Жадан в Ужгороді говорив про еміграцію (ВІДЕО)

 

«Коли ти смітиш на вулиці, не думаєш про те, що не любиш свою країну. Cмітиш тому, що це для тебе допустимо. Коли ми трохи інакше будемо ставитися до своєї громадянської функції, багато що зміниться. Багато що починається того, що ти проходиш повз порушення, даєш хабаря, дистанціюєшся від цієї держави. Коли думаєш, що влада має вирішити свої проблеми», - вважає відомий письменник активіст, музикант Сергій Жадан. Він переконаний, що зміни потрібно починати з себе й на запитання про те, чому Ужгород, як і Харків вибрав собі мерів-регіоналів, відповів, що найгірше в цій ситуації критикувати тих, хто думає не так, як ви. Найважче прийняти це і змінювати щось далі. 

Напередодні концерту, який Жадан відіграв в Ужгороді спільно з проектом «Жадан і Собаки», він зустрівся зі студентами УжНУ.  Темою зустрічі була еміграція. Письменник зазначає, що може багато чого розповідати про еміграцію, адже народився у Старобільську, а сьогодні живе у Харкові, й обидва міста вважаються пограничними.

Розповів Жадан і про студентський Харків, у якому, як і сьогодні в Ужгороді, чимало іноземних студентів. Також у місті чимало й мігрантів. Харків – це й колишня столиця, з якої багато людей виїжджає. Місто не втримує найкреативніших, найдієвіших, і таке «вимивання мізків» збіднює його.

«Я ставлюся до еміграції з розумінням. Часто людина виїжджає для самореалізації. А це не менш важливо, ніж почуття любові до Батьківщини. Тому ставлюся філософськи до того, що людина хоче себе знайти. Вона має на це право. Стримування не призводить ні до чого доброго, - зазначив Жадан. - З іншого боку, спілкуюся з тими, хто виїжджав. Стара діаспора, з якою мені доводилося спілкуватися, досі живе українськими реаліями. Західний світ для них і далі залишався чужим. Це травмована генерація. Можна пояснювати це любов’ю до України. Але насправді вони не знайшли своєї Батьківщини за кордоном».

Сергій розповів, що в нього ніколи не було думки кудись виїхати. Він багато подорожував, але завжди повертався: «Для мене дім – це Харків. Тут я знаходжуся на своєму місці. Знаходячись поза ним, я вважаю, що втрачаю багато».

На зустріч із письменником прийшов і ректор УжНУ Володимир Смоланка. Він розповів, що у житті мав дві можливості емігрувати. Один раз спостерігав за операцією і вирішив підказати американському лікарю як діяти. Після операції лікар покликав до себе і запропонував залишитися. Це був 96 рік. Після цього півночі не спав. Друзі переконували його залишитися, але не погодився.

«Я народився в Ужгороді, який завжди був прозахідним. Одним із бар’єрів було те, що я зрозумів, який далекий від своєї культури. Другий бар’єр, який не можна пояснити: це те, що ти хочеш жити там, де ти народився, хочеш спілкуватися зі своїми рідним, друзями», - розповів ректор. Друга нагода для еміграції у нього випала вже у Великій Британії. Ситуація була подібною до американської, але він також вирішив повернутися в Україну.

«Повірте, студенти, реалізуватися можна тут. І чим більше людей реалізується тут, тим буде легше іншим. Я думаю, що відчуття домівки – непереборне. Особисто для мене це так», - зазначив Володимир Смоланка.

Наприкінці зустрічі говорили й про важливість подорожей, адже чимало українців ніколи не були за кордоном і не мають навіть з чим порівнювати власне життя. Багато хто навіть своєї країни не знає, бо за межі області не виїжджав. Тому важливо подорожувати, але повертатися додому, зазначив Жадан.

Під час зустрічі в УжНУ письменник читав вірші про еміграцію, один із яких пропонуємо вам послухати.  

Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,
де при брамах стоять митарі й охоронці.
Євангелісти в церквах тут мають такі темні лики,
ніби цілими днями збирають виноград на сонці.

Чоловіки тут носять на собі стільки золота,
що смерті незручно забирати їх із собою.
А жінок уночі торкає чорна гризота,
і вони малюють очі фарбою голубою.

Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,
що, виростаючи, так і лишаються безробітними.
Кожна війна для них, як манна небесна,
і загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

Фури з Півдня ввозять до міста заразу.
Опівночі жебраки підраховують втрати.
І все, що мені випадає кожного разу –
всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

Говорити собі:
ось осінь - ще не помітна.
Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.
Ось її темний будинок, ось її вікна.

Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.

 

Один вірш «Радість – це те,що дається з боєм» Сергій Жадан прочитав під час концерту ввечері. 

Радість – це те,що дається з боєм. 
Ні краплі смутку,ні краплі сумніву 
І я колись стану простим китобоєм, 
І запишусь на норвезьку посудину. 
І я колись знатиму корабельні секрети, 
Матиму жили, від праці здуті. 
Для мене горітимуть червоні комети 
В зеленого неба в’язкому мазуті. 
Впливши колись у хвилі безкраї 
В сірому светрі грубої в’язки, 
Я гнатиму втомлені китові зграї 
Від пляжів Японії до Аляски. 
І чорні кити,рвучись на свободу, 
Не вірячи, що їх можна дістати, 
Падатимуть із небес у воду 
Наче підбиті аеростати 
Колись це завершиться п’яним застіллям. 
А поки я сплю на залізній шконці, 
І гріюсь вночі у вагонах з вугіллям, 
І граю в трамваях на губній гармоніці. 
І життя моє котиться, ніби колесо, 
Не маючи жодного інтересу, 
Солодкими яблуками по укосу, 
Теплими хвилями на Одесу. 

 

Наталія Каралкіна