі втре!”
До того ж до славнозвісної клятьби гуцулів, без якої ми ну ніяк, входять не рідкі, а сиплячі, як град, частування: ”Ий, розсипавбисси (рідше розсипалабисси!) на маки-макенні!” ”Розсипки би кі наглі найшли!”
(2) Хавочку на клямочку
Хоч у нас гуцулів нема тих лити і розливати, зате ми ливкаємо, ливаємо, виливкуємо і гившкаємо.
Набутки майже би вдалися, якби один наш кум другому куму такіж нашому, не гившнув черпак холодної води, що була перед рукою другому прямо межи його витріщені очі.
- Та ти, шо, куме, здурів. Ніц у мене ни було з твоюв Ганькув!
- Ти мині зара’ договорисси! Хавочку на клямочку, ротик на замочок, а то цим ни обійдитси!
- Мовчу. Винен. Мовчу. Винен. Правда мовчу. Правда винен.
- Та я тибе зара’ заткаю навіки, офермо ти. Так оформлю, шо мама ридна ни пизнає! Ага! А шо їс напудивси? Боридка зливкала! Так тобі и тра’, стареччіно ти ніщасна!
- То файно ти отак зо мнов. Стареччіна я. Ніщасна. Діковать файно. Вид кого, вид кого, але вид тебе ніколи би ни понадіївси отакого. Через икигос бабив ти отако зо мнов. Добре. Добре. Нічьо. Нічьо.
По якійсь хвилі, за яку кум-винуватець довго морщив чоло, пробував з себе видавити хоч якесь слово; за яку встиг вже себе уявити з вибитими зубами, розквашеною фізіономією, розбитим носом, все таки зважився привідкрити своє піддувальце:
- А знаїш, куме, мо’ я зара дістану у диню, бо то таке, ти такі дужчий за мене, тай одно друге, туда суда, аді сам розумію, але такі скажу, шо маю, такі скажу, а шо, ну а шо: їкби твоя Ганька отуда ни ливкала скрізь генделями, ни кліпала до чиліди, ни зазирала у очі, єк бісиця, ни виливкувала своюв гузицев перед кожним хлопом, то ти би отакої ни гившкав у мене водов, ти би отакої ни казивси отутечкі. Шо я зара, ану подивиси, так, єкби с’ мих обіссєвси. Най Бог криє вид осуди.